1.3. Стратегія майбутнього технологічного розвитку україни.

Стратегічний курс на економічний та соціальний розвиток України ґрунтується на структурній перебудові галузей н\г, технологічному оновленні промисловості, широкому використанні досягнень науки і техніки, здатному забезпечити економічний прогрес України.

Економічний потенціал України складають:

• вигідне розташування, розвинена транспортна структура та наявність значних природних сировинних ресурсів;

• існуюча кадрова інфраструктура, яка спроможна у короткий термін реорганізуватись і розгорнути процеси створення та поширення інновацій;

• наявність численних інвестиційноспроможних галузей і підприємств, котрі використовують чи здатні використовувати сучасні високі технології,

• високий науково-технічний потенціал і не завантажені виробничі потужності;

• наявність міського внутрішнього ринку і спроможність до розширення зовнішнього.

Виходячи з конкретних геополітичних та історичних умов в Україні, проблемою є розробка стратегії інноваційного розвитку і побудови економічного механізму її забезпечення в ринкових умовах

Важливими напрямками в реалізації стратегії економічного та соціального розвитку України є концентрація наукового потенціалу на вирішення найбільш актуальних науково-технічних проблем, а також застосування тих технологій, які найбільшою мірою підготовлені до використання у виробництві.

Пріоритети України у розробці сучасних інноваційних технологій повинні здійснюватися у рамках державних програм та проектів як у традиційних галузях економіки так і у нових високотехнологічних напрямках.

Україна стане процвітаючою державою тільки тоді, коли зможе комплексно і ефективно освоїти в своїх інтересах території та ресурси, яким володіє. Але зробити це неможливо без тісної економічної і технологічної співпраці з розвинутими країнами.

Тому стратегічною метою для України повинно бути її входження до міжнародних науково-технічних закладів, які дозволяють модернізувати вітчизняне виробництво, забезпечити конкурентоспроможність основних галузей промисловості.

Контрольні запитання:

1. Що таке технологія, які її основні завдання як науки?

2. Що таке система, технологічна система та їх складові частини? Які є різновиди систем?

3. Яку структуру має система промислових технологій?

4. Які основні періоди розвитку пройшла технологія?

5. Що таке технологічний уклад, який є ядро ТУ? Як воно формується?

6. Що таке життєвий цикл ТУ та технології?

7. В чому стратегії майбутнього технологічного розвитку України?

Список рекомендованої літератури:

1. Дудко П.Д. Системи технологій. – Харьків, 2003. – 336 с.

2. Збожна О.М. Основи технології. – Тернопіль, 2002. – 486 с.

3. Системи технологій \ В.В. Деречин та ін. – Одеса, 2001. – 300 с. – Ч.2.

Тема 2. Промислові технології і технологічні процеси

ПЛАН:

2.1. ПРОМИСЛОВІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА ЇХ ВИДИ, ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ

2.2. ВИРОБНИЧІ ТА ТЕХНОЛОГІЧНІ ПРОЦЕСИ, ТИПИ ВИРОБНИЦТВ.

2.3. КЛАСИФІКАЦІЯ ТЕХНОЛОГІЧНИХ ПРОЦЕСІВ ТА ЇХ ОСНОВНІ ВИДИ.

2.1. ПРОМИСЛОВІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА ЇХ ВИДИ, ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ

Технології за своєю функцією в системах технологій діляться на: інформаційні; промислові.

Інформаційні технології – це комплекс методів і процедур, за допомогою яких реалізуються функції збору, передачі, обробки, збагачення та доведення до користувача інформації про стан об’єкта, процесу чи явища з використанням обраного комплексу технічних засобів.

Технології переробки промислові технології призначені для переробки матеріальних ресурсів на певний продукт і діляться на:

видобувні технології; технології збагачення; технології обробки .

Технологія змінює якість чи первинний стан матеріалу.

Принципова відмінність інформаційної технології від промислової полягає в тому, що вона містить елементи творчого характеру, які не піддаються регламентації та формалізації.

