учасників угоди замість того компенсацію. Майже третину суми виплатила Росія. Трактат відміняв стягування мит і зборів і містив формули, що про­голошували свободу судноплавства по протоках.

Порядок проходу військових кораблів визначено «Правилами доступу іноземних військових кораблів та літаків в датські райони в мирних умовах», що були прийняті Данією в 1951 р. Для проходу військових кораблів через Малий Бельт необхідно попереднє повідомлення дипломатичним шляхом за 8 діб. Прохід через Великий Бельт і Зунд (Ересунн) переважно вільний: повідомлення потрібно лише в тому випадку, якщо прохід триває більше 48 годин або якщо проходить одночасно більше 3 кораблів. Підводні човни про­ходять Балтійські протоки тільки в надводному положенні.

Магелланова протока

Магелланова протока є однією з найбільш протяжних міжнародних про­ток. Вона розташовується між південним краєм Південної Америки й архі­пелагом Вогняна Земля і з’єднує Атлантичний і Тихий океани. її довжина складає 575 км, найменша ширина — 2,2 км. З самого початку взаємовідносин Чилі й Аргентина заявили про визнання свободи судноплавства по протоці, а 23 липня 1881р. в Буенос-Айресі (Аргентина) уклали двосторонній дого­вір, у ст. 5 якого було проголошено, що «Магелланова протока залишаєть­ся нейтралізованою на вічні часи, і свобода судноплавства гарантується для прапорів усіх націй. Щоб забезпечити свободу й нейтралітет, забороняється зводити на його берегах військові укріплення й споруди, які не відповідають цій меті». Договір між Аргентиною і Чилі від 10 грудня 1941р. скасував ней­тралізацію каналу і передбачив тільки свободу судноплавства по ньому для плавання торгових і воєнних суден усіх держав.

§ 10. Міжнародні канали

Міжнародні канали — це штучні протоки (гідротехнічні споруди), що з’єднують моря та океани та використовуються для міжнародного судно­плавства.

До міжнародних каналів прийнято відносити Суецький, Панамський, Кільський та Корінфський. Ці канали з’єднують морські простори найкорот- шими і найбільш зручними шляхами, експлуатація яких з метою міжнарод­ного судноплавства в навігаційному та економічному співвідношеннях ви­гідна для держав-власників та інших країн. Головною відмінністю каналів від проток становить їх характер як штучних шляхів, що споруджуються поза межами морських вод. Оскільки канал прокладається сухопутною територі­єю, створення водного шляху не виключає її зі сфери дії абсолютного сувере­нітету держави, що володіє каналом.

Канали набувають статусу міжнародних, якщо використовуються в ін­тересах інтенсивного торгівельного судноплавства і якщо їхній правовий режим регламентований угодами, укладеними між державами. Особливістю правового режиму міжнародних каналів і є саме те, що вони, будучи части­ною території держави-власниці каналу, підпадають під дію відповідних між­народних договорів, що істотно обмежують правомочності даної держави.

512

Принципи правового режиму міжнародних каналів:

• повага суверенних прав власника каналу і невтручання в його вну­трішні справи;

• свобода судноплавства каналом для суден усіх держав без будь-якої дискримінації;

• обов’язок користувача додержуватися норм міжнародного права і на­ціонального законодавства держави-власниці каналу.

Режим судноплавства більшістю каналів характеризується такими осно­вними рисами:

• канали в мирний час відкриті для всіх невійськових суден і військових кораблів усіх держав;

• адміністрації каналу попередньо повідомляється назва і приналеж­ність судна, отримується свідоцтво на судно (у більшості каналів обмежуєть­ся проходження суден визначенням розмірів і тоннажу), передбачена сплата зборів;

• установлюються правила проходження каналу.

Суецький канал

Суецький канал відкриває шлях з Індійського океану в Середземне море через Баб-ель-Мандебську протоку і Червоне море, прокладений по території Єгипту. Археологічні розкопки, проведені в Єгипті в середині XX сторіччя, дозволили дізнатися, що перше поєднання Червоного моря з Нілом і Серед­земним морем за допомогою прориття каналу належить ще до XIV сторіччя до нашої ери до епохи фараона Рамзеса. Канал, що проривається час від часу і постійно заноситься пісками, за всіх часів мав величезне значення як в еко­номіці, так і в політиці регіону.

