5.Конкурентоспроможність національної економіки.

Конкурентоспро­можність країни - спроможність краї­ни виробляти товари та послуги, що за­довольняють потреби світового ринку, ре­алізація яких збільшує добробут країни та окремих її громадян. Конкурентоспроможність країни є син­тетичним показником, який об'єднує кон­курентоспроможність товару, товарови­робника, галузеву конкурентоспромож­ність і характеризує становище країни на світовому ринку.

Конкурентоспроможність національної економіки грунтується на конкретних взаємовідносинах між суб’єктами господарювання та визначається умовами економічного розвитку країни.

Стриженем конкурентоспроможної економіки є абсолютні та відносні переваги. Абсолютні і відносні переваги мають динамічний характер, вони можуть формуватися свідомою економічною політикою з певною стратегічною метою.

Найбільш сис­темний показник конкурентоспроможності країни вперше розроблений відомою між­народною організацією - Світовим еко­номічним форумом — у 1986 р. Для виз­начення рейтингу конкурентоспроможно­сті використовують багатофакторні вектор­ні моделі, які враховують 381 показник. Вони згруповані у вісім агрегованих чин­ників:

• внутрішній економічний потенціал;

• зовнішньоекономічні зв'язки;

• державне регулювання;

• кредитно-фінансова система;

• інфраструктура;

• система управління;

• науково-технічний потенціал;

• трудові ресурси.

Об'єктивні статистичні показники по кожній країні (близько 70 % всіх показ­ників) доповнюються суб'єктивними оцін­ками — експертними оцінками аналіти­ків, результатами опитування керівників великих корпорацій і провідних еконо­мічних експертів по різних країнах. Ана­ліз здійснюють по 48 країнах світу, з яких 24 належать до промислово розви­нених, решта — до нових індустріальних країн та країн із перехідною економікою. За спеціальною методикою кожна країна ранжується за кількістю набраних балів, які й визначають її місце в ієрархічнії системі конкурентоспроможності. Більш високе місце свідчить не тільки про рі­вень розвитку продуктивних сил, а й про гнучкість економічної системи, про її здат­ність до перебудови відповідно до змів на світовому ринку.

За стан конкурентоспроможності економіки відповідає держава.

Цілі забезпечення конкурентоспроможної економіки:

1. національні безпека,

2. підвищення престижу держави та почуття національної гідності;

3. досягнення політичної та соціально-економічної стабільн6ості;

4. подолання витратності відтворення національного виробництва;

5. нарощення внутрішніх джерел розвитку;

6. структурна перебудова економіки.

Чинники забезпечення конкурентоспроможної економіки:

1. Зовнішні:

- зміна технології,

- зміни продуктивності,

- зміни в структурі попиту або споживання;

- бар’єри на зовнішніх ринках;

2. Внутрішні:

- на рівні держави: політичні, економічні, соціокультурні, техніко-економічне середовище, оптимізація державних витрат,

- на галузевому рівні: міжгалузевий перерозподіл та структура промисловості;

- на виробничому рівні: рівень використання чинників виробництва.

Принципи:

1. баланс інтересів;

2. паритетність розвитку всіх сфер економіки;

3. стимулювання ділової активності;

4. ефективність;

5. ресурсозбереження та активне впровадження інновацій;

6. комплескність та дієвість нормативних актів;

7. вирівнювання економічного розвитку регіонів;

8. попередження монопольної поведінки;

9. відповідальність та контроль;

10. підвищення рівня життя населення;

11. дотримання національних інтересів.

Державні заходи щодо забезпечення конкурентоспроможної економіки:

1. стимулююче оподаткування;

2. непряме державне регулювання;

3. запровадження обмежень монопольної поведінки;

4. регулювання цін на екологічні ресурси;

5. запровадження соціального партнерства;

6. притягування до відповідальності за дії, що першкоджають розвитку підприєммництва та здійснення збиткової діляьності.