§ 9. Міжнародні протоки

Протоки відіграють важливу роль у міжнародному мореплаванні, створен­ні єдиної системи морських шляхів. Протока — це природний морський про­хід, що з'єднує райони того самого моря або моря й океани між собою. Хоча у світі існує численна кількість проток, лише частина з них може бути віднесе­на до категорії міжнародних. Якщо виходити з критерію їх використання лише для судноплавства однієї держави, то таких проток, очевидно, не існує. Але на­віть тоді, коли протока використовується для проходження суден декількома або багатьма державами, це також не надає їй статусу міжнародного.

Визначальним моментом для віднесення тієї або іншої протоки до кате­горії проток, використовуваних для міжнародного судноплавства, є:

а) розташування протоки на світових морських шляхах;

б) її інтенсивне використання протягом досить тривалого періоду для цілей мореплавання багатьма державами;

в) така протока повинна з’єднувати морські простори, що користуються статусом відкритого моря, і бути або єдиним, або найбільше коротким шля­хом між такими просторами.

Доктрина міжнародного права давно визнає, що міжнародні протоки, на відміну від інших морських проток, являють собою окрему категорію. При­чому з різноманітних ознак міжнародних проток на перше місце висувався критерій важливості для міжнародного судноплавства. Конвенція ООН з морського права 1982 року встановила такі види проток, використовуваних для міжнародного судноплавства:

а) протоки між одною частиною відкритого моря або економічної зони, у котрих будь-які судна користуються правом безперешкодного транзитного проходу з метою безперервного і швидкого проходу або прольоту через про­току (Баб-ель-Мандебська, Гібралтарська, Дрейка, Ла-Манш, Магелланова, Сінгапурська і ін.);

б) протоки між островом і континентальною частиною прибережної дер­жави, у котрих застосовується право мирного проходу як для транзиту, так і для заходу в територіальні і внутрішні води;

в) протоки між одним районом відкритого моря і територіальним морем держави, у котрих також застосовується право мирного проходу;

г) протоки, правовий режим яких регулюється спеціальними міжнарод­ними угодами (Чорноморські протоки, Балтійські протоки і т.д.).

За загальним правилом у міжнародних протоках визнається принцип свободи судноплавства і повітряних польотів (Гібралтар, Ла-Манш, Ма­гелланова протока). Після прийняття Конвенції про територіальне море та прилеглу зону ця норма отримала договірне закріплення. У Конвенції з мор­ського права 1982 р. вказано, що всі судна та літальні апарати користуються правом транзитного проходу, який становить собою здійснення свободи суд­ноплавства і польоту з метою безперервного та швидкого транзиту через про­току між однією частиною відкритого моря або виключної економічної зони та іншою частиною відкритого моря або виключної економічної зони. При здійсненні проходу через протоку судна та літальні апарати мають утримува­тися від будь-якої діяльності, окрім тієї, яка притаманна звичайному порядку безперервного та швидкого транзиту.

509

Прибережні держави можуть встановлювати правила судноплавства у протоці, навантаження та розвантаження, приймати норми про охорону вод від забруднення, заборону риболовства й ін. На прибережній державі лежить обов’язок вживати заходи для забезпечення безпеки судноплавства у протоці.

Чорноморські протоки

Під Чорноморськими протоками розуміють Босфор і Дарданелли, поєд­нані між собою Мармуровим морем. Через ці протоки здійснюється вихід із Чорного моря в Середземне, і тому вони є важливими морськими шляхами для держав, розташованих у басейні Чорного моря. Найважливіше значення мають Чорноморські протоки і для України, що має міцний торговий флот, яка веде інтенсивну торгівлю через, свої морські порти і що надає їх для тор­гівлі іншим країнам. Крім того, Україна має і військово-морський флот.

Береги Чорноморських проток перебувають під суверенітетом Турець­кої Республіки. У минулому від її рішень залежав їхній правовий статус. Спочатку, після захоплення в 1453 році Туреччина закрила протоки, і Чорне море стало внутрішнім морем однієї цієї держави. Але в результаті історич­них змін у військово-політичному становищі Туреччини в наступні сторіччя статус проток змінювався, в останнє протоки об’являлися закритими під час Балканської війни 1912-1913 р.р.

Конвенція про протоки, яка була укладена 20 липня 1936 р. у швейцар­ському місті Монтре, діє дотепер, «визнаючи і підтверджуючи принцип сво­боди проходу і мореплавання в Протоках». Конвенція встановлює два режи­ми: режим плавання для торгових суден і режим для воєнних суден. У мирний час торгові судна користуються правом повної свободи проходу вдень і вночі, незалежно від прапора і вантажу. Деякі обмеження можуть бути введені у ви­падку війни, коли Туреччина є воюючою стороною. Але і тоді торгові судна, що належать країні, яка не знаходиться в стані війни з Туреччиною, будуть як і раніше користуватися правом вільного проходу, за умови, що вони спри­яють противникові. Проте ці судна повинні будуть проходити через прото­ки вдень і тільки за вказаним владою маршрутом. Це ж стосується випадків, коли Туреччина опинилася б під загрозою війни.

