Глава 1. Міжнародне повітряне право

§ 1. Поняття, предмет і джерела міжнародного повітряного права

Уявлення про те, чим є сучасне міжнародне повітряне право, дає його велика нормативна база, що складається з: 1) універсальної Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 р. (Чиказька конвенція 1944 р.); 2) угод про комерційні права (Угоди про транзит при міжнародних повітряних спо­лученнях 1944 р. (або про «дві свободи» повітря) і Угоди про міжнародний повітряний транспорт 1944 р. (або про «п’ять свобод» повітря), що стосують­ся регулярних міжнародних повітряних сполучень; 3) конвенції про уніфі­кацію правил, що містяться у Конвенції для уніфікації правил щодо міжна­родних повітряних перевезень 1929 р. (Варшавська конвенція 1929 р.) та у Конвенції для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень 1999 р. (Монреальська конвенція 1999 р.), що замінила першу. Ці конвен­ції встановлюють режим однакового застосування перевізниками частини правил міжнародних повітряних перевезень при здійсненні міжнародних повітряних сполучень. До цієї групи входить також Конвенція про відпові­дальність за шкоди, завдану повітряним судном третім особам на поверхні, 1952 р. (Римська конвенція 1952 р.); 4) конвенцій, що стосуються боротьби з угоном і захопленням літаків: Конвенція про злочини та деякі інші акти, вчинювані на борту повітряного судна 1963 р. (Токійська конвенція 1963 р.), Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден 1970 р. (Гаазька конвенція 1970 р.), Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації, 1971 р. (Монреальська кон­венція 1971 р.), Протокол про боротьбу з незаконними актами насильства в аеропортах, що обслуговують міжнародну цивільну авіацію 1988 р., що до­повнює Монреальську конвенцію 1971 р., Конвенція про маркування плас­тичних вибухових речовин в цілях їх виявлення 1991 р.); 5) конвенції про уніфікацію норм, що гарантують захист фінансових інтересів кредиторів при лізингу повітряних суден: Конвенція про міжнародну гарантії щодо рухомо­го обладнання і Протокол з авіаційного обладнання 2001 р. (Кейптаунська конвенція 2001 р.).

Важливу частину нормативної бази міжнародного повітряного права сьогодні становлять також регіональні угоди: багатостороння Угода про ко­мерційні права при нерегулярних повітряних сполученнях в Європі 1956 р.; Угода про порядок встановлення тарифів під час регулярних повітряних спо­

516

лучень між членами Європейської конференції цивільної авіації 1967 р., Уго­да про комерційні права під час нерегулярних повітряних сполучень членів АСЕАН 1971 р.. Угода про процедури встановлення тарифів внутрішньоєв- ропейських регулярних перевезень між членами Європейської конференції цивільної авіації 1987 р., Декларація Ямусукро про нову африканську політи­ку в сфері повітряного транспорту 1988 р. (переглянута у вересні 1994 р.), Рі­шення №297 Комісії Картахенської угоди з реалізації Акта Каракасу 1991 р., підписаного державами Андського пакту, в якому встановлюється політика «відкритого неба» в сфері повітряного транспорту.

Особливе місце в системі міжнародного повітряного права займають двосторонні угоди про повітряне сполучення, кількість яких посягає понад три тисячі. Їх роль є вельми значущою, оскільки вся світова мережа міжна­родних повітряних сполучень фактично побудована саме на таких угодах, і тільки вони визначають, як і яким чином повітряні судна одних держав мо­жуть здійснювати міжнародні польоти і перевезення суверенною територією інших держав.

До слова, тривалий час польоти цивільної авіації за межами державної території регулювалися ст. 12 Чиказької конвенції 1944 р. Однак тепер такі польоти над виключною морською економічною зоною, відкритим морем, міжнародними протоками і архіпелажними водами регламентуються також Конвенцією ООН з морського права 1982 р.

Очевидно, що міжнародне повітряне право, як й інші складові частини міжнародного права, є підсистемою системи міжнародного публічного права, що покликане слугувати фундаментом для правового забезпечення діяльнос­ті міжнародного повітряного транспорту і підтримання безпечних, ефектив­них та економічно вигідних міжнародних повітряних сполучень у відповід­ності з базовими положеннями Чиказької конвенції 1944 р.

