суден. Вони здійснюються шляхом реалізації права на огляд. Ці дії допус­тимі за умови, що в командира військового судна виникли підозри в тому, що зустрінуте судно займається піратством, работоргівлею, несанкціонова­ним віщанням, не має національності, або якщо на ньому піднятий іноземний прапор, або воно відмовляється підняти прапор, але в дійсності має ту ж на­ціональність, що і даний військовий корабель. У цих випадках військовий ко­рабель робить «перевірку права судна на його прапор». Але, якщо ці підозри виявилися необґрунтованими й оглянуте судно не вчинило ніяких дій, які б виправдували цю підозрілість, йому повинні бути відшкодовані всі заподіяні збитки або шкода.

Кожна держава самостійно визначає умови надання своєї національності суднам, правила реєстрації суден на її території і права судна плавати під її прапором (ст. 91 Конвенції 1982 р.).

Ні арешт, ні затримка суден не можуть бути зроблені у відкритому морі навіть у якості заходу розслідування по розпорядженню якої-небудь іншої влади, крім влади держави прапора судна. Водночас у влади прибережної держави існує право переслідування по «гарячих слідах». Ця правомоч­ність передбачена ст. 23 Конвенції про відкрите море 1958 р.

Переслідування іноземного судна по «гарячих слідах» може бути вжито:

а) якщо компетентні влади прибережної держави мають достатні підста­ви вважати, що це судно порушило закони і правила цієї держави;

б) переслідування повинне початися тоді, коли іноземне судно або одна з його шлюпок знаходяться у внутрішніх водах, у територіальному морі або в прилеглій зоні держави, що переслідує, і може продовжуватися за межами територіального моря або прилеглої зони тільки за умови, якщо воно не пере­ривається;

в) право переслідування припиняється, як тільки переслідуване судно входить у територіальне море своєї країни або третьої держави;

г) переслідування повинно бути почате після по дачі зорового або світ­лового сигналу;

д) переслідування може здійснюватися тільки військовими кораблями або військовими літальними апаратами, або суднами й апаратами, що зна­ходяться на урядовій службі (наприклад, поліцейськими) і спеціально на це уповноваженими.

Право переслідування не може здійснюватися стосовно військових кораблів, деяких інших суден, що перебувають на державній службі (по­ліцейських, митних).

§ 6. Виключна (морська) економічна зона

Виключна (морська) економічна зона — це район, що знаходиться за межами територіального моря та прилягає до нього, і який підпадає під встановлений особливий правовий режим. Ширина виключної економічної зони не повинна перевищувати 200 морських миль, що відлічуються від ви­хідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря.

Поява виключної економічної зони пов’язана з давнім прагненням дер­жав встановити риболовні зони, що виходили б за межі територіальних вод.

502

Інститут виключної економічної зони є новелою у міжнародному морському праві. Його поява безпосередньо пов’язана з роботою III Конференції ООН з морського права.

Безпосередньо термін «виключна економічна зона» став використову­ватися в міжнародних документах і внутрішньодержавних актах наприкін­ці 60-х — початку 70-х років. Його зміст, на думку багатьох учених, означає, що в цій зоні виключно прибережна держава переслідує і задовольняє свої економічні інтереси, тобто здійснює суверенні права в сфері реалізації своїх економічних інтересів.

Однією з причин виникнення концепції економічної зони, а потім і її пра­вової регламентації, крім науково-технічної революції, що відкрила реальні можливості видобування різноманітних живих і мінеральних ресурсів вда­лині від берега і на великих глибинах, послужило бажання знайти компроміс між більшістю держав, що притримуються 12-мильної межі територіальних вод, і порівняно невеликим числом держав, що наполягали на 200-мильній їхній межі. Найбільші вигоди в результаті цього одержали держави Афри­ки і Латинської Америки, що мають великі морські узбережжя, котрі дають географічну можливість встановити такі зони. Безсумнівну вигоду від цього одержали США, Канада й інші промислово розвинені держави.

Прибережна держава відповідно до міжнародного права отримує не по­вний суверенітет над виключною економічною зоною, а відповідно до ст. 56 Конвенції з морського права 1982 р.:

«а) суверенні права з метою розвідування, розроблення і зберігання природних ресурсів як живих, так і неживих, що знаходяться на дні, у його надрах і в його водах, що покривають, а також із метою керування цими ре­сурсами, й стосовно інших видів діяльності з економічного розвідування і розроблення ресурсів зони (виробництво енергії шляхом використання води, течій, вітру);

б) може споруджувати, а також дозволяти і регулювати створення й екс­плуатацію штучних островів і установок, установлювати навколо них зони безпеки;

в) може визначати час і місця лову, установлювати припустимий вилов живих ресурсів, встановлю вати умови одержання ліцензій, стягувати збори;

г) здійснювати юрисдикцію стосовно створення штучних островів, уста­новок і споруд;

ґ) дозволяти морські наукові дослідження;

д) вживати заходів із захисту морського середовища».

Варто зауважити, що суверенні права прибережної держави на виключну (морську) економічну зону не скасовують свобод відкритого моря, встанов­лених для всіх держав. Тому в економічній зоні всі держави користуються свободою судноплавства і польотів, прокладки підводних кабелів і трубопро­водів та ін. Держави при здійсненні своїх прав повинні враховувати суверен­ні права прибережної держави. Іноземна держава зобов’язана враховувати у виключній економічній зоні права та дотримуватись законів прибережної держави, а прибережна держава — враховувати права іноземної держави у виключній економічній зоні (п. 2 ст. 56).

Прибережна держава визначає допустимий улов живих ресурсів у своїй виключній економічній зоні та забезпечує, щоб стан живих ресурсів у такій

503