Правовий режим, установлений конвенцією 1936 року для військових кораблів, у свою чергу, підрозділяється на режим для кораблів чорномор­ських і нечорноморських держав. Для останніх установлюються визначені обмеження. Невеликі військові і допоміжні судна незалежно від прапора проходять протоки вдень, при цьому про майбутнє проходження уряд Туреч­чини за дипломатичними каналами повинен бути попереджений: нечорно- морськими державами за 15 днів, чорноморськими — за 8 днів. Тільки підвод­ні човни чорноморських держав проходять через протоки поодинці, вдень і в надводному стані, із метою повернення на свої бази після ремонту на верфях, розташованих поза Чорним морем, або у разі їх купівлі за межами Чорного моря. Туреччина сповіщається про це заздалегідь. Військові судна нечорно- морських держав проходять загонами не більш як 9 кораблів.

У випадку, якщо Туреччина опиниться в стані війни або під загрозою військових дій, вона може призупинити або обмежити проходження через протоки військових кораблів. Конвенція встановила порядок польотів над

510

протоками: нерегулярні польоти вимагають попередження за три дні, регу­лярні — загальне повідомлення про дати польотів.

Гібралтарська протока

Вона є природним водним шляхом, що з’єднує Середземне море й Ат­лантичний океан. Гібралтарська протока одночасно вузькою смугою розділяє європейський та африканський континенти. Особлива важливість цього мор­ського шляху обумовлена тим, що на акваторію Середземного моря виходять береги 20 європейських і африканських країн, що мають потужні торговий і військовий флоти. Гібралтарська протока має довжину 65 км, ширину — від 14 до 44 км. Територія протоки контролюється трьома значними портами: Гібрал­таром (Велика Британія), Альхесірасом (Іспанія) і Танжером (Марокко).

З африканської сторони на береги Гібралтару виходить Марокко, із єв­ропейської — Іспанія. Сам же Гібралтарський півострів як і раніше є замор­ською територією Великої Британії. Це було встановлено ст. 10 Утрехтського договору від 13 липня 1713 р. між Великою Британією й Іспанією, відповід­но до якої Іспанія уступила «короні Великої Британії в повну і нероздільну власність місто і замок Гібралтар разом із портом, укріпленнями і фортами, до них належними». У березні 1980 р. Іспанія ввела в дію ордонанс про ней­тральне судноплавство по протоці. «Він не містив яких-небудь обмежень для плавання з метою транзиту між Середземним морем і Атлантичним океаном, передбачаючи, що для нейтральних суден протока залишається вільною за умови, що їхні документи і вантаж будуть «перебувати у доброму порядку». У підписаній в квітні 1904 р. спільній англо-французькій декларації цими державами, які суперничають у протоці, була підтверджена свобода судно­плавства по протоці. У жовтні 1904 р. до цієї декларації приєдналася й Іс­панія. Згодом Франція, Іспанія і Велика Британія в єдиному документі, при­йнятому в листопаді 1912 р. підтвердили свободу судноплавства в Гібралтарі. Після набуття незалежності, 26 травня 1956 р. Марокко підписало Договір із Францією, яким визнало себе правонаступником договорів Франції, у тому числі і щодо Гібралтару. Тим самим усі прибережні й інші заінтересовані дер­жави підтвердили право безперешкодного плавання в протоці.

Балтійські (Датські) протоки

Під Балтійськими (Датськими) протоками розуміють три протоки, що забезпечують вихід із Балтійського в Північне море й Атлантичний океан. Це Великий Бельт, Малий Бельт і Зунд (Ересунн). Води Великого і Малого Бельтів перекриваються територіальними водами Данії, а води Зунда (Ере- сунна) — територіальними водами Данії і Швеції.

Відповідно до Актів про збройний нейтралітет 1780 і 1800 р.р. Балтій­ське море було оголошено закритим морем, у тому значенні, що прибалтій­ські держави можуть вживати щодо цього необхідних заходів для недопу­щення на морі і його берегах воєнних дій або насильства. Тому протоки були закриті для військових суден неприбережних держав. За Копенгагенським трактатом від 14 березня 1857 р., укладеним між Данією, Росією й іншими 14 заінтересованими державами й таким, що не втратив сили дотепер, Данія від­мовилася від усіх мит і зборів за проходження через протоки, отримавши від

511