Голова студентської ради

Громадські молодіжні об'єднання, студентські організації, клуби за інтересами									Заступник голови ради (голова студради гуртожитку)
Заступник голови ради									Студентська рада гуртожитку
Сектор з навчально-виховної роботи		Сектор з наукової роботи			Сектор з організації міжвузівських та міжнародних зв'язків
Сектор з культурно-масової роботи			Сектор з організації спортивної роботи				Сектор інформації

Студентські академічні групи

Структура студентського самоврядування в гуртожитку

Загальні збори (конференція) колективу студентів – мешканців гуртожитку

▼

Студентська рада гуртожитку

▼

Голова студентської ради

▼

Заступник голови ради

▼

Комісії (житлово-побутова, культурно-масова,

фізкультурно-масова і здорового способу життя, санітарна, сектор інформації)

Органи студентського самоврядування вищих навчальних закладів України

▼

Всеукраїнська студентська колегія

▼

Секретаріат Всеукраїнської студентської ради

Обирають ▼

Конференція Всеукраїнської студентської ради Профільні комісії

▼

Обирають делегатів до Конференції, тобто до складу

Всеукраїнської студентської ради терміном на 1 рік за встановленою квотою

4. Головні складові Болонського процесу.

1) Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн Європи. Документи Болонського процесу

Болонський процес – це структурна реформа вищої освіти на європейському просторі, яка базується на системі заходів європейських державних установ (рівня міністерств освіти), університетів, міждержавних та громадських організацій, які мають відношення до вищої освіти, спрямованих на досягнення цілей, сформульованих у Болонський декларації (ВоІоgпа, 19.06.1999).

Мета Болонського процесу – створення не пізніше 2010 р. гармонізованого Європейського простору вищої освіти, що сприятиме поліпшенню якості та модернізації європейської вищої освіти, а також: більшій мобільності студентів та викладачів між різними університетами Європи.

Причинами, що зумовили ідей процес, є докорінні перетворення в політичних та економічних системах усіх розвинених європейських країн, зокрема

1. Монопольне становище США на світовому ринку, систематичне випередження європейських країн за рядом показників, які відносяться до системи освіти.

1. Перенесення конкуренції в наукову сферу.

2. Потребу в переорієнтації вищої освіти до вимог робото­давців та ринків праці.

2. Прагнення об'єднати свої розрізнені потенціали в єдиний потужний економічний механізм.

Таким чином, постало питання про те, що якщо країни ЄС не зможуть інтегруватися повністю, то роздріблена і розрізнена економіка старої Європи не зможе протистояти зростаючому конкурентному напору інших економічно розвинених країн, і, в першу чергу, США та Японії.

Ліквідація цієї глобальної проблеми можлива лише поетапно.

I етап: Необхідно створити загальноєвропейську систему освіти, зблизити рівні освіти в різних країнах, зробити зіставленими національні переліки напрямів підготовки, близькими терміни навчання, підвищити якість підготовки фахівців.

II етап: Скорегувати національні законодавства про працю, щоб випускник будь-якого європейського університету міг знайти своє місце на єдиному європейському ринку праці.

Головні складові Болонського процесу

Формування співдружності провідних європейських університетів під егідою документа, названого Великою хартією університетів (Маgпа).

Об'єднання національних систем освіти і науки в європейський простір з єдиними вимогами, критеріями і стандартами. Хронологія подій Болонського процесу

Дата	Місце	Головний зміст події
Квітень 1997 р.	Лісабон, Португалі я	Прийняття Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні
Травень 1998 р.	Париж, Франція	Прийняття спільної декларації міністрами освіти Великобританії, Німеччини, Італії і Франції
Травень 1999 р.	Копенгаген, Данія	Публікація звіту "Тенденції у вищій освіті - 1" на замовлення Конфедерації Ради ректорів країн, що входять у Е\].
Червень 1999 р.	Болоня, Італія	Прийняття спільної декларації європейських міністрів освіти 29 країн
Березень 2001 р.	Мальме, шшшшшшшшШшШШШШШШвецШвеція	Міжнародний семінар "Транснаціональна освіта", прийняття рекомендацій-швеція (9999((9999(Швеція)
Березень 2001 р.	Антверпен, Бельгія	Семінар студентів Європи "Втілення в життя Болонської декларації"
Березень 2001 р.	Саламанка, Іспанія	Конференція європейських закладів і освітніх організацій, прийняття спільного документа
Квітень 2001 р.	Брюссель, Бельгі БельгіяБельгія	Зустріч Ради Асоціації європейських університетів, прийняття спільного документа

