
- •2.Характеристика психологічних явищ, їх різновиди.
- •3.Психоаналіз як напрям зарубіжної психології.
- •4.Біхевіоризм як напрям зарубіжної психології.
- •5.Когнітивна психологія як напрям зарубіжної психології.
- •Історія
- •6.Гуманістична психологія як перспективний напрям психології.
- •8.Основні галузі сучасного психологічного знання.
- •9.Методи науково-психічних досліджень.
- •10.Психіка як властивість нс і мозку.
- •12.Види нервових процесів та сигнальної системи у функціонуванні психіки.
- •13.Свідомість людини як вищий рівень розвитку психіки.
- •14.Поняття про особистість, її сутність і властивості, фактори формування і розвитку.
- •15.Структура особистості, роль самосвідомості людини та її спрямованості.
- •16.Діяльність людини як фундаментально-психологічні категорії.
- •17.Психологічна структура людської діяльності.
- •18. Основні види діяльності
- •19. Дія в системі людської діяльності. Уміння і навички, передумови їх формування та розвитку.
- •Психологічні умови формування навичок
- •20. Відчуття та їх фізіологічна основа
- •22. Властивості відчуттів.
- •25. Мислення людини, його фізіологічні основи та механізми. Мислення і мовлення.
- •26. Види мислення.
- •27. Операції мислення.
- •28.Форми мислення.
- •29. Індивідуальні особливості мислення.
- •30. Уява як вищий психологічний процес і її фізіологічні основи.
- •31. Види уяви
- •32. Психологічні механізми створення образів уяви.
- •33. Пам’ять, її фізіологічна основа.
- •34. Види памяті
- •35. Процеси пам’яті, умови та засоби її зміцнення
- •36. Увага, її фізична природа
- •37. Види і форми уваги
- •38. Основні властивості уваги
- •39. Емоції, їх психічна сутність, види.
- •40. Характеристика базових емоцій людини
- •41. Емоційні стани людини
- •42. Почуття, їх види, роль у духовному розвитку людини
- •44. Вольові дії
- •45. Вольові якості людини
- •46. Темперамент людини та його фізіологічні основи
- •47. Характеристика видів темпераменту
- •48. Вплив темпераменту на особисту діяльність людини
- •49. Характер, його психофізичні основи, риси, передумови формування
- •50. Акцентуації рис характеру
- •Поняття про здібності. Структура і види здібностей
- •Поняття віку людини, особливості вікового розвитку.
- •Критерії вікової періодизації розвитку людини і її основні фази та етапи
- •Псих характеристика ранніх етапів дитинства
- •Дошкільний вік, та його психологічна характеристика
- •Молодший шкільний вік, його психологічні особливості
- •Психологічний портрет підлітка
- •Юнацький вік, його псих особливості
- •Зрілість людини, її соц.-псих контекст
- •Проблема груп в соціальній психології, їх види та класифікація
- •Загальна характеристика великих соціальних груп, їх види
- •Мала група як соц. – псих явище
- •Види та ознаки малих соціальних груп, їх структура
- •Лідерство і керівництво в малій соціальній групі
- •Сім’я як вид малої групи, її функції, типи
- •Спілкування в структурі суспільних відносин та міжособистісних стосунків
- •Спілкування як комунікація, її основні засоби
- •Невербальні засоби міжособистісного спілкування
- •Способи психологічного впливу у процесі спілкування
- •Комунікативні бар’єри та засоби їх подолання
- •Спілкування як сприйняття людьми одне одного. Механізми взаєморозуміння
- •Спілкування як міжособистісна взаємодія. Психологічний вплив, його стратегії і тактики
- •Особистість у структурі групових відносин
- •Психологічне значення людської праці, її різновиди
- •Соціально-психологічна сутність людської праці, співвідношення праці, спеціальності, фаху
- •Види людських професій. Їх соц.-псих характеристика
- •Поняття професіоналізації особистості, її основні етапи
- •77. Поняття професіоналізації особистості, її основні етапи
Психологічні умови формування навичок
Навичка - стійка, удосконалена у результаті багаторазових, цілеспрямованих вправ дія
Вона характеризується відсутністю спрямованого контролю свідомості, оптимальним часом виконання, якістю.
