1.Наукові основи сівозмін. Сівозміна - це науково обґрунтоване чергування сільськогосподарських культур і парів у часі й на території або тільки в часі. Чергування в часі - це щорічна або періодична зміна культур і чистого пару на конкретно взятому полі. Чергування на території означає, що земельний масив сівозміни поділений на поля, де щороку (почергово) вирощуються культури. На кожному полі вони чергуються в часі.В основі сівозміни лежить науково обґрунтована структура посівних площ, під якою розуміють співвідношення площ посівів різних сільськогосподарських культур і чистих парів, виражене у відсотках до загальної площі сівозміни. Вона розробляється відповідно до спеціалізації господарства. Сівозміни забезпечують найраціональніше використання орних земель, матеріальних і трудових ресурсів. Вони є організаційно-територіальною основою сталого землеробства. Порушення їх, нехтування елементарними вимогами до чергування культур, біології ґрунту і рослин завдає непоправної шкоди культурі та сталості землеробства, продуктивності землі. Сівозміна дає можливість розробляти технологію вирощування сільськогосподарських культур з урахуванням їх взаємного впливу, а також післядії кожного заходу, що застосовується під найближчі попередники. Ось чому зростання культури землеробства може бути забезпечене тільки в разі освоєння правильних сівозмін, які відповідають конкретним природно-кліматичним умовам і спеціалізації сільськогосподарського виробництва. Агрономічна роль сівозміни на різних етапах розвитку землеробства і особливо за умов його інтенсифікації випливає із загального завдання наукового землеробства. Крім того, сівозміна зумовлює агрономічну стратегію підвищення продуктивності ґрунту і врожайності сільськогосподарських культур, визначає та взаємопов'язує в єдиний комплекс усі ланки системи землеробства. Від спеціалізації сівозмін, складу і чергування культур залежать системи удобрення, механічного обробітку ґрунту та інших агротехнічних і меліоративних заходів. У практиці с\г виробництва польові рослини можуть вирощуватися у вигляді монокультури, незмінної культури і в сівозміні. Монокультура – це єдина культура, яку вирощ. в господарстві на на всій площі орних земель(кукурудза і картопля). Беззмінна культура – це с\г культурав, яку тривалий час вирощ. на тій самій площі, поза сівозміною або посів такої культури(КУКУРУДЗА). За видом продукції розрізняють: польові, овочеві та плодово-ягідні культури, польові культури за способом вирощування поділяють: просапні та суцільної сівби. За видом продукції поділяють на: зернові(пшениця), технічні(соняшник) і кормові.

2.Чисті пари,їх класифікація і роль в сівозміні. ЧИСТИЙ ПАР, поле сівозміни, вільний від посівів с.-г. культур протягом вегетац. періоду і що знаходиться в пухкому і чистому від бур'янів стані. Г. п. сприяють підвищенню родючості ґрунту та культури землеробства, а в посушливих р-нах є наиб. ефективним засобом накопичення вологи в ґрунті і боротьби з посухою в неорошаемом землеробстві. Розрізняють чорний і ранній Ч. п. Чорний Ч. п. починають обробляти влітку або восени після збирання врожаю, ранній - навесні наступного року. Ефективність Ч. п. залежить в осн. від дотримання правильної системи підготовки, до-раю визначається грунтовий-климатич. умовами і носить зональний характер. Проведення високоякісного. обробітку ґрунту і кілька поверхневих розпушувань культиваторами і боронами в посушливих умовах дозволяє успішно накопичувати вологу в метровому шарі ґрунту, збільшує вміст у ній нітратів - очищає грунт від бур'янів, збудників хвороб і шкідників. Врожайність зернових культур за Ч. п. в 1,5-2 рази вище, ніж за непарових попередникам. В паровому полі протягом літа проводять культивації ґрунту, число яких за період парування поля визначається метеорологія, умовами, схильністю ерозії ґрунту, характером і ступенем засміченості поля і т. п. Ч. п. - кращий попередник для озимої пшениці, озимого жита. Під осн. отвальную обробку грунту в Ч. п. зазвичай вносять органич. добрива; до передпосівної підготовки ґрунту при достатньому зволоженні проводять оранку грунту на 3-5 см дрібніше осн. обробки. В посушливих умовах двійку пара виключають щоб уникнути великих втрат ґрунтової вологи. Для кращого накопичення снігу на Ч. п. висівають лаштунки (див. Кулісний пар) з високостеблових р-ний, проводять снігозатримання. Чистий пар поділяється на чорний(орють з осені) і ранній(навесні).

3.Зайняті пари та їх значення в сівозміні. Зайнятий пар – це пар, зайнятий культурними рослинами, які рано звільняють поле для обробітку грунту і створюють сприятливі умови для наступних культур; різновид пару. У районах достатнього зволоження зайняті пари мають істотні агротехнічні і економічні переваги перед чистими. Вони оберігають грунт від ерозії і сприяють збагаченню її гумусом, дозволяють інтенсивно використовувати ріллю під посіви і значно підвищити вихід продукції з одиниці площі. Неодмінними умовами введення зайнятої пари є: підбір ранньостиглих парозанимающих культур; підвищення рівня механізації для своєчасного звільнення поля від парової культури і проведення в оптимальні терміни передпосівної обробки грунту; вживання добрив. Як парозанимающих культури використовують найрізноманітніші рослини як суцільної сівби, так і просапні. Залежно від цих культур розрізняють вико-овсяный, горохо-овсяные і інші пари. Якщо під парозанимающую культуру внести підвищену норму добрив, а під озимину — ще деяка кількість азотних добрив, то урожай, як показує досвід передових господарств, майже не зменшується в порівнянні з озиминою, вирощеною по чистій парі. Виключно висока роль добрив, особливо гною, в зайнятих парах. Так, за п'ятирічними даними [• Грунтового інституту ім. В, В. Докучаєва і Дмітровського держсортодільниці, після заміни чистої пари вико-овсяным отримували пико-овсяного сіна по 50 ц/га, після чого вносили азот по 30 кг/га (речовини, що діє), що збільшило врожайність пшениці па 3 ц/га (з 28 до 31 ц/га). Без внесення під озимину мінерального азоту урожай знижується на б—7%. Особливо ефективні зайняті пари на легенях, грунтах Нечорноземної зони, що промиваються.

