22. Властивості відчуттів.

Існують види відчуттів, які мають свої специфічні властивості. Однак загальними для всіх відчуттів є їх якість, тривалість, інертність, просторова локалізація, інтенсивність, адаптація.

Якість відчуттів. Завдяки їй різняться відчуття в межах певного виду або одного виду від іншого. Напри­клад, відчуття червоного кольору якісно відрізняється під слухових (відчуттів іншого виду) і від відчуттів синього, жовтого, фіолетового кольорів (відчуттів одно­го виду).

Тривалість відчуттів. Це їх часова характеристика, що залежить насамперед від тривалості дії подразника. Відчуття виникають не з моменту дії подразника, а через деякий час.

Час між початком дії подразника і появою больового відчуття називають періодом інерції.

Інертність відчуттів. Проявляється вона після больових подразнень, постаючи як ефект післядії - тривання больових відчуттів після припинення подраз­нення. Ця властивість використовується при створенні кіно, де ефект безперервності виникає у зв'язку з демонструванням двадцяти чотирьох фотокадрів на секунду: у мозку ще не зникло зображення одного кадра, як пропонується інше - так виникає відчуття руху.

Просторова локалізація відчуттів. Предмети, явища дійсності існують не тільки в часі, а й у просторі. Тому відчуття характеризуються просторовою локалізацією, суть якої в тому, що образ відчуття має елементи про­сторового розташування подразника.

Адаптація відчуттів. Для нормальної роботи аналіза­торів й адекватних відчуттів необхідна постійна їх адап­тація - пристосування, зміна чутливості відповідно до зміни умов. Центральні її механізми, серед яких важли­ве значення мають внутрішнє гальмування та взаємна індукція нервових процесів, ще недостатньо вивчені.

Адаптація може бути негативною (зниження чутли­вості аналізатора під дією інтенсивного подразника) іпозитивною (підвищення чутливості аналізатора при дії слабкого подразника).

Інтенсивність відчуттів. Залежить насамперед від сили подразника, умов його дії, функціонального ста­ну аналізатора. Для виникнення відповідних відчут­тів подразник повинен мати певну силу. Між від­чуттям і фізичним подразником існує кількісний зв'я­зок. 

Кожен аналізатор характеризується чутливістю (здатністю реагувати на мінімальну інтенсивність подразника) іабсолютними порогами чутливості (межі сили подразнень, які викликають відчуття), серед яких розрізняють нижні і верхні пороги. Нижній абсолютний поріг чутливості - мінімальна сила подразника, який, діючи на аналізатор, спричинює помітне відчуття. 

Верхній абсолютний поріг чутливості - макси­мальна сила подразника, за якої виникає адекватне подразнику відчуття, а вище неї - неадекватне (біль у вусі при слуханні рок-музики).

23. Сприймання та його фізіологічні основи. Види сприймання. Сприймання - це психічний процес відображення в мозку предметів і явищ в цілому, в сукупності всіх їхніх властивостей та якостей при безпосередній дії на органи чуття людини В основі сприймання лежать відчуття, але сприймання не зводиться до суми відчуттів. Ми сприймаємо, наприклад, класну дошку, а не суму зеленого кольору, твердості, прямокутності. Сприймаючи, ми не лише виокремлюємо групу відчуттів, а поєднуємо їх в цілісний образ, розуміємо його, застосовуючи для цього свій попередній досвід. Сприймання протікає в зв'язку з іншими психічними процесами особистості: мисленням (ми усвідомлюємо те, що перед нами знаходиться), мовою (називаємо предмет сприйняття), почуттями (певним чином ставимося до того, що сприймаємо), волею (тією чи іншою мірою довільно організовуємо процес сприймання). Важливу функцію в процесі сприймання виконує друга сигнальна система, яка визначає зміст людського сприймання. Завдяки мові та мисленню сприймання людини відрізняється від сприймання тварин Слід відмітити, що спеціальних органів сприймання немає. Матеріалом для нього є інформація, яка надходить від аналізаторів, причому в їх комплексній дії. Первинний аналіз, який відбувається в рецепторах, доповнюється складною аналітико-синтетичною діяльністю мозкових відділів аналізаторів. Фізіологічною основою сприймання є умовно-рефлекторна діяльність внутрішньо-аналізаторного і між-аналізаторного комплексу нервових зв'язків, які обумовлюють цілісність і предметність явищ, що відображаються. Класифікація та види сприймання. Ілюзії сприймання Ненавмисне сприймання викликається особливостями навколишніх предметів: їх яскравістю, розташуванням, незвичністю, інтересом до них людини. Йдучи вулицею, ми чуємо шум машин, розмови людей, бачимо яскраві вітрини, сприймаємо різноманітні запахи тощо. Навмисне сприймання має іншу характеристику. При його здійсненні людина ставить перед собою мету, докладає певних вольових зусиль, щоб краще реалізувати свій намір, довільно обирає об'єкти сприймання. За формою існування матерії існує сприймання простору, руху і часу. Сприймання простору - відображення в психіці людини розташування, величини, форми, об'ємності, віддаленості один від одного предметів та явищ на землі та на небі Сприймання руху - відображення зміни положення об'єктів у просторі, що дає змогу орієнтуватися у відносних змінах, у взаємному розташуванні та взаємовідношенні предметів навколишньої дійсності Сприймання часу - відображення об'єктивної тривалості, швидкості та послідовності явищ дійсності, завдяки чому відображаються зміни, які відбуваються в навколишньому світі Ілюзії сприймання - неадекватні сприймання, які неправильно, викривлено, помилково відображають об'єкти, що діють на аналізатори Ілюзії зумовлюються різними причинами: виробленими життєвою практикою прийомами зорового сприймання, особливостями зорового аналізатора, зміною умов сприймання, дефектами зору тощо.

