Соціальна мобільність та її види
Соціальна мобільність – це рух, переміщення індивіда або соціальної групи у соціальному просторі.
Основоположником соціальної мобільності був Пітерім Сорокін у 1927.
Виділяють висхідну та низхідну соціальну мобільність – це види вертикальної мобільності: людина або підвищує свою соціальну позицію за певними критеріями або ж знижує її. Вона прив’язана часто до економічної, владної (політичної) мобільності.
Окрім вертикальної існує також горизонтальна мобільність – рух у соціальному просторі без підвищення або зниження соціального статусу. Переважно розглядається, як релігійна, територіальна, сімейна та політична.
Структурна мобільність зумовлена змінами в економіці та технології виробництва – зокрема, індустріалізація й урбанізація зумовлюють структурну мобільність.
Обмінна (циркулююча) мобільність пов’язана із суто соціальними факторами – наприклад, розширенням можливостей здобути вищу освіту, зростанням обсягів соціальних гарантій, утвердженням структури соціальних цінностей.
Мобільність також поділяється на стихійну та організовану. Прикладом стихійної можна вважати міграцію, а прикладом організованої – депортація народів за сталінських часів.
Також можна казати про внутрішньопоколінну та міжпоколінну мобільність (внутрішньогенераційну та міжгенераційну). Прикладом останньої є співставлення позиції дітей та їхніх батьків. Прикладом першої – перегляд життєвого шляху певного покоління та спостереження змін у ньому.
Формула якогось соціолога:
Інтерпретація:
F – „сила”, із якою індивід прагне досягти певної власної мети;
V – валентність;
P – потенціал індивіда;
K – конкуренція;
L – дистанція, яку необхідно подолати.
Характеристики мобільності:
об’єм мобільності – скільки народу змінило свою соціальну позицію;
дистанція мобільності – наскільки широкі можливості пропонує суспільство для розвитку й переміщення;
інтенсивність мобільності – скільки осіб за рік може змінити власну позицію;
В США за радянських часів соціальна мобільність мала майже такий самий показник інтенсивності, як у СРСР. Тобто союз мав не таким вже й закритим суспільством.
Соціальна маргінальність та її види
Ввів цей термін американський вчений Роберт Парк у 1928 році.
Початкове значення – нотатки на полях книги, а в економічному плані – людина, доведена до межі, за один крок до банкрутства.
У Парка термін „маргінальність” означав стан індивідів, які знаходяться на межі двох культур, які нерідко конкурують між собою. Цим терміном він окреслював наслідки неадаптованості мігрантів, особливості стану мулатів, а також інших „культурних гібридів”, які одночасно живуть у двох світах.
Негативні психологічні ознаки маргінала:
сумніви у власній цінності;
невизначеність зв’язків із друзями;
страх бути ізольованим.
2 листопада 2007 року
Стоунтвіст виділяє три класи еволюції маргінальної людини:
Індивід не усвідомлює, що його власне життя охоплене культурним конфліктом, а лише вбирає, всмоктує характерні риси маргінальної структури.
Конфлікт переживається усвідомлено, саме тоді людина стає власне маргіналом, в неї починають розвиватися негативні соціально-психологічні характеристики.
Успішні або безуспішні пошуки пристосування до ситуації конфлікту.
Роберт Стенфорд казав, що не обов’язково бути маргіналом, щоб відчути маргінальне середовище.
У представників будь-якої суспільної групи є так звана референтна група – це група-еталон, група-взірець, і людина обирає її як таку, до якої хотіла б належати, і ставить власною метою належнання до цієї групи. Якщо ж вона не потрапляє, за певних обставин, до цієї групи, відбувається ситуація маргінальності – відчуття перебування на межі між двома позиціями.
Виділяють також поняття маргінальний статус – позиція, яка у суспільстві вважається межовою. Це коли людина намагається належати одночасно і до однієї соціальної групи, і до іншої. Зокрема, хіроманти – медики-маги – знаходяться у статусі маргінальному, оскільки мають справу водночас із лікуванням та з потойбічними силами.
Також визначається поняття маргінальної ситуації, яка виникає у періоди значних трансформацій соціальної структури. Зокрема, процес урбанізації передбачає, що багато сільських жителів рухається у місто – це маргінальна ситуація, ситуація «на межі», ситуація переходу між двома середовищами та культурними сферами.
Виділяють наступні види маргінальності:
культурна маргінальність – пов’язана із перебуванням одночасно у двох світах, і з такими процесами як крос-культурні контакти та асиміляція; в основі її лежить взаємодія двох систем цінностей;
маргінальність соціальної ролі – виникає, коли людина прагне до певної позиції у соціальній групі, проте її не досягає; прагнення до референтної групи; перебування у ролі, що лежить між двома поруч розташованими ролями; також сюди відносять бомжів, соціальне дно;
структурна маргінальність – вона чітко поділяється на різні прояви:
економічна – відсторонення від економічної діяльності чи споживання;
політична – поразка чи позбавлення політичних прав, позбавлення права вибору, відсторонення від політичної влади;
соціальна – пов’язана із втратою соціального престижу, проявляється у декласуванні, стигматизації («навішуванні ярликів»).
Що більша сталість і незмінність маргінальної ситуації, то більшою є непристосованість маргінальних елементів до даної ситуації. Що більш вона є тимчасовою, то легше до неї пристосуватися.
Стосовно референтної групи, то якщо вона закрита і створює перепони для індивіда, який бажає до неї потрапити, відповідно більшим буде й маргінальний конфлікт.
Стосовно того, яким чином відбувається маргінальність, виділяють:
природну маргінальність – пов’язана із спонтанною соціальною мобільністю і властива усім суспільствам; таким чином пов’язується соціальна мобільність та соціальна маргінальність;
привласнена маргінальність, яка носить примусовий характер. Практично вона пов’язана зі зниженням соціального статусу значної кількості соціальних груп;
екстремальна маргінальність – це крайній випадок привласненої маргінальності. Наприклад, такі ситуації відбуваються при революціях, економічних «бумах».
На сьогоднішній день можна знайти оцінку України як країни, що знаходиться у стані маргінального конфлікту.
Однак сьогодні говорять і про позитивні властивості маргінальності. Зокрема, говорячи про інформаційне суспільство, можна сказати, що воно має великі можливості долучатися до культури інших народів, таким чином можна об’єднувати різні культури – в цьому є очевидний позитив у плані пристосованості людей до різних культур, як в плані знання мови, так