4.Ланка сівозміни. Ланка сівозміни – частина сівозміни, що складається з 2-3 культур ,чистого пару, і 1-3 культур в послідовності. У Степу найефе­ктивніші ланки сівозміни, де соняшник висівають ярого ячменю чи озимої пшениці.

5.Дати визначення поняттям : схема сівозміни, ротаційна таблиця, монокультура, повторна культура, беззмінна культура. Схема сівозміни – це перелік с\г культур і парів,що чергуються в часі та просторі,але рідше тільки в часі. Ротаційна таблиця – це план розміщення с\г культур і парів по полях і роках на період ротації. Монокультура – це єдина культура, яку вирощ. в господарстві на на всій площі орних земель(кукурудза і картопля). Повторна культура – коли с\г культура на одному й тому ж полі вирощ. підряд 2 і більше років. ). Беззмінна культура – це с\г культурав, яку тривалий час(8 і більше років) вирощ. на тій самій площі, поза сівозміною або посів такої культури(КУКУРУДЗА) називають беззмінним.

6.Розміщення озимих зернових в сівозміні. Озимі культури у різн. районах України розміщ. після найрізноманітніших попередників, які об’єднують у 3-и групи: чисті пари, зайняті пари і непарові попередники. Найкращі урожаї озимих культур отрим. після чистого пару, близьким до чистого пару за умовами волого забезпечення рослин і рівнем врожайності наступної культури є зайнятий пар на зелений корм, які збирають наприкінці квітня, на початку травня. Кращих попередників потребують насамперед зернові, а серед них – пшениця, тому в Степу рекомендується близько половини посівів озимої пшениці розміщувати після чистих і зайнятих парів.також гарним попередником для озимих зернових є зернобобові(горох)

7.Розміщення ярих зернових і крупяних культур в сівозміні. 7Основним критерієм при оцінці попередників ярих культурє те, як вони впливають на поживний і фіто санітарний стан в грунтовому середовищі. У районах нестійкого і нестандартного зволоження істотним критерієм такої оцінки вважають також залишкові запаси вологи в кореневмісному шарі грунту. Ячмінь – потребує попередників, які залишають після себе у грунті достатній запас легкодоступних поживних речовин і забезпечує молоді рослини необхідним живленням відразу після появи сходів, у степовій зоні добрими попередниками ячменю є кукурудза на зерно і силос, баштанні культури, горох, сочевиця і соя. Задовільними попередниками є цукрові буряки, соняшник і суданська трава. Овес – не такий вибагливий до грунтового середовища в порівнянні з ячменем, завдяки добре розвиненій кореневій системі, він краще за ячмінь витримує підвищену кислотність, добрими попередниками є кукурудза на зерно і силос, просапні культури, корене і бульбоплідні культури. Просо – рослини, якого в молодому віці відрізняються дуже повільним ростом, більше за будь-яку яру культуру, потребує чистоти поля, через це кращими для нього будуть попередники, які сприяють очищенні грунту від бур’янів за високої агротехніки цим вимогам відповід. більшість просапних культур(соняшник). Гречка – (лісостеп, полісся) в лісостепу кращими попередниками є озимі і зернобобові культури – кукурудза, цукрові то кормові буряки, картопля, а в поліссі – люпин, озиме жито, картопля, озима пшениця, льон, кукурудза на силос, Гречка є непоганим попередником для багатьох культур.

8.Розміщення зернобобових культур в сівозміні. Соя, кормові боби, квасоля – це культури, які висіваємо, як просапні. Потребують чистих від бурянів полів, тому рекоменд. Розміщувати після зернових озимих культур. Бобові культури неприпустимо вирощувати повторно, через погіршення фіто санітарного стану. Люпин – основна культура зони Полісся. Можна вирощ після всіх культур, які вирощ в цій зоні, але найкращими попередниками є озимі колосові, картопля і кукурудза. Неможна вирощ після бобових, цукров. Буряків, не витримує повторних посівів, урожай зниж вдвічі, він є попередником для озимих зернових, льону і картоплі. Горох – вирощ після кукурудзи і цукрових буряків, попередниками також є озимі, колосові, гречка і картопля. Задовільними є ярі колосові і просо. Небажаними є соняшник і бобові культури через хвороби і шкідники. Після гороху в основному висів озимі культури, хоча він міг би бути добрим попередником також для ярих зернових, цукрових буряків, картоплі та інших не бобових.

9.Розміщення просапних культур в сівозміні. Кукурудза – в районах достатнього зволоження добрим попередниками для кукурудзи на зерно є багаторічні трави, цукрові і кормові буряки, тоді як в районах нестійкого і недостатнього зволоження лісостепу високі врожаї отримують в роки зростання зволоження або великою кількістю опадів. Цукрові буряки – дуже вибагливий до грунтової вологи і характериз. слабкою конкурентоздатність до бур’янів, кращими попередниками є озима пшениця, інші зернові та озимі культури. Серед парозаймаючих культур добрими попередниками є багаторічні трави. Після буряків можна вирощувати всі ярі культури. Картопля – попередники озима пшениця і жито, багаторічні трави, післяжнивні та післяукісні культури на зелену масу. Найбільші площі займає на Поліссі, попередниками є люпин, льон, конюшина,кукур на силос, гіршими будуть ярі колосові. Вона краще витримує вирощування в повторних посівах. Вона є добрим попередником практично всіх ярих культур. Соняшник – кращими попередниками є зернобобові, картопля, баштанні, озимі колосові, задовільними є ярі колосові, кукурудза на зерно. До поганих належ всі культури, які висушують грунт на значну глибину(буряк цукровий, суданська трава і багаторічні трави). Він непогано реагує на повторні посіви і часте повернення на попереднє місце.