Травень 2001 р.	Хальмстад, Швеція	Зустріч генеральних директорів ЄС і керівництва Ради ректорів ВНЗ європейських країн
Травень 2001 р.	Прага, Чехія	Зустріч міністрів освіти європейських країн, прийняття підсумкового документа
Червень 2001 р.	Рига, Латвія	Зустріч в рамках мереж £N10 і NАКIС, прийняття документа "Визнання результатів навчання у Болонському процесі"
Березень 2002 р.	Брюссель, Бельгія	Болонський процес: Зона європейської вищої освіти: перспективи і розвиток для сільськогосподарських і пов'язаних з ними наук; компетенція випускників
Травень 2003 р.	Грац, Австрія	II конференція представників європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій
Вересень 2003 р.	Берлін, Німеччина	III зустріч міністрів освіти європейських країн, прийняття підсумкового документа
Грудень 2003 р.	Київ, Україна	Національний семінар із проблем Болонського процесу за участю експертів Ради Європи, прийняття рекомендацій
Травень 2005 р.	Берген, Норвегія	IV Конференція міністрів країн Європи відповідальних за вищу освіту
Травень 2007 р.	Лондон, Велика Британія	V конференція міністрів країн Європи, відповідальних за вищу освіту
Наступна Конференція міністрів планується до проведення 28-29 квітня 2009 року в університетах І_еиуеп (Нідерланди) і Ьоиуаіп-Іа-№иуе (Бельгія).

Хронологія залучення європейських держав до Болонського процесу

Рік підписання Болонської декларації	Скорочена назва країни
1999	Австрія, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Ісландія. Іспанія, Італія, Латвія. Литва, Люксембург, Мальта. Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща. Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція.(29)
2001	Кіпр, Ліхтенштейн, Туреччина, Хорватія
2003	Албанія, Андорра, Боснія і Герцеговина, Ватикан, Македонія (Сербія і Чорногорія), Росія.
2005	Україна, Молдова, Вірменія, Азербайджан.

Передумови виникнення Болонського процесу:

■> Підписано Європейську культурну конвенцію (Париж,

19.12 1954). •> Прийняття Великої Хартії Університетів — (Болонія, 18.09.1988). * Прийняття Лісабонської Конвенції про визнання

кваліфікацій з вищої освіти у європейському регіоні

(Лісабон, 11.04.1997). Прийняття Сорбонської декларації про гармонізацію

архітектури європейської системи вищої освіти (Париж,

25.05.1998).

Європейська культурна конвенція

Наголошується на необхідності заохочення громадян усіх держав до вивчення мов, історії та культури інших країн і спільної для них культури.

Велика Хартія Університетів

Проголошено фундаментальні принципи:

1. Університет—це автономний інститут в серці суспільства, що має особливу організацію внаслідок свого положення і історичного надбання. Він створює, оцінює і передає культуру за допомогою наукових досліджень і навчання. Щоб відповідати потребам суспільства, дослідження і навчання університети по­винні бути морально та інтелектуально незалежними від будь-якої політичної та економічної влади.

1. Процеси навчання і досліджень в університетах повинні бути нероздільні, щоб навчання не відставало від суспільних потреб, що змінюються, і прогресу наукових знань.

3. Свобода досліджень і навчання є основним принципом існування університету; і уряди, і університети, в межах своєї компетенції, повинні забезпечувати дотримання цього фундаментального принципу. Відкидаючи нетерпимість і будучи завжди відкритими для діалогу, університет є ідеальним місцем спілкування професорів, готових до передачі своїх знань та добре забезпечених всім необхідним для цього, і студентів, що здатні і прагнуть збагатити свій розум цими знаннями.

3. Університет є довіреною особою європейських гуманістичних традицій, його постійною турботою є примноження знань. Для втілення свого призначення він, стираючи географічні і політичні бар'єри, підтверджує життєву необхідність для різних культур пізнавати одна одну і впливати одна на одну.

У Хартії сформульовано наступні засоби втілення в життя фундаментальних принципів:

1. Щоб зберегти свободу в дослідженнях і навчанні, способи реалізації цієї свободи повинні бути доступні всім членам університетського співтовариства.