В 1855 р. Єгипет надав Загальній компанії морського Суецького каналу право на прориття каналу і його наступну експлуатацію протягом 99 років, після чого територія каналу й усі його споруди повинні були перейти під су­веренітет і у власність Єгипту.

Будівництво каналу почалося в квітні 1859 р. і завершилося його від­криттям 17 листопада 1869 р. Протяжність каналу — 161 км, ширина — від 120 до 318 м. На каналі відсутні шлюзи. У концесійному договорі 1866 р. між Єгиптом і Туреччиною було передбачено, що канал є частиною території Єгипту і що свобода проходу через канал надається всім суднам.

29 жовтня 1888 р. в Константинополі представниками 9 держав (Австро- Угорщиною, Великою Британією, Німеччиною, Голландією, Італією, Іспані­єю, Росією, Туреччиною і Францією) була підписана конвенція, що передба­чала вільне плавання по каналі комерційних суден і військових кораблів усіх держав у будь-який час, у тому числі й у воєнний. Відповідно до Конвенції до каналу ніколи не повинно застосовуватися право блокади. У воєнний час не допускається ніяких ворожих дій ні в межах власне каналу, ні в межах трьох морських миль від його вхідних портів. Військові кораблі воюючих держав повинні проходити через канал без зволікання і не затримуватися в портах Суец і Порт-Саїд більше 24 годин. Між виходом із цих портів військових су­ден воюючих держав повинно пройти не менше 24 годин.

513

26 липня 1956 р. президент Єгипту Гамаль Абдель Насер видав указ про націоналізацію Компанії Суецького каналу з передачею всього майна, усіх прав і обов’язків Єгипту. В резолюції Ради Безпеки ООН від 13 жов­тня 1956 р. було підтверджено суверенітет Єгипту над територією каналу та його право здійснювати експлуатацію на основі вільного проходу судів під буд-яким прапором. Після цього відбувся ряд драматичних подій — рішення Єгипту, спровокувало проти нього збройну агресію Великої Британії, Фран­ції та Ізраїлю, що була відбита завдяки допомозі і підтримці з боку СРСР. Правомірність рішення про націоналізацію Суецького каналу в остаточному підсумку була визнана світовою спільнотою. У цей період канал продовжу­вав функціонувати. Проте, зробивши для себе певні висновки з цих подій, 24 квітня 1957 р. Єгипет проголосив обов’язковість для себе букви і духу Константинопольської конвенції, рішучість забезпечувати і підтримувати вільне і безперервне судноплавство.

Тільки в 1967-1976 роках Суецький канал був закритий у зв’язку з окупацією його території й ушкодженнями, отриманими в ході єгипетсько- ізраїльського конфлікту. У повному обсязі він почав функціонувати після укладання єгипетсько-ізраїльського мирного договору 1979 року.

Панамський канал

Панамський канал розташований у найбільш вузькій частині Централь­ної Америки, що з’єднує Північну і Південну Америку. Канал з’єднує пор­ти Атлантичного узбережжя (Кристобаль, Колон) і Тихого океану (Панама, Бальбоа). Панамський канал має довжину 81,6 км (штучне озеро Гатун і 65, 2 км власне каналу). Ширина каналу від 150 до 300 м, він має на своєму протязі

12. шлюзів. Будувався канал із 1879 по 1914 р.р., перший океанський корабель пройшов по ньому 3 серпня 1914р., хоча офіційно для міжнародного судно­плавства Панамський канал був відкритий тільки в 1920 р.

У будівництві такого каналу були насамперед зацікавлені Сполучені Штати, що за договором 1901 р., скориставшись скрутним становищем Ве­ликої Британії в період англо-бурської війни, одержали територію Панам­ського каналу у своє повне заступництво. Територія каналу, що одержала міжнародно-правовий статус, об’являлася нейтральною, гарантувався віль­ний прохід через канал військових і торгових суден усіх держав, як у мирний, так і у воєнний час.