10.Розміщення багаторічних трав в сівозміні. Полісся. Багаторічні трави добре ростуть на сірих лісових, дерново-підзолистих суглинкових та супіщаних ґрунтах, особливо при їх вапнуванні та внесенні достатньої кількості органічних і мінеральних добрив під попередні культури.Бобово-злакові травосумішки при однорічному їх використанні на Поліссі практично не мають переваги перед чистими посівами бобових трав.Навіть на Поліссі, де влітку в більшості років опадів достатньо, урожай багаторічних трав від першого укосу, як правило, більший.У польових сівозмінах багаторічні трави доцільно використовувати протягом року. Розширення їх площі в сівозміні за рахунок інших культур не супроводжується поліпшенням економічних показників використання землі.Дво-, трирічне використання багаторічних трав доцільне в ґрунтозахисних та кормових сівозмінах із застосуванням багатокомпонентних бобово-злакових сумішок, а за можливості — й зрошення.В умовах Полісся найбільше поширені конюшина в чистому посіві та в сумішці із злаковими травами, а також люцерна. Підсівати багаторічні трави слід під покрив ячменю, вівса, однорічних трав та озимого жита на зерно і зелену масу.На досить удобрених зв'язних ґрунтах доцільно висівати люцерну, яка забезпечує високі врожаї на другий і третій роки використання, тоді як продуктивність сумішки конюшини з тимофіївкою різко знижується вже на другий рік.Лісостеп. Багаторічні бобові трави (конюшина, еспарцет, люцерна), а також бобово-злакові сумішки в районах достатнього та нестійкого зволоження забезпечують високі врожаї і мають значення не тільки в зміцненні кормової бази, а й сприяють збільшенню вмісту в ґрунті органічних речовин, поліпшенню фізичних властивостей, підвищенню водопроникності та рівня азотного живлення наступних культур у сівозміні.У зволоженіших районах багаторічні трави дають високий урожай як першого, так і другого укосів, тому в польових сівозмінах їх доцільно використовувати один рік на два укоси, а в східних районах — на один укіс.При однорічному використанні багаторічні бобово-злакові травосумішки і бобові трави в чистому вигляді в сівозміні однаково впливають на продуктивність культур, проте врожай травосумішок дещо більший і стійкіший, а за несприятливих умов посіви їх менше зріджуються і заростають бур'янами. Тому в польових сівозмінах у районах достатнього зволоження травосумішки мають деяку перевагу над чистими посівами бобових.

11.Проміжні культури та їх значення в сівозміні.Проміжними називають культури, які вирощуються в інтервалі часу, вільного від вирощування основних культур сівозміни. За рахунок таких посівів з однієї площі протягом року можна мати два, а на зрошуваних землях - і три врожаї, що підвищує коефіцієнт використання сонячної радіації, внаслідок чого продуктивність гектара ріллі зростає в півтора-два рази. При цьому ґрунт значно довше перебуває під покривом рослин, які синтезують органічну масу. Більше половини її залишається в ґрунті у вигляді післяжнивно-кореневих решток, що активізують мікрофлору, розкладаються на легкодоступні поживні речовини, поліпшують агрофізичні властивості, відновлюють родючість ґрунту та підвищують урожайність сільськогосподарських культур.При вирощуванні двох урожаїв поле зайняте рослинами з ранньої весни до пізньої осені, а при вирощуванні озимих проміжних - ще й узимку. Постійна наявність рослинного покриву позитивно впливає на фізичні властивості ґрунту, міграцію солей у ньому та мікроклімат приземного шару.Під покривом проміжних посівів ґрунт менше висушується, захищається від прямих сонячних променів, створюється підвищена вологість у приземному шарі повітря. Особливо сприятлива дія рослин на ґрунтах південних районів, які часто перегріваються. Спостереженнями підтверджено, що влітку температура ґрунту під рослинним покривом післяжнивних культур на 10-20°С нижча, ніж у чистому пару. Помірна температура і слабке провітрювання створюють у рослинному травостої потрібну вологість, затінення, яке в два-три рази більше порівняно з відкритими площами. Усе це посилює життєдіяльність корисної мікрофлори, поліпшує газообмін і підвищує ефективність добрив.Проміжні культури в сівозмінах - надійний захід боротьби з бур'янами, шкідниками і хворобами сільськогосподарських рослин. Їх знищують під час обробітку ґрунту під другий урожай і догляду за посівами. Бур'яни, крім того, біологічно пригнічуються проміжними посівами і скошуються до фази плодоношення. Разом з цим проміжні посіви є одним із заходів боротьби з водною ерозією, а в південних і південно-східних районах ще й з вітровою. Вирощування двох урожаїв за рік поліпшує структурний стан і будову орного шару.У вузькоспеціалізованих сівозмінах проміжні культури послаблюють негативні наслідки повторних посівів. При вирощуванні проміжних культур на сидеральне добриво значно поліпшується фітосанітарний стан полів, оскільки своєчасне заорювання їх зменшує кількість збудників хвороб, шкідників і бур'янів.На зрошуваних землях проміжні посіви є не тільки джерелом додаткової продукції і обов'язковим елементом сівозміни, а й ефективним заходом боротьби з вторинним засоленням ґрунтів.Залежно від біологічних особливостей та технології вирощування проміжні культури поділяють на післяукісні, післяжнивні, озимі, підсівні.