Таким чином, міжнародне повітряне право слід розуміти як систему принципів і норм, що регулюють відносини між державами та міжнародними авіаційними організаціями з приводу використання повітряним транспортом повітряного простору над державною територією та поза її межами з метою здійснення регулярних і нерегулярних польотів і здійснення повітряних пе­ревезень за встановленими між державами міжнародними повітряними спо­лученнями.

Міжнародне повітряне право регулює переважно міжнародну діяльність національної цивільної авіації, що складається з міжнародних польотів, ви­конуваних в суверенному повітряному просторі іноземних держав і за меж­ами державної території, а також міжнародних перевезень пасажирів і ван­тажу, що переміщуються на повітряному транспорті з однієї країни в іншу. Міжнародні польоти і міжнародні перевезення здійснюються одночасно, але регулюються окремо одне від одного. Слід враховувати також і той факт, що міжнародні польоти не в усіх випадках регулюються виключно міжнародним правом. Частіш за все в силу збігу об’єкту регулювання предметом міжнарод­ного договору і національного закону стає одне і те ж питання. Свідченням цьому є, наприклад, польоти іноземних цивільних повітряних суден над дер­жавною територією. Чиказька конвенція 1944 р. чітко і ясно встановила, що ніякі регулярні міжнародні повітряні сполучення над територією країни не

517

можуть здійснюватися без дозволу територіального суверену, тобто офіцій­ної влади цієї країни.

Право держави допустити чи не допустити такі польоти випливає з принципу суверенітету над повітряним простором і належить до її виключ­них суверенних прав. Для держави її повітряний простір є такою ж публічно- правовою власністю, як і її територія. І виступаючи як власник цього просто­ру, держава, з одного боку, захищає його від незаконних посягань, примушує як власних національних, так і іноземних експлуатантів дотримуватися вимог безпечного використання повітряного простору, вимагає від них до­тримання правил та умов здійснення міжнародних польотів над державною територією, а з іншого боку, — будучи зацікавленою у залученні власного повітряного простору до господарського обороту і одержанні справедливих економічних вигід від цього, відкриває власний повітряний простір для між­народних польотів повітряних суден з інших держав на підставі міжнародно­го права і власного національного закону. Логічним результатом цього є вста­новлення між державами міжнародних повітряних сполучень, які надають міжнародним польотам стабільності й регулярності. Все це свідчить про те, що міжнародні польоти над державною територією є об’єктом регулювання міжнародним і національним правом одночасно.

Природа здійснюваної міжнародним повітряним транспортом діяльнос­ті така, що вона відкидає суверенну ізоляцію і спонукає до колективної дії з усунення юридичних обмежень і перешкод. В історії міжнародного повітря­ного права був певний період, коли національні держави активно займалися створенням власних національних правил польотів. Проте дуже скоро стало зрозуміло, що літати за ними по міжнародним повітряним маршрутам прак­тично неможливо. Саме це і поставило на порядок денний питання створен­ня уніфікованих правил польотів, що й було досягнуто базовою Чиказькою конвенцією 1944 року.

Варто зазначити, що особливу групу відносин в рамках міжнародного повітряного права складають відносини держав, пов’язані з міжнародними польотами за межами державної території. Вони класифікуються на відно­сини з приводу: а) польотів над виключною (морською) економічною зоною;

б) польотів над відкритим морем; в) польотів над міжнародними протоками;

г) польотів над архіпелажними водами; ґ) польотів над Антарктикою. Ці по­льоти є предметом регулювання ст. 12 Чиказької конвенції 1944 р., вже зга­дуваної раніше Конвенції ООН з морського права 1982 р., а також Конвенції про режим Чорноморських проток 1936 р. та ін..

Треба сказати, що самі держави не є і не виступають в ролі перевізників в міжнародних повітряних сполученнях. Цю місію покладено на національних перевізників, наділених для цього відповідними повноваженнями і компе­тенцією. Роль держав у міжнародних повітряних перевезеннях зводиться до усунення суперечностей у множині підходів до розв’язання питань, які сто­суються правил перевізної документації, відповідальності перевізника і сту­пеня матеріальної компенсацію за завдані збитку і спричинену шкоду. Саме тому предметом регулювання міжнародного повітряного права є відносини, які складаються між державами в сфері міжнародних повітряних перевезень, що виникають з приводу: а) уніфікації правил документації і обов’язків сто­

518