У 1902 р. США, погрожуючи будівництвом альтернативного каналу на території Нікарагуа, за 40 млн. доларів викупили у французів концесію на бу­дівництво Панамського каналу. В результаті пошуку різноманітних варіантів прокладки водного шляху в 1903 р. США одержали від Колумбії смугу землі шириною 10 миль за одноразову плату в 10 млн. доларів і щорічні платежі по 250 тис. доларів протягом 100 років. Але через якийсь час, у тому ж 1903 р., 12 серпня, провінція, по території якої проходив канал, не без втручання США, оголосила себе незалежною державою Панамою, котру 13 листопада відразу ж визнали США. Через три дні США уклали з Панамою договір, відповідно до якого Сполученим Штатам давалося право необмеженого контролю над зоною каналу на вічні часи. Канал був оголошений недоторканним і вільним для доступу в будь-який час суднам усіх країн.

514

Суверенітет Панами над каналом був відновлений за Договором про Панамський канал від 7 вересня 1977 р., яким скасовувалися всі старі уго­ди щодо каналу, хоча до 1979 р. територія всієї зони Панамського каналу знаходилася під юрисдикцією США, а потім відповідно до договору стала управлятися спеціальною змішаною американо-панамською комісією. Вод­ночас США зберігали на термін до 31 грудня 1999 р. право регулювання транзиту через канал, як і ряд інших прав. Другим Договором про постій­ний нейтралітет і експлуатацію Панамського каналу і Протоколом до нього, від того ж числа, проголошувалося, що канал буде відкритим для мирного транзиту суден усіх країн на умовах повної рівності і недискримінації. З 1 січня 2000 р. над Панамським каналом цілком відновлений суверенітет Панами.

Кільський канал

Кільський канал з’єднує Балтійське і Північне море, прорізаючи по те­риторії Німеччини півострів Ютландію, і має своїм основним завданням за­безпечення більш спокійного, ніж у Північному морі, плавання між гирлом Ельби в Північному морі і Кільською бухтою на Балтиці. Протяжність ка­налу складає 98,7 км, він на 685 км. скорочує шлях у порівняння з плаван­ням через Балтійські протоки. Канал було введено до експлуатації 20 черв­ня 1895 р., будівництво тривало протягом 8 років. На Кільському каналі діє система шлюзів. В даний час канал знаходиться під повною юрисдикцією ФРН. До кінця Першої світової війни канал був внутрішнім водним шляхом Німеччини, оскільки цілком розташований на її території. На Версальській мирній конференції був установлений режим каналу на принципах, що за­стосовувалися до режиму Суецького каналу. В листопаді 1936 р. нацисти оголосили про відмову від виконання умов Версальського договору, у тому числі й положень відносно Кільського каналу.

Сьогодні спеціальних договірних актів про режим каналу немає, що тим не менш не змінило його міжнародний характер. На підставі тривалої та за­гальної практики сформувалася звичаєва норма про право проходу через ка­нал торговельних та військових суден всіх країн. Порядок застосування цієї норми регулюється національними актами ФРН. Проте її компетенція не може доходити до відмови в транзиті.

Коринфський канал

Коринфський канал — канал в Греції, що з’єднує Іонічне й Егейське моря. Він є найкоротшим європейський каналом, довжина його становить 6,3 км. Ширина Коринфського каналу складає 24 м, а глибина 8 м. Стіни каналу природного походження, головним чином з вапняку, висота стін досягає 75 м. Будівництво каналу тривало з 1881 по 1883 р.р. Проритий через Коринф­ський перешийок, що відділяє півострів Пелопоннес від материка, назву отримав на честь м. Коринфа.

Коринфський канал є невід’ємною частиною державної території Гре­ції. Він не володіє конвенційним режимом. Право на прохід іноземних суден відображено в національному законодавстві Грецької Республіки та в низці двосторонніх договорів з іншими державами.

515