12. Класифікація сівозмін.Під типами сівозмін розуміють сівозміни різного виробничого призначення, що відрізняються видом основної продукції, яка виробляється. Вид сівозміни - це різновидність сівозмін певного типу, що відрізняються співвідношенням сільськогосподарських культур і парів. Проте всі сівозміни повинні забезпечувати розміщення культур після добрих попередників, ефективне використання добрив і машин, підвищення родючості ґрунту, одержання високих доброякісних урожаїв, поліпшення умов організації праці, виконання планів виробництва продукції. Розрізняють три типи сівозмін: польові, кормові і спеціальні.Польові сівозміни призначені здебільшого для виробництва зерна, технічних культур і картоплі. Незначна частина площі польової сівозміни може бути зайнята кормовими культурами (травами, кукурудзою на силос і зелений корм та ін.) і чистим паром. Кормові сівозміни призначені переважно для виробництва зелених, силосних, соковитих і грубих кормів. Залежно від групи кормових культур, які переважають у сівозміні, їх призначення і просторового розміщення кормові сівозміни поділяють на прифермські (притабірні) і лукопасовищні. Прифермські сівозміни розміщують поблизу тваринницьких ферм і призначені для виробництва зелених, силосних та соковитих кормів. Притабірні сівозміни розміщують біля літнього табору і призначені для забезпечення тварин зеленими або соковитими кормами в період нестачі їх на пасовищі.. В лукопасовищних сівозмінах в основному вирощуються багато- і однорічні трави на сіно і випас. У них щороку виділяють кілька трав'яних полів для змінного пасовища, яке використовується від двох до п'яти років. Ґрунтозахисними називаються сівозміни, в яких набір сільськогосподарських культур, їх розміщення і чергування забезпечують захист ґрунтів від ерозії.Овочевими називаються сівозміни, в яких овочеві культури займають усю або більшу частину площі ріллі.Спеціальні сівозміни призначені для вирощування культур, які потребують спеціальних умов і агротехніки вирощування. У них вирощують рис, коноплі, махорку, тютюн, лікарські рослини тощо.Сівозміни того чи іншого типу поділяються на певні види. В Україні впроваджені такі види сівозмін: зернопарові, зернопаропросапні, зернопросапні, зернотрав'яні, плодозмінні, просапні, трав'яно-просапні, травопільні, сидеральні та ін.У зернопаровій сівозміні посіви зернових, що займають більшу частину площі сівозміни (60-70%), чергуються з полем чистого пару. Під чистим паром може бути до 15-20%, під просапними культурами - до 20% площі сівозміни..У зернопаропросапній сівозміні посіви зернових культур, що займають 50-70% площі, чергуються з чистим паром (6-10%) і просапними культурами, які становлять 30-40% сівозмінної площі. Висівають також однорічні й багаторічні трави.. Основна продукція - зерно, сировина олійних культур (соняшник), частково цукрові буряки.У зернопросапних сівозмінах чергуються посіви зернових культур, що займають 50-60% сівозмінної площі, з просапними культурами (35-45%). Пари зайняті багаторічними й однорічними травами та зернобобовими. Це основний вид польових сівозмін у Лісостепу і частково на Поліссі. Основна продукція - зерно, цукрові буряки, картопля, льон-довгунець.У зернотрав'яній сівозміні більшу частину ріллі займають зернові, а на решті її площі вирощують багаторічні трави (від одного до трьох полів). У льонарських господарствах у зернотрав'яній сівозміні вирощують льон. .У просапних сівозмінах просапні культури займають більшу частину площі ріллі. При великому насиченні виникає необхідність у висіванні просапних підряд два роки і більше. У цих сівозмінах багаторічні й однорічні трави займають до 10-20% площі. Польові просапні сівозміни займають невеликі площі в краще забезпечених вологою лісостепових районах, а також на зрошуваних і частково на осушених землях. Ці сівозміни слід розміщувати на ґрунтах, які не зазнають ерозіїї..Травопільні сівозміни передбачають значні (20-70%) площі посіву сумішок бобових і злакових багаторічних трав 2-4-річного використання, посіви зернових на площі 30-50%, просапних культур 20-30%..У трав'яно-просапній сівозміні просапні культури займають декілька полів і вирощування їх чергується з багаторічними травами. Найпоширеніші вони серед кормових сівозмін на зрошуваних і осушених землях.У сидеральних сівозмінах на одному або двох полях вирощують сільськогосподарські культури з наступним заорюванням їх зеленої маси на добриво. На решті полів розміщують зернові та просапні культури.

13.Принципи побудови сівозмін на зрошуваних землях. З метою підвищення окупності зрошення в сучасних умовах необхідно повернутися до вирощування таких цінних високорентабельних культур, як соя, цукрові буряки, соняшник, ріпак, гірчиця, льон олійний.На більшу увагу заслуговує вирощування й таких посухостійких, але добре реагуючих на зрошення культур, як суданська трава, сорго, сорго-суданкові гібриди, а також баштанні культури.Чергування культур у таких сівозмінах повинно проводитися за законом плодозміни, що сприятиме високій стабільній продуктивності землеробства.Враховуючи важливе значення бобових культур у зрошуваних сівозмінах, площі бобових, незалежно від спеціалізації господарств, повинні займати в структурі посівів не менше однієї третини.Особливо важлива роль багаторічних трав у сівозмінах з високим насиченням вологолюбними культурами, де внаслідок інтенсивного зрошення швидко погіршуються водно-фізичні властивості ґрунту і створюються передумови вторинного засолення та підтоплення земель.

