Навчальна дисципліна «Психологія і педагогіка»

Лекція № 8

Тема: Навчання та виховання – шляхи розвитку особистості.

1. Історичні організаційні форми навчання та їх трансформації в сучасні вітчизняні.

2. Дидактика як галузь педагогіки. Педагогічні методи навчання.

3. Сутність процесу виховання.

4. Національно-патріотичне виховання української молоді.

5. Система ціннісних орієнтацій у вихованні.

6. Організація виховної роботи зі студентами у вищій школі (самостійне опрацювання).

7. Конфлікти і шляхи їх розв’язання

Література:

1. Аніловська Г. Я., Марушко Н. С., Томаневич Л. М. Університетська освіта: Навч. посібник. – Львів: «Магнолія-2006». – 370 с.

2. Хоружий Г. Ф. Академічна культура: цінності та принципи вищої освіти: монографія / Тернопіль: Навчальна книга, 2012. – 320 с.

3. Гіптерс З. В. Психологія і педагогіка. Опорний конспект лекцій: методичний посібник для студентів. – Львів, 2009. – С. 66–89.

4. Гіптерс З. В. Психологія і педагогіка у формуванні творчої особистості майбутнього фахівця фінансово-економічного спрямування: Навчальний посібник. – Львів: ЛБІ НБУ, 2006. – С. 72–77; 80–102; 467–474.

5. Кузьмінський А. І. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. – К.: Знання, 2005. – 486 с. – С. 164–200; 442–469.

6. Лозниця В. С. Психологія і педагогіка: основні положення: Навч. посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: «ЕксОб», 2000. – С. 209–216.

7. Прокопенко І. Ф., Євдокимов В. І. Педагогічні технології: Навч. посібник. – Харків: Колегіум, 2005. – 224 с.

8. Психологія: Підручник / Ю. Л. Трофімов, В. В. Рибалка, П. А. Гончарук та ін.; За ред. Ю. Л. Трофімова. – 2-ге вид., стереотип. – К.: Либідь, 2000. – С.511–552.

9. Фіцула М. М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – С. 214–231; 242–307.

1. Ретроспектива розвитку освітніх систем і шкіл.

1.1.Індивідуальне та індивідуально-групове навчання.

На ранніх стадіях розвитку людства навчання було пов’язане з конкретною поведінкою та діяльністю людини, скерованою на адаптацію та виживання. Діти навчалися, наслідуючи дорослих. І форми навчання змінювалися зі зміною самого суспільства.

Найстаріша форма навчального процесу – індивідуальне навчання. Воно переважало і в Давній Греції. Його зміст полягає в тому, що учень виконує завдання індивідуально (вивчаючи підручник), користуючись при цьому безпосередньо допомогою викладача.

Це навчання є досить ефективним, оскільки дозволяє враховувати особливості розвитку дитини, індивідуалізувати контроль за перебігом і наслідками навчальної роботи. Але воно має й суттєві вади: потребує значних матеріальних витрат учня позбавлено можливості співпрацювати зі своїми однолітками.

Ще у ХVІ ст. індивідуальне навчання піддавалось гострій критиці. Зараз воно знаходить використання у формі репетиторства і консультування, доповнюючи колективне навчання.

У середньовічній школі значного поширення набуло індивідуально-групове навчання. Але групи були непостійними, навчалися діти з різним рівнем знань, неоднорідні за віком та розвитком. Кожен учень самостійно вивчав те, що задавав учитель, спираючись, в основному, на механічне запам’ятовування, багаторазове повторювання і відтворення вивченого матеріалу.

1.2. Класична форма навчання, розроблена я.-а. Коменським

Зростання міст, розвиток територіальних відносин і промисловості вимагали вдосконалення навчання, що зумовило виникнення класичної форми організації навчального процесу.

На чолі класу стояв окремий викладач, який об’єднував у своїх руках усе навчання. Програма підпорядковувалася основній меті – забезпечення доброго знання латинської мови та ораторського мистецтва цією мовою.

Така форма навчання використовувалась у братських школах України, найбільш повне і глибоке обґрунтування знайшла у праці Я.-А. Коменського „Велика дидактика” (1632 р.). Видатний педагог вважав, що в школі потрібні класи, які формуються на початку навчального року.

Навчальний рік повинен мати визначений початок і кінець, чотири періоди канікул.

Було вироблено програму навчання, розподілено зміст – навчання за роками. Кожен день повинен мати чотири години з викладачем, чотири години самостійної роботи учнів, окрім середи і суботи, коли після обіду заняття не проводились.

Коменський вважав за можливе одночасне навчання великої кількості учнів (40–50 осіб) і навіть припускав, що кількість учнів може бути збільшена до 300 за умови залучення кращих учнів до проведення занять з кожним десятком учнів під загальним керівництвом учителя.

Протягом 300 років класно-урочна система діє та удосконалюється за участю кращих учителів і видатних учених-педагогів.

1.3. Белл-ланкастерська система навчання

Ідея Я.-А. Коменського про можливість залучення кращих учнів до навчання інших набула поширення в Англії наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. і дістала назву белл-ланкастерської системи навчання (за прізвищами її авторів – Белла, англійського священика-місіонера, і Ланкастера, англійського педагога). Сутність системи полягала втому, що вчитель організовував навчання молодших школярів за допомогою старших. Учитель не проводив заняття з класом, він лише давав інструктаж старшим дітям.

У наш час у деяких спеціалізованих школах також практикується проведення занять у молодших класах учнями випускного 11-го класу. А втім, проведення занять у школах студентами педагогічних вузів практикувалося завжди і практикується нині у вітчизняній школі. А це є не що інше, як елемент белл-ланкастерської системи навчання.