Розуміюча соціологія Макса Вебера

Макс Вебер, 1864 – 1920.

Він і економіст, і політолог, і філософ, ну й соціолог теж. Однією з його найвизначніших робіт є „Протестантська етика і дух капіталізму” та „Основні поняття розуміючої соціології”.

Основною категорією для Вебера було поняття „соціальне”, або „соціальна дія”, як дія, зорієнтована на іншого, тобто на певну реакцію. Вона включає два аспекти: „чому?” та „орієнтація на іншого”, на реакцію.

Типологія соціальних дій:

• традиційна – поведінка відбувається на основі звички, традиції;

• афективна – на основі емоцій;

• ціннісно-раціональна – в основі лежить свідома віра у певну етичну, естетичну чи релігійну цінність поведінки, незалежно від успіху;

• ціле-раціональна – в основі її лежить чіткий розрахунок результату діяльності та чітке усвідомлення засобів його досягнення.

Вебер вважав, що із розвитком індивіда у його поведінці переважають ціле-раціональні дії, саме до них тяжіє розвинене суспільство.

Ідеальний тип – це зразок, або умоглядна конструкція, яка насправді можливо і не існує, але до якої слід прагнути; яка вбирає у себе найбільш загальні, найбільш типові риси соціального явища.

Типи розуміння:

• через пряме спостереження;

• через пояснення мотивів;

Дві основні моделі економічної людини:

• ірраціонально-авантюристична (торговці, спекулянти, ростовщики – у яких основною метою є робити гроші, не виробляючи товарів), без високих моральних якостей, хитрістю отримують прибуток, орієнтуються на виграші які-небудь;

• раціональна (виникає у Європі в епоху реформації, на основі протестантських поглядів, коли закріплювалася думка, що діяльність, пов’язана із чесною працею – це те, що Бог схвалює), це поміркований прагматизм. Такий тип є найоптимальнішим для капіталістичної моделі.

Принцип свободи від оціночних суджень: Науковець не повинен висловлювати власні суб’єктивні оцінки явищ, які він досліджує, нав’язуючи їх іншим.

Концепція соціального управління: панування обов’язково передбачає підкорення, тільки у взаємодії відбувається нормальне соціальне управління. Одні управляють, інші визнають право перших на панування над ними. Так досягається симбіоз, і ніяк інакше.

Різновиди панування (в залежності від присутності ціле-раціональної дії):

• традиційне – на основі традицій, підпорядкування звичці, за відсутності раціонального аспекту; засноване на вірі не лише у законність, але навіть у певну святість існуючих порядків; критерієм для відбору працівників тут є критерій приналежності до своїх, а не компетентності; суб’єктивне ставлення керівника до робітників, прояв власної оцінки їх поведінки;

• харизматичне – на основі харизми лідера (харизма – екстраординарна здатність, якість, яка виділяє людину, часто не набута, а природжена. Характерна особиста відданість лідеру, це авторитарний тип управління;

• легальне – або ціле-раціональне, в основі якого лежить закон, тобто формальні підстави. Найчастіший тип легального панування – бюрократія.

Основні принципи бюрократії:

1. Функціональна компетентність. Посади займаються тільки за даним принципом, за компетентністю.

2. Принцип бюрократичного авторитету. Найсуворіше дотримання бюрократичної ієрархії.

3. Принцип формалізму. Підпорядкування правилам, інструкціям, які чітко зафіксовані й визначені.

4. Принцип „без гніву й пристрасті”. Виключення емоційного аспекту взаємодії.

5. Принцип професіоналізму. Відповідність вимогам професійної кваліфікації.

6. Принцип корпоратизму. Духовна близькість, збіг поглядів та відстоювання інтересів корпорації, тобто єдиного цілого.

Розуміюча соціологія ставить людину у центр дослідження та у центр суспільства.