Найрентабельнішим є вирощування на зрошуваних землях технічних культур (соняшник, соя, озимий ріпак, гірчиця), баштанних та овочевих. Рентабельним є також вирощування високоякісного зерна озимої пшениці.У господарствах з невеликою площею зрошуваних земель їх насамперед доцільно використовувати для вирощування кормових культур. Структуру посівних площ і сівозмін на зрошуваних землях складають також із врахуванням вимог водозбереження, коли найбільша увага приділяється добору культур, які продуктивно використовують вологу. Зернові особливо чутливі до нестачі вологи у фазу викидання волоті і виколошування, цвітіння і наливу зерна. Водночас ці культури без зниження урожаю переносять нестачу вологи на початку вегетації, що створює передумови для використання невеликих поливних норм на початку вегетації і оптимальних у період формування зерна. Такий режим зрошення при вирощуванні кукурудзи забезпечує економію 35% поливної води порівняно з поливом в усі періоди росту. На особливу увагу заслуговує використання буферності люцерни в режимах зрошення культур сівозмін. Незамінною культурою у сівозмінах на зрошуваних землях є люцерна. Вона відзначається не тільки високою врожайністю і якістю корму, а й властивістю підвищувати родючість ґрунту, поліпшувати його меліоративний стан.Люцерну в сівозмінах розміщують після озимої пшениці, кормових та цукрових буряків, кукурудзи на зелений корм і силос, овочевих культур, картоплі, що залишають після себе чисте від бур'янів поле. Кукурудза на зрошенні менше реагує на попередників, розміщення в сівозміні. Кукурудзу весняного строку сівби на зерно і силос краще розміщувати після озимої пшениці, овочевих, картоплі, кормових і цукрових буряків. Післяукісні посіви цієї культури передбачаються після озимих та однорічних культур на зелений корм, післяжнивні - після озимої пшениці та ячменю на зерно. При цьому враховують час збирання попередника, надходження продукції. Беззмінна сівба кукурудзи на одному полі до трьох років практично не знижує врожаю і якості продукції. Цю особливість треба враховувати при побудові спеціалізованих зернових сівозмін, а також коли використовуються триазинові гербіциди, післядія яких залежно від норми внесення проявляється протягом двох-трьох років. Цукрові та кормові буряки розміщують переважно після озимої пшениці, попередниками якої були скиба люцерни, злаково-бобові сумішки. Встановлюючи чергування культур, треба передбачити таке їх розміщення, при якому восени можна було б вирівняти поверхню ґрунту, провести інші агротехнічні заходи, щоб навесні звести їх до мінімуму.

14. Грунтозахисні сівозміни.Основою ґрунтозахисних сівозмін у Степу є багаторічні трави. На родючих ґрунтах тут можна вирощувати такі бобові трави, як люцерну, на інших - еспарцет звичайний і піщаний (останній урожайніший). Із злакових - сто-колос безостий, райграс високий, пирій безкореневищний, а в південних районах - житняк посухостійкий. На південних схилах схожість насіння багаторічних трав у 1,5-2 рази менша, ніж на північних. У цій зоні рекомендуються приблизно такі орієнтовні схеми ґрунтозахисних сівозмін: I. 1, 2 - багаторічні трави; 3 - кукурудза у фазі викидання волотей; 4 - озима пшениця; 5 - ярі зернові з підсівом багаторічних трав; II. 1, 2 - багаторічні трави; 3 - озиме жито; 4 - кукурудза на зелений корм та ранній силос; 5 - озима пшениця + післяжнивна сівба багаторічних трав. На дуже еродованих ґрунтах вирощують культури звичайної рядкової сівби. Прикладом може бути така схема: 1, 2 - багаторічні трави; 3 - озиме жито або однорічні трави на зелений корм; 4 - озимина; 5 - ярі з підсівом багаторічних трав.

15. Впровадження і освоєння сівозмін. Впровадження сівозміни - це розробка та затвердження проекту системи сівозміни щодо земельної території сільськогосподарського підприємства. Освоєння сівозміни - це розміщення сільськогосподарських культур після попередників відповідно впроваджуваної схеми сівозміни. Впровадження і освоєння сівозміни включає ряд послідовних етапів, таких як встановлення схеми чергування культур і ротаційної таблиці сівозміни, розробка системи обробітку і удобрення ґрунту, складання і здійснення плану переходу до впроваджуваної сівозміни. Встановлення схем чергування культур у сівозміні передбачає планування кількості полів у сівозміні, їх площі, які б враховували кліматичні умови, відповідно запропонованих культур та потреби в тій чи іншій продукції. Схема сівозміни повинна враховувати також найсприятливіші територіальні умови для розміщення посівних площ, раціональних затрат праці тощо. Після розробки схеми сівозміни складають ротаційну таблицю на період, який дорівнює кількості полів у сівозміні. Розробка системи обробітку і удобрення ґрунту в сівозміні. Освоєння та складання плану переходу до впроваджуваної сівозміни. Розробляється план для переходу до наміченої сівозміни, так як на полях висівались культури, які, як правило, не співпадають з наміченими в попередники культурами нової сівозміни. План переходу до сівозміни повинен відповідати ряду вимог: враховувати правильність чергування культур; не зумовлювати зниження кількості продукції; провідні культури повинні висіватись після кращих попередників; за потреби, забур'янені поля відводити під пар; на одному полі висівати одну культуру, що важливо для використання техніки і підготовки поля до включення в нову сівозміну; перехідний період повинен тривати не більше 2-3 років. Перехідний період вважають закінченим, а сівозміну освоєною, коли всі культури висівають після попередників, які заплановані схемою впроваджуваної сівозміни. У господарствах щодо сівозмін ведеться документація. Всі відомості про сівозміни записують у "Книгу історії полів". Книга історії полів, або книга регістрації посівів, включає загальну щодо всієї сівозміни частину та на кожне поле окремо. У загальній частині записують схему сівозміни, таблицю перехідного періоду, систему обробітку та удобрення ґрунту тощо. У другій частині книги, яка відведена кожному полю, фіксується його номер, що є незмінним протягом всього періоду сівозміни, записують відомості про культури, що висівались, їх врожайність і в хронологічному порядку всі роботи на ньому (час і вид обробітку та удобрення ґрунту, строк сівби та якість насіння, полив, внесення хімічних засобів захисту рослин, строки збирання урожаю тощо). Сівозміни для пришкільної ділянки типові для сільськогосподарського виробництва, але повинні враховувати потреби школи в тій чи іншій продукції, включати більшу різноманітність культур, враховувати специфіку навчального процесу школи та інше. Наприклад, шкільна польова зерно-трав'яно-просапна 8-пільна сівозміна включає: 1) ярі зернові з підсівом трав, 2) трави (конюшина, еспарцет, люцерна), 3) озима пшениця, 4) цукровий чи кормовий буряк, 5) кукурудза на зерно (за достатньої кількості вологи), 6) зернобобові, 7) жито або гречка, 8) картопля.

