Тема 4. Соціальні інститути

Джерела інформації:

• Е.Якуба. Социальная структура общества. Её элементы. – «Современное общество», 1994, №3.

• Социальное положение женщины в обществе. – Харьков, 2002.

• Є.Головаха, Н.Паніна. Пострадянська деінституціоналізація і встановлення нових соціальних інститутів. – «Соціологія: теорія, методи, маркетинг», 2001, №4.

• С.Макєєв. Соціальні інститути: класичні тлумачення, сучасні підходи до визначення. – «Соціологія: теорія, методи, маркетинг», 2003, №4.

• В.Л.Козловський. Соціологія громадської думки. – Київ, 2005.

• С.О.Войтович. Соціальні інститути суспільства: рід, влада, власність. – Київ, 1998.

Зміст поняття соціальний інститут

Соціальний інститут за (Гербертом Спенсером) – це механізм самоорганізації суспільного життя людей.

З точки зору Спенсера, соціальні інститути забезпечують перетворення асоціальної за своєю природою людини у соціальну істоту, здатну до спільних колективних дій. Згідно до його підходу, соціальні інститути виникають еволюційно, поза свідомих намірів або суспільних договорів, як відповідь на ріст чисельності популяції.

Соціальні інститути закріплені в усіх сферах нашого життя, вони регулюють усі види нашої діяльності.

Герберт Спенсер виділяв такі п’ять типів соціальних інститутів:

… (перші 5 хвилин ІІ напівпари ДУЖЕ погано чути, народ ще не знає, що пара почалася) …

Соціальний інститут – це сукупність груп, установ, організацій, що розпоряджаються певними людськими, матеріальними та духовними ресурсами задля реалізації покладених на них функцій.

Він є певним набором доцільно орієнтованих стереотипів поведінки, відповідних соціальних груп чи соціальних структур у конкретно визначеній ситуації, а також соціальні інститути є такими стійкими утвореннями, які забезпечують відносну стабільність суспільних зв’язків, відносин і форм діяльності в межах суворої внутрішньої та зовнішньої соціальної організації.

Окрім того, соціальними інститутами вважається сукупність (комплекс) правил, формальних та неформальних, норм, звичаїв, стандартів поведінки, які регламентують нашу діяльність у різних сферах взаємодії.

Основна риса, яка об’єднує різні визначення соціального інституту – це механізм, який спрямований на задоволення суспільних потреб.

Основні елементи, на яких акцентують увагу при визначенні соціального інституту – це норми, правила, традиції, соціальні групи та соціальні організації, як людський ресурс, а також матеріально-технічна база, яка дозволяє регулювати взаємовідносини.

Герхард Гленський визначає такі основні класи людських потреб, які породжують виникнення соціальних інститутів:

• потреба комунікації: її задовольняє соціальний інститут мови, в якому чітко регламентовано вживання слів, розділових знаків, стилів і таке інше; її також забезпечують освіта, зв’язок, транспорт;

• потреба у виробництві продуктів та послуг: її задовольняє економіка;

• потреба безпеки громадян, захисту їх життя та благополуччя: служба безпеки, міністерство внутрішніх справ – саме ті організації, на які покладається реалізація функцій цього інституту;

• потреба у соціальному контролі за поведінкою членів суспільства: тут спрацьовує правова система, адміністративного, кримінального права, а також традиції, звичаї, мораль, плюс можна виділити соціальний інститут релігії, як той, що забезпечує контроль поведінки;

• потреба у розподілі благ та привілеїв: з цим справляється політична, соціальна система, яка визначає пільги для громадян і таке інше;

• потреба у підтримці системи нерівності: розміщення соціальних груп за різними позиціями й статусами; над реалізацією цієї потреби працює дуже багато політичних структур та інших соціальних інститутів; зокрема, сім’я визначальна у розподілі позицій, освіта також закріплює й утворює соціальну нерівність у суспільстві;

Процес створення, виникнення, зародження соціального інституту називають інституционалізацією.

В широкому значенні даного терміну – це перехід від невпорядкованої, нерегламентованої, стихійної взаємодії до контрольованої, впорядкованої, очікуваної.

Етапи інституціоналізації:

1. Виникнення потреби, задоволення якої вимагає сумісних дій.

2. Формування спільних цілей.

3. Поява соціальних норм і правил під час стихійної взаємодії.

4. Поява процедур, пов’язаних із нормами та правилами.

5. Інституціоналізація норм, процедур і правил, тобто їх прийняття.

6. Встановлення системи санкцій та підтримки норм і правил та диференційоване їх застосування в окремих випадках.

7. Створення системи статусів і ролей, які охоплюють усіх без винятку членів інституту.

Найстаршими соціальними інститутами є, звичайно, сім’я, релігія, а економіка та держава порівняно молодші, проте це не зменшує їхньої ваги у суспільному життя.