2. Підбір викладачів і регулювання їх статусу повинні відповідати принципу нероздільності досліджень і навчання.

3. Кожний університет повинен, з урахуванням конкретних обставин, забезпечувати захист свобод студентів; студентів повинні влаштовувати умови, в яких вони розвивають свою культуру і навчаються, що і є їх головною метою.

4. Університети, особливо в Європі, вважають взаємний обмін інформацією і документацією, спільні проекти з метою розвитку освіти важливими чинниками постійного прогресу знань.

Лісабонська конвенція

Сформульовано основні терміни щодо визнання кваліфікацій з вищої освіти у європейському регіоні, визначено компетенцію державних органів, основні принципи оцінки кваліфікацій тощо.

Сприяння мобільності через усунення перешкод ефективному здійсненню свободи пересування, приділяючи особливу увагу:

^ студентам, щоб вони мали доступ до навчання та інших освітніх послуг;

^ викладачам, дослідникам і адміністративним працівникам для визнання та збільшення обсягу часу на дослідження, викладання та навчання без обмеження своїх законних прав.

• Сприяння європейській співпраці в забезпеченні якості освіти, порівнянних критеріїв і методологій.

• Сприяння розвитку європейської складової у вищій освіті, особливо відносно розробки навчальних планів, співпраці між навчальними закладами, розробки схем мобільності та інтегрованих програм навчання і досліджень.

Саламанкське звернення

Підтверджено підтримку європейськими вищими навчальними закладами основних цілей Болонської декларації та проголошено про створення Європейської асоціації університетів – ЕІМ.

Підкреслено, що одним з найважливіших чинників розвитку системи вищої освіти є академічна свобода і автономія університетів, у поєднанні з їхньою відповідальністю перед суспільством за якість освіти та наукових досліджень.

Звернення Саламанкської конференції європейських

закладів вищої освіти „Формування європейського

простору вищої освіти".

• провести переоцінку вищої освіти і наукових досліджень для всієї Європи;

• реорганізувати й омолодити програми і вищу освіту в

цілому;

> розвивати і базувати вищу освіту на основі наукових досліджень;

приймати взаємоприйнятні механізми для оцінки, гарантії й підтвердження якості;

>* покладатися на загальні терміни європейського виміру і забезпечувати сумісність різних інститутів, навчальних планів і ступенів;

• сприяти мобільності студентів, персоналу і можливості працевлаштування випускників у Європі;

• підтримувати зусилля з модернізації університетів у країнах, де існують великі проблеми входження в європейський простір вищої освіти;

• проводити зміни будучи відкритими, привабливими і конкурентоспроможними вдома, в Європі та у світі;

• продовжувати вважати за необхідне, щоб вища освіта була відповідальною перед суспільством.

Празький саміт

Міністри приділили увагу просування Болонського процесу по кожному з шести зобов'язань Болонської декларації і сформулювали завдання щодо подальших дій для досягнення цих цілей.

Наголосили на необхідності у подальшому обговоренні ще трьох важливих аспектів Європейського простору вищої освіти, а саме:

^> обговорення проблем навчання впродовж життя;

^ обговорення проблем ролі вищих навчальних закладів і студентів у контексті Болонського процесу;

^> обговорення проблем сприяння забезпеченню приваб­ливості Європейського простору вищої освіти.

Берлінська конференція

Сформульовано конкретні завдання і названо дати їх реалізації. Зазначено, що якість вищої освіти лежить в основі розвитку Європейського простору вищої освіти, міністри зобов'язалися підтримувати подальший розвиток системи забезпечення якості на рівні вузів, на національному і європейському рівнях.

Визначено, що основна відповідальність за забезпечення якості вищої освіти лежить на кожному з вузів, що є основою реальної відповідальності академічної системи в рамках національної системи якості.

Міністри дійшли згоди, що до 2005 р. національні системи із забезпечення якості повинні в собі містити:

• Визначення обов'язків органів і установ, які беруть участь.

• Оцінювання програм або вузів, яка включає внутрішню оцінку і зовнішній перегляд участі студентів і публікації результатів.

• Систему акредитації, сертифікації і сумірних процедур.

• Міжнародне партнерство, співробітництво і співпрацю.