16. Визначення структури посівних площ.СТРУКТУРА ПОСІВНИХ ПЛОЩ - розподіл загальної посівної площі між різними група-ми с.-г. культур. Під С.п.п. розуміють також співвідношення вирощуваних с.-г. культур за зайнятою площею ріллі, що певною мірою характеризує рівень спеціалізації господар-ства. Структура посівних площ сільськогосподарських культур вдосконалюється з урахуванням потреб ринку в сільськогосподарській продукції.Структура посівних площ залежить від багатьох чинників, серед яких головними є грунтово-кліматичні умови,зональний склад с.г. культур та спеціалізація господарства.У Поліссі структура посівних площ підпорядкована максимальному вир-ву технічної сировини,кормів і продукції тваринництва.Для підвищ продуктивності сівозмін вирощувані культури мають бути високоврожайними,враховувати різноманітність грунтового покриву.Можна вирощувати оз.пшеницю та жито,картоплю,льон,горох,люпин,гречку,конюшину. У Лісостепу вирощують дуже велику кі-ть с.г.культур.Проте найбільшу частку становлять озимі і ярі зернові та технічні куль-ри.Концентрація посівів може варіювати залежно від зволоженості території і конкретних грунтових особливостей.У Степу продуктивність сівозмін також залежить від структури посівних площ і правильного добору культур.Частка зернових культур збільшується з пн.. на пд..Для цукрових буряків кращі умови складаються в пн..районах Степу,а для соняшнику-в усіх підзонах,крім районів з бідними каштановими солонцюватими грунтами.У пн. Районах зони із зернофуражних культур у структурі посівів доцільно мати більше кукурудзи ніж ячменю.,а в пд..степу частка кукурудзи повинна бути меншою.Структура посівних площ залежить від типу господарств.Отже,добір с.г. культур у структурі посівних площ повинен мати зональний характер.Це дає можливість за допомогою сівозмін реалізовувати потенційні можливості культурних рослин і отримувати високі їх врожаї. 17. Складання схем сівозмін. Для складання схем сівозмін необхідно вибрати кращі попередники для основних сільськогосподарських культур, визначити оптимальний період повернення їх на колишнє місце й обґрунтувати принципи побудови схем для конкретних умов агроландшафта і відповідної структури посівної площі. При побудові схем сівозмін користуються наступними принципами: плодосменности, сумісності та самосумісності, спеціалізації, ущільненості, економічної і біологічної доцільності. Принцип плодосменности передбачає щорічну зміну культур з різних господарсько-біологічних груп. Принцип сумісності передбачає розміщення культур за попередникам з однієї і тієї ж господарсько-біологічної групи або обробітку повторної культури. Наприклад, попередником ярових зернових можуть бути озимі та ярові інших видів, картоплю можна вирощувати на одному місці 2 роки поспіль (повторні посіви). При розробці спеціалізованих сівозмін, необхідність яких часто викликана відсутністю достатньої площі ґрунтів, придатних для вирощування певних культур, враховують забезпеченість господарства добривами, засобами захисту рослин і сільськогосподарською технікою. В даному випадку технічна забезпеченість грає найважливішу роль для своєчасного і якісного проведення польових робіт, оскільки терміни посіву, догляду та збирання цих культур збігаються. Особливо велике значення має ущільнення посівів при організації зеленого конвеєра і сидерації, в південних районах при отриманні 2-3 врожаїв на рік. Принцип економічної та біологічної доцільності передбачає введення в сівозміну чистого або зайнятого пара, вивідного поля, враховує вибір найбільш оптимального терміну використання багаторічних трав і т. д. У адаптивно-ландшафтних систем землеробства належить переглянути терміни використання багаторічних трав. Однорічне використання багаторічних трав вимагає значного поліпшення їх насінництва, оскільки потреба в насінні зростає вдвічі. Проте витрати на насіння і посів окупаються додаткової продукцією наступних культур. При одній і тій же структурі посівної площі можна скласти кілька схем сівозмін, використовуючи різні принципи. 18. Складання плану переходу до прийнятої сівозміни.План переходу являє собою таблицю розміщення сільськогосподарських культур і парів по полях сівозміни і наміченої агротехніки на перехідний період. Тривалість цього періоду повинна становити для польових сівозмін один-три роки, а для кормових з трьома і більше полями багаторічних трав - чотири роки і більше. У перехідній таблиці записують по порядку поля та їхню площу, усі культури, які висівали в кожному полі за попередні два роки із зазначенням їх площі посіву, а також включені до складу поля неосвоєні землі, що підлягають переведенню в ріллю на розрахунковий строк. Щоб було видно, як розміщалися культури на кожному полі, бажано скласти карту попередників. Потім намічають розміщення посівів на найближчі два-три роки або більше, поки не буде освоєна сівозміна. У ці роки порядок зміни культур може відрізнятися від установленого чергування, так само як і розміщення по полях. Але те й інше з кожним роком усе більше й більше буде наближатися до передбаченого проектом. При складанні плану освоєння сівозміни рекомендується дотримуватися такого порядку: скласти план послідовно за роками, починаючи з першого року до повного освоєння; намітити план освоєння нових земель, якщо вони входять у поля сівозміни; вписати культури, висіяні в минулі роки під урожай поточного року (багаторічні трави, озимі); розміщати ярі культури в порядку їх убуваючої цінності; визначити поля для підсіву багаторічних трав і для чистих парів, якщо вони передбачені схемою сівозміни, або тимчасово допущені в перехідний період на сильно засмічених полях. Крім того, намічають основи технологій вирощування сільськогосподарських культур (обробіток ґрунту, система удобрення та ін.), в яких передбачають поступовий перехід від існуючої в господарстві технології до запланованої на рік освоєння сівозміни. ОсобливуОсвоєними називають такі сівозміни, в яких розміщення культур по полях відповідає затвердженій схемі, дотримуються межі полів, встановлене чергування культур і технологія їх вирощування. увагу звертають на ті поля й ділянки, де плануються посіви по гірших попередниках.