Взаємовплив навичок реалізується як їх трансфер (перенесення) - позитивний вплив раніше виробленої навички на наступну, та інтерференція - негативний вплив раніше виробленої навички. У результаті виконання вправ змінюється структура дії, до неї входять контроль і характер регулювання виконання рухів. Ці зміни характеризуються злиттям окремих рухів у складніший єдиний акт, вилученням зайвих, проміжних, поєднанням кількох рухів у часі, що фіксує загальна програма побудови довільних рухів. У результаті прискорюється темп і підвищується якість їх дій, змінюється характер контролю за ними: від зовнішнього зорового до внутрішнього м'язевого, кінестетичного (внутрішнього м'язевого відчуття), а також характер центрального регулювання дією. Увага від сприймання способів дії переключається на умови її виконання.
Процес формування навички залежить від цілеспрямованості; внутрішньої мотивації і зовнішнього інструктування, які створюють установку; правильного розподілу вправ за періодами (етапами) навчання; включення тренованої навички в значущу навчальну ситуацію; поінформованості учня про результати виконання дії; розуміння учнем загального принципу, схеми дії, в яку включено дію, що тренується; врахування впливу трансферу та інтерференції.
Об'єктивними показниками сформованості навички є: правильність і якість її реалізації (відсутність помилок); швидкість виконання операцій або їх послідовності (зовнішні критерії); відсутність спрямованості свідомості на спосіб виконання дії, напруженості і швидкої стомлюваності, випадання проміжних операцій, тобто редукування дії (внутрішні критерії)
20. Відчуття та їх фізіологічна основа
Відчуття - це психічний процес відображення окремих властивостей предметів і явищ навколишнього світу, а також внутрішніх станів організму при безпосередньому впливі подразників на відповідні аналізаторні системи.
Відчуття можуть виникнути лише при безпосередній дії подразника на органи чуття. За своїм походженням вони, як і кожне психічне явище, мають рефлекторний характер.
Фізіологічною основою відчуттів є нервовий процес, який виникає при дії подразника на адекватний йому аналізатор.
За І.П. Павловим, аналізатор складається з трьох частин: І) периферичної (рецептора), який є спеціальним трансформатором зовнішньої енергії в нервовий процес; 2) провідникової; 3) центральної, або мозкової.
Орган чуття - це анатомо-фізіологічний апарат, розташований на периферії тіла або на внутрішніх органах, який приймає дію певних подразників із зовнішнього і внутрішнього середовища. Головною частиною кожного органу чуття є закінчення чутливого нерву, які називаються рецепторами. Такі органи чуття, як око, вухо, об'єднують десятки рецепторних закінчень. Периферичний відділ аналізатора реагує на певний вид фізичної енергії і переробляє її в нервове збудження. Око реагує на коливання електромагнітних хвиль, вухо - на коливання повітряних хвиль тощо.
Дія подразника на рецептор викликає нервовий імпульс, який по доценетрових (аферентних) нервових шляхах передається до коркових клітин аналізатора. Відповідна ж реакція передається по еферентному (руховому) нерву. Мозкова частина - вищий відділ аналізатора. Саме тут і виникають відчуття. Мозковий кінець аналізатора складається з ядерної частини, клітини якої мають чітку локалізацію, і розсіяних клітин, локалізованих у різноманітних місцях кори. Пав-лов зазначає, що ядро мозкового кінця аналізатора виконує функцію тонкого аналізу та синтезу, наприклад, диференціює звуки за висотою. Розсіяна ж його частина пов'язана з функцією грубого аналізу, наприклад, розрізненням музичних звуків і шумів.