Метою будь-якої інформаційної технології є виробництво інформації для наступного аналізу і прийняття на його основі певного рішення.

Перейдемо тепер до промислової технології.

Видобувними технологіями називається сукупність усіх людей і засобів виробництва, які потрібно для видобування корисних копалин із надр на поверхню Землі.

Основними критеріями, за якими оцінюється техніко-економічна ефективність видобувних технологій є:

1. продуктивність видобутку ( кількість видобутої сировини за певний проміжок часу);

2. собівартість видобутку ( загальні витрати на добуток певної кількості сировини);

3. віддача пласта – це ступінь вилучення корисних копалин пластів, де вони залягають.

4. екологічний вплив.

Технології збагачення використовують для одержання сировини х можливо більшим вмістом корисних елементів.

Збагачення копалин дає змогу підвищити ефективність виробництва за рахунок таких факторів:

- розширення сировинної бази промисловості внаслідок комплексного використання сировини і залучення в експлуатацію бідних за вмістом корисних копалин;

• більш повного використання промислового обладнання при переробці висококонцентрованої сировини;

• зниження транспортних витрат і підвищення якості готової продукції.

У промисловості використовують попередню підготовку сировини і збагачення корисних копалин.

Залежно від вимог технологічного процесу попередня підготовка сировини являє собою:

1. подрібнення або укрупнення частинок сировини;

2. агломерацію (спікання)

Фракції сировини, збагачені одним з корисних компонентів називають концентратами.

Фракції які складаються з мінералів, тобто з пустої породи (що в даному виробництві не використовуються) називаються хвостами.

Методи збагачення сировини залежать від агрегатного стану копалин і властивостей корисних компонентів.

Методи збагачення сировини: механічні; фізико-хімічні; хімічні.

До механічних методів збагачення належать такі види:

- електромагнітна сепарація (цей метод застосовують тоді коли сировина складається з магнітних і немагнітних матеріалів

- гравітаційне розділення (цей метод ґрунтується на різниці швидкостей осідання частинок в рідині або газі (залежно від густини частинок))

До фізико-хімічних способів збагачення належить:

• флотаційний метод ( він ґрунтується на різній змочуваності компонентів сировини).

Хімічні способи збагачення ґрунтуються на різній розчинності частин сировини в тому чи іншому розчиннику, різній здатності елементів сировини вступати в ті чи інші хімічні реакції.

Основні критерії оцінки технологій збагачення:

1. продуктивність збагачення

2. енергоємність

3. комплексні переробки

4. екологічний вплив.

Технології переробки призначені для подальшої переробки збагаченої сировини з метою одержання матеріалів, необхідних для всіх галузей промисловості.

Найбільш вагомою в групі технологій переробки є металургія.

Технології обробки передбачають виготовлення продукції, що відповідає своєму службовому призначенню з матеріалів переробних виробництв.

Приоритетним напрямком розвитку цієї групи є впровадження маловідходних ресурсозберігаючих технологій

2.2. ВИРОБНИЧІ ТА ТЕХНОЛОГІЧНІ ПРОЦЕСИ, ТИПИ ВИРОБНИЦТВ

Будь яка технологія існує в рамках виробничого процесу.

Виробничий процес – це складна система взаємопов’язаних процесів праці, внаслідок яких вихідні матеріали і напівфабрикати перетворюються на готову продукцію.

Виробничий процес охоплює підготовку засобів виробництва і обслуговування робочих місць, одержання і зберігання матеріалів, усі стадії виготовлення продукції, транспортування, виготовлення тари, упаковку та інші дії пов’язані з виготовленням продукції, що випускається.

Календарний час, потрібний для здійснення періодично повторюваного виробничого процесу називається виробничим циклом.

Його тривалість визначається в одиницях календарного часу – годинах, днях., місяцях.

Найважливішою складовою частиною виробничого процесу є технологічний процес.

Технологічний процес – частина виробничого процесу, яка містить у собі дії, спрямовані на змінення і подальше визначення стану предмета праці.