19.Оцінка ефективності сівозмін. Найбільшу прибавку кормових одиниць основної продукції від добрив одержано в середньому за ротацію в 5-пільній сівозміні з внесенням на гектар орної землі 6 т гною та N48Р48К48. Використання помірних доз мінеральних добрив на фоні гною в 7-пільній зернопросапній сівозміні забезпечило таку ж прибавку основної продукції, як і в 10-пільній зернопаропросапній сівозміні, де на гектар оранки вносили підвищені  дози мінеральних добрив. В цій сівозміні відмічалась досить висока окупність добрив і самі низькі витрати енергії на виробництво продукції. Одержані дані свідчать про те, що на чорноземах сівозмінний фактор має першорядне значення в підвищенні продуктивності культур і ефективному використанню добрив. Одним із шляхів підвищення ефективності мінеральних туків є локалізація удобрення в результаті зменшення контакту їх із ґрунтом. Цей прийом дозволяє знизити втрати туків і відповідно підвищити коефіцієнт використання добрив.Результати обліку врожаю кукурудзи, проведених у тимчасових дослідах, показали, що в середньому за три роки прибавка зерна зросла при внесенні мінеральних добрив у дозі N90Р90К90 локальним способом у порівнянні з розкидним на 2,8 ц/га. Перевага локального способу перед розкидним пов’язана з покращенням використання рослинами елементів живлення з добрив, зосереджених у грунті стрічками. В сучасних умовах у зв’язку з посиленням економії ресурсів залишається актуальним вирішення можливості періодичного внесення добрив. Результати досліджень показали, що в беззмінних посівах кукурудзи ефективність періодичного внесення добрив раз в два роки була рівнозначна щорічному їх внесенню, але з меншими витратами енергії. За останні роки в оцінці ефективності землеробства намітились деякі протиріччя, які полягають в тому, що з однієї сторони, більшість агроприйомів, зокрема при вирощуванні цукрового буряку, дають значний економічний ефект, а з другої сторони, зросли витрати для одержання одиниці продукції, знизилась родючість ґрунту. Для усунення відмічених негативних сторін в стаціонарному досліді враховували поряд з виробничим ефектом при вирощуванні культур і ефект родючості ґрунту. Ефективність родючості виміряли вмістом гумусу в ґрунті. Поскільки вміст гумусу може бути прирівняний до певної кількості органічної речовини з врахуванням гуміфікації, разрахована кількість гною, яка потрібна для відновлення втраченої родючості ґрунту, наприклад, при насиченності сівозмін цукровим буряком

20. Наукове обґрунтування обробітку грунту.Механічний обробіток ґрунту - це дія на нього робочими органами ґрунтообро-блювальних машин і знарядь на відповідну глибину з метою оптимізації ґрунтових умов життя рослин, підвищення родючості ґрунту та захисту його від водної і вітрової ерозії. Обробітком досягається оптимальна будова ґрунту завдяки його кришінню на ґрунтові агрегати певного розміру та особливостям їх взаємного розміщення з урахуванням гранулометричного складу. Під впливом раціональної системи обробітку цілеспрямовано змінюється співвідношення об'ємів твердої, рідкої й газоподібної фаз у ґрунті. Внаслідок цього змінюються фізико-хімічні властивості ґрунту, а разом з цим водно-повітряний, тепловий і поживний режими, біологічні процеси, знищуються бур'яни, створюються належні умови для більш повної реалізації генетичного потенціалу вирощуваних сортів та гібридів культурних рослин. За допомогою обробітку забезпечується прискорення або сповільнення процесів синтезу чи розкладання органічної речовини ґрунту, а також регулювання водного і повітряного режимів орного шару. Обробіток може, з одного боку, сприяти нагромадженню вологи в ґрунті й скороченню її непродуктивних втрат та створювати умови для більш продуктивного використання вологи рослинами, а з другого - при надмірному зволоженні знижувати її кількість в орному шарі. Усунення надлишку вологи призводить до збільшення загальної аерації і створення оптимального співвідношення води та повітря в ґрунті. Для забезпечення оптимальних ґрунтових умов і одержання сталих високих врожаїв обробіток повинен вирішувати такі завдання:- надання оброблюваному шару ґрунту дрібногрудочкуватого стану із сприятливою будовою, щоб забезпечити добрі водно-повітряний, тепловий і поживний режими;- посилення кругообігу поживних речовин шляхом активізації корисних мікробіологічних процесів у ґрунті, а також залучення елементів живлення із більш глибоких підорних шарів ґрунту в зону орного шару ;- запобігання ерозійним процесам і пов'язаним з цим втратам ґрунту, поживних речовин і вологи; - знищення бур'янів, збудників хвороб і шкідників;- загортання на необхідну глибину добрив і рослинних решток або навпаки - залишення стерні на поверхні ґрунту; - позбавлення життєздатності багаторічної рослинності при обробітку цілинних і перелогових земель, а також полів, зайнятих сіяними багаторічними травами; - надання необхідних властивостей і стану верхньому шару ґрунту для загортання насіння на задану глибину; - створення умов для пониження сольових горизонтів і запобігання підвищенню рівня підґрунтових вод.