24. Властивості сприймання. Предметність - це здатність відображати об'єкти та явища реального світу не у вигляді набору не зв'язаних один з одним відчуттів, а у формі окремих предметів. При предметному відображенні дійсності різні за якостями відчуття поєднуються, і об'єкт відтворюється у багатстві його властивостей.

Константність сприймання полягає у відносній постійності деяких властивостей предметів при зміні віддалі, ракурсу та освітленості. Завдяки константності ми сприймаємо оточуючі нас предмети як відносно постійні за формою, кольором та величиною. Форма, колір та розмір предметів сприймаються нами як постійні, незважаючи на те, що сигнали, які надходять від цих предметів до органів чуття, безперервно змінюються. Як відомо, розмір проекції предмета на сітківці ока залежить від віддалі між предметом і оком та від кута зору. Однак знайомі нам предмети здаються незмінними за величиною незалежно від віддалі. Сприймання кольору залежить від багатьох чинників: освітленості, фону, інтенсивності. Водночас колір знайомих предметів завжди сприймається однаково. Аналогічно і форма звичних об'єктів сприймається як постійна, незалежно від умов спостереження та положення об'єкта.

Вибірковість - це виокремлення окремих предметів та явищ з усього різноманіття навколишнього середовища, водночас як інші об'єкти реального світу є фоном нашого сприймання, тобто не відображаються. У вибірковості розкривається активність процесу сприймання як вияв змістовної сторони діяльності людини. Вибірковість сприймання визначається інтересами, установками та потребами особистості.

Будь-якому образу сприймання властива цілісність. Під цим розуміється внутрішній органічний взаємозв'язок частин і цілого в образі. Завдяки цілісності сприймання зовнішній подразник виступає як цілісний образ. Він складається на основі узагальнення знань про окремі властивості та якості предмета, які надходять у вигляді окремих відчуттів. Компоненти відчуття настільки тісно пов'язані між собою, що єдиний складний образ предмета виникає навіть тоді, коли на людину безпосередньо діють тільки окремі властивості або окремі частини об'єкта. Коли образ предмета не дається повністю, він мисленнєво добудовується до цілісної форми. Цілісна форма предмета виникає на основі умовних рефлексів, які виробилися протягом життя й зберігаються у досвіді людини.

З цілісністю сприймання пов'язана і його структурність. Структурність полягає у відтворенні структури предмета сприймання. При зміні окремих відчуттів від предмета і збереженні окремих відношень між ними загальна структура образу залишається незмінною (одна й та сама пісня у виконанні різних співаків).

Сприймання носить узагальнений характер, кожен предмет сприймання позначається певним поняттям і відноситься до певного класу. Якраз у цьому полягає наступна властивість сприймання - категоріальність. Сприймаючи новий предмет, людина прагне не лише зрозуміти, що перед нею знаходиться, але й відносить до певної групи відомих їй предметів. У цьому відображається вплив мови й особистого досвіду людини. У міру розширення особистого досвіду сприймання образ, зберігаючи свою індивідуальність і віднесеність до конкретного предмета, до все більшої сукупності предметів певної категорії, усе більш надійно класифікується. Для цього необхідне узагальнення, звернення до класу подібних об'єктів, які зберігаються в пам'яті, що означає перехід від наявної ситуації до іншої, до осягнення реальності через призму особисто узагальненої схеми дійсності

Наступною властивістю сприймання є його осмисленість. Осмисленість передбачає усвідомлення об'єкта сприймання. Хоча сприймання виникає при безпосередній дії подразника на органи чуття, перцептивні образи завжди мають певне смислове значення. Завдяки осмисленості стає можливим цілеспрямоване використання предметів. Осмисленість досягається в процесі розуміння сутності предметів, тобто процес сприймання ускладнюється мисленнєвою діяльністю. Зв'язок мислення і сприймання насамперед виявляється в тому, що свідомо сприймати предмет означає мисленнєво називати його, тобто віднести до певної групи, класу, зв'язати його з певним поняттям. Навіть при сприйманні незнайомого предмета ми намагаємося встановити в ньому подібність з іншими предметами. Таким чином, сприймання не визначається просто набором подразників, що впливають на органи чуття, а являє собою постійний пошук найкращого тлумачення наявних даних.

Сприймання — складний процес, який зумовлюється не тільки об'єктивними, а й суб'єктивними чинниками. Сприймає не саме по собі око чи вухо, а конкретна людина. Залежність сприймання від змісту психічного життя людини, від особливостей її особистості, від її індивідуального досвіду називається аперцепцією. При сприйманні предметів із навколишнього середовища людина намагається відшукати суб'єктивні еталони, до яких можна було б віднести ці предмети. Іншими словами, у ході сприймання активізуються сліди минулого досвіду. Крім цього, у сприйманні виявляються бажання, інтереси, мотиви, почуття людини та її ставлення до предмета сприймання. Тому одні й ті самі предмети сприймаються різними людьми по-різному.

Прикладом вияву аперцепції є сприймання однієї й тієї самої людини представниками різних професій: філолог зверне увагу на вимову, фотограф—на зовнішність з приводу фотогенічності, лікар помітить ознаки певного захворювання, модельєр зверне рагу на правильність пропорцій фігури.