Кожний технологічний процес залежно від його характеру, можна поділити на більшу або меншу кількість закінчених складових частин (тобто на операції).

Операцією називається закінчена частина технологічного процесу, що виконується на одному робочому місці над однією деталлю або групою деталей одним робітником.

Сучасний виробничий процес здійснюється за допомогою засобів виробництва.

До них належать: технологічне обладнання; технологічне оснащення.

Технологічне обладнання - це знаряддя виробництва в яких для виконання певної частини тех..процесу розміщуються матеріали і заготовки.

Технологічне оснащення – це знаряддя виробництва які використовуються разом з технологічним обладнанням і додаються до нього для виконання певної частини технологічного процесу.

За ступенем універсальності технологічне обладнання і оснащення поділяється на три типи: універсальне; спеціалізоване; спеціальне.

Головною метою будь якого виробництва є випуск якісної продукції з мінімальними затратами праці і технічних засобів.

Ефективність будь-якого виробничого процесу може бути оцінена системою показників, найважливішими з яких є: матеріаломісткість та енергоємність продукції; рівень продуктивності праці; собівартість продукції; якість продукції; екологічна чистота процесу.

Тип виробництва є найбільш загальною організаційно-технічною характеристикою виробництва і визначається рівнем спеціалізації робочих місць і номенклатурою об’єктів виробництва.

Рівень спеціалізації робочих місць характеризується коефіцієнтом закріплення операцій – це кількість різних операцій для групи робочих місць і який розраховується так:

Кз.о.=

Де: О – кількість різних операцій, що виконується на дільниці або в цеху протягом певного проміжку часу;

Р – кількість робочих місць, на яких виконуються ці операції протягом того ж проміжку часу.

Залежно від спеціалізації робочих місць, номенклатури об’єктів виробництва, а також організації виробничого процесу умовно розрізняють такі типи виробництв: одиничне; серійне; масове.

Коефіцієнт закріплення операцій відповідно приймає такі значення:

Кз.о.= 1 - масове виробництво

1 Кз.о. 40 - серійне

Кз.о. 40 - одиничне.

Одиничне виробництво – характеризується виготовленням широкої номенклатури виробів в одиничних кількостях які не повторюються.

Серійне виробництво – характеризується виготовленням обмеженої номенклатури виробів партіями, що повторюються через певні проміжки часу.

Залежно від кількості заготівок серійне виробництво умовно поділяється на: дрібносерійне; середньо серійне; велико серійне.

При цьому коефіцієнт закріплення операцій приймає такі значення

1 Кз.о. 10 - велико серійне

10 Кз.о. 20 - середньо серійне

20 Кз.о. 40 - дрібносерійне.

Масове виробництво характеризується постійним і неперервним випуском одного виробу у великих кількостях; вузькою спеціалізацією робочих місць; спеціалізація працівників низька.

Технологічні процеси в масовому серійному виробництвах характеризуються тактом і ритмом випуску.

Такт випуску (Т) – це інтервал часу, через який періодично здійснюється випуск певного виробу і розраховується так:

Т=_

Де: Фд. – дійсний фонд часу роботи обладнання за рік;

№ - річна програма випуску за рік.

Ритм випуску – це кількість певних виробів, що випускається за одиницю часу

2.3. КЛАСИФІКАЦІЯ ТЕХНОЛОГІЧНИХ ПРОЦЕСІВ ТА ЇХ ОСНОВНІ ВИДИ.

Класифікація технологічних процесів проводиться за такими ознаками:

1. ЗА ВИДОМ РУХУ СИРОВИНИ

2. ЗА СПОСОБОМ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОЦЕСУ

3. ЗА КРАТНІСТЮ ОБРОБКИ ВИХІДНИХ МАТЕРІАЛІВ

4. ЗА НАПРЯМОМ РУХУ ТЕПЛОВИХ І МАТЕРІАЛЬНИХ ПОТОКІВ

5. ЗА АГРЕГАТНИМ СТАНОМ.

6. ЗА ТЕПЛОВИМ ЕФФЕКТОМ