Чутливість, тобто здатність мати відчуття, в елементарному вияві вроджена і є безумовно-рефлекторною. Дитина, яка тільки з'явилася на світ, вже реагує на зорові, звукові та деякі інші подразники. Але все багатство людських відчуттів є результатом розвитку і виховання. Фізіологічні механізми високої чутливості до звуків рідної мови, до гамми різнокольорових і музичних тонів формуються і розвиваються при житті, шляхом утворення нових нервових зв'язків. Таким чином, діяльність аналізатора є умовно-рефлекторною.
Сучасне розуміння рефлексу як кільцевого механізму розкриває надзвичайну складність нервових процесів, які викликають відчуття. Подразник зумовлює в аналізаторі, який знаходиться в стані збудження, умовно-рефлекторну перебудову чутливості, пристосування її до сигналу. Це пристосування досягається шляхом таких рефлексів, які встановлюють певний рівень чутливості організму до подразнення.
Відчуття завжди пов'язане з відповідною реакцією: або ж з рухом, або з перебудовою негативних процесів. Рухові імпульси, що здійснюють відповідну реакцію, своєю чергою, викликають потік чутливих нервових імпульсів, які сигналізують про ефект пристосувальної реакції. В аналізатор поступає нова низка імпульсів. Описане явище називають зворотною аферентацією.
Необхідно наголосити на ролі слова у функціонуванні аналізаторних механізмів і розвитку відчуттів. Відображаючи ту чи іншу особливість конкретного предмета або явища об'єктивної дійсності, людина називає її словом, що надає відчуттю певної визначенності і чіткості. Називання особливостей об'єктів допомагає їх виділяти, диференціювати різні властивості навколишніх предметів і явищ.
Роль другосигнальних зв'язків неоднакова у різних видах відчуттів залежно від ступеня їхньої розчленованості. Це виявляється і в кількості назв, що є в мові для позначення різних особливостей тих чи інших відчуттів.
У відчуттях проходить і просторове відображення світу, механізм якого формується протягом життя людини. Як показують дослідження, він пов'язаний з активним пересуванням людини у просторі і розвивається в досвіді.
Отже, фізіологічний механізм відчуттів може бути охарактеризований як механізм умовно-рефлекторної діяльності аналізаторів, що виникає на базі обмеженої кількості безумовних рефлексів. У першосигнальні механізми відчуттів людини включається діяльність другої сигнальної системи.
21. Види відчуттів.
Класифікація відчуттів може здійснюватися по-різному. Головними ознаками для виділення класів (видів) відчуттів виступають розміщення рецептора, характер рецептора та модальність відчуття.
За ознакою розміщення рецептора фізіолог Ч. Шерінгтон виділив три основних класи відчуттів:
• екстроцептивні, що виникають при впливі зовнішніх подразників на рецептори, розташовані на поверхні тіла;
• проприоцептивні (кінестетичні), що відображають рух і відносне положення частин тіла завдяки роботі рецепторів, розташованих в м'язах, сухожиллях і суглобних торбах;
• інтероцептивні (органічні), що відображають подразнення рецепторів, розташованих в внутрішніх органах і тканинах тіла, і протікання обмінних процесів в внутрішньому середовищі організму.
За ознакою характеру рецептора також виділяють:
• фоторецепцію - чутливість до світла (зорові відчуття);
• хеморецепцію - чутливість до певних речовин (нюхові, смакові відчуття);
• аудіорецепцію - чутливість до звукових коливань (слухові відчуття);
• механорецепцію - чутливість до механічної взаємодії (відчуття дотику, болю, рівноваги);
• терморецепцію - чутливість до температури (температурні відчуття).
• За ознакою модальності (цей розподіл відчуттів є найбільш широко розповсюдженим), виділяють такі види відчуттів, як зорові, органічні, вібраційні, вестибулярні, слухові, нюхові, смакові, відчуття дотику; ці види розгалужуються на підвиди.