21. Мета і завдання обробітку ґрунту.Механічний обробіток – це дія на грунт робочими органами грунтооброблювальних машин і знарядь на ту чи іншу глибину для оптимізації ґрунтових умов життя рослин, підвищення родючості ґрунту і захисту його від водної та вітрової ерозії.Під впливом раціонального механічного обробітку змінюються агрономічні властивості грунту, поліпшуються водно-повітряний , тепловий і поживний режими, знижуються бур’яни і підвищується врожайність с/г культур. Для забезпечення оптимальних ґрунтових умов і одержання стійких і високих урожаїв обробітком грунту треба вирішувати такі завдання : надання грунту на тій чи іншій глибині дрібно грудочкуватого стану із сприятливою будовою, щоб забезпечити добрі водно-повітряний, тепловий і поживний режими; посилення кругообігу поживних речовин шляхом залучення їх із більш глибоких шарів грунту в орний шар, а також активізації корисних мікробіологічних процесів у грунті; знищення бур’янів , збудників хвороб і шкідників; загортання на необхідну глибину добрив і рослинних решток або залишення стерні оранка поверхні грунту; Обробітком досягається оптимальна будова грунту завдяки доброму його кришінню на грунтові агрегати певного розміру.

22. Технологічні операції при обробітку ґрунту.

Під час механічного обробітку грунту під дією робочих органів грунтооброблювальних машин і знарядь здійснюються такі технологічні операції:

Перевертання грунту полягає в тому що верхня частина орного шару переміщується вниз, а нижня га поверхню. При перевертанні поліпшуються властивості скинутої на дно борозни верхньої частини орного шару. Перевертання необхідне для загортання післяжнивних решток, дернини, орган. і мін добрив, а також насіння бур’янів, збудників хвороб і шкідників с/г культур.

Розпушування(кришіння) змінює розміри грунтових окремостей і їх взаємне розміщення з метою збільшення об’єму і пористості грунту. При розпушуванні й кришінні грудочки грунту стають меншими і розміщуючись нещільно, збільшують його некапілярну та зменшують капілярну пористість, поліпшують аерацію, водо- і повітропроникність.

Ущільнення – операція за якої зменшується об’єм зближуються грудочки грунту, збільшується об’єм капілярної при істотному зменшенні некапілярної пористості. В рез послаблюється дифузний механізм пересування води в грунті й посилюється капілярний. Вода по капілярах із нижніх шарів піднімається у верхні. У посівному шарі збільшується вологість грунтуЄ поліпшується контакт насіння з твердою масою грунту, внаслідок чого воно швидше проростає і більш дружно з’являються сходи рослин.

Перемішування зумовлюється необхідністю добитися однакових умов родючості ґрунту по всій глибині оброблюваного шару. Воно необхідне для рівномірного розподілу в ґрунті добрив і продуктів мінералізації органічних речовин. Перемішування усуває диференціацію ґрунту за родючістю, забезпечує створення однорідного орного шару і кращі умови для мінералізації органічних речовин і більш повного використання важкодоступних елементів живлення за рахунок активізації в оброблюваному шарі діяльності мікроорганізмів.

Вирівнювання ґрунту - це усунення нерівностей на поверхні поля, яке супроводжується руйнуванням брил і великих грудок. Воно забезпечує зменшення втрат вологи, рівномірне загортання насіння і гербіцидів, якісне виконання робіт по догляду за посівами і збирання врожаю. Старанне вирівнювання поверхні ґрунту перед сівбою озимих культур дає змогу одержати дружні сходи й запобігає вимоканню посівів.

Підрізання бур'янів, як правило, суміщають з виконанням таких технологічних операцій, як розпушування і перевертання ґрунту. Проте часто для знищення бур'янів і насамперед їх сходів спеціально застосовують такий захід обробітку, як культивацію, за якої найповніше підрізуються бур'яни, але ґрунт не перевертається і якнайменше розпушується.

23. Заходи і способи основного обробітку ґрунту.

Захід - це одноразова дія на ґрунт робочими органами машин або знарядь тим чи іншим способом з метою здійснення однієї або декількох технологічних операцій на певну глибину.

Заходи механічного обробітку ґрунту поділяться на дві групи: основного і поверхневого обробітку.

Під заходами основного обробітку розуміють механічну дію на ґрунт робочими органами машин і знарядь на всю глибину орного шару або глибше при його поглибленні, але не менше ніж на 18-20 см, щоб надати ґрунту дрібно грудочкуватого стану зі сприятливою будовою.

Під заходами поверхневого обробітку розуміють одноразову механічну дію на ґрунт робочими органами машин і знарядь на глибину до 12-14 см.

Залежно від глибини розрізняють такі обробітки ґрунту: поверхневий - до 8 см, мілкий - до 16, середній - до 24, глибокий - понад 24 см.

Спосіб обробітку ґрунту визначає характер і ступінь дії робочими органами машин і знарядь на зміну профілю (складення), генетичну і антропологічну різноякісність оброблюваного шару ґрунту у вертикальному напрямку. В сучасному землеробстві виділяють полицевий, безполицевий, роторний і комбінований способи обробітку ґрунту.