§ 5. Відкрите море

Відкрите море — це частини моря, які не входять ні у виключну (мор­ську) економічну зону, ні в територіальне море або внутрішні води якої- небудь держави, ні в архіпелажні води держави-архіпелагу.

Чинне міжнародне право, безумовно, визнає існування відкритого моря як простору з особливим міжнародно-правовим режимом. Відповідно до ст. 1 Конвенції про відкрите море 1958 р. термін «відкрите море» охоплює «всі частини моря, які не входять ні в територіальне море, ні у внутрішні води будь-якої держави». У Конвенції ООН із морського права 1982р. відкритим морем названі всі частини моря, «які не входять ні у виключну економічну зону, ні в територіальне море або внутрішні води будь-якої держави, ні в ар- хіпелажні води держави-архіпелагу» (ст. 86).

Для характеристики відкритого моря необхідно виділити два критерії, що визначають його статус:

• географічний — який характеризує відкрите море як частину просто­рів Світового океану, що не утворюють територію прибережної держави;

• політичний — полягає в тому, що відкрите море не знаходиться під суверенітетом жодної з держав, усі держави мають право користуватися на засадах рівності відкритим морем у мирних цілях (свобода мореплавання, польотів наукових досліджень і т.д.).

Згідно зі ст. 87 Конвенції ООН з морського права 1982р. всі держави, у тому числі й ті, що не мають виходу до моря, мають свободу відкритого моря, що включають ряд свобод на певну діяльність у відкритому морі — право на:

а) свободу судноплавства;

б) свободу польотів;

в) свободу прокладати підводні кабелі і трубопроводи;

г) свободу рибальства;

д) свободу будувати штучні острови й інші установки, що допускаються міжнародним правом;

є) свободу наукових досліджень.

Відкрите море резервується для мирних цілей. Ніяка держава, у відпо­відності зі ст.89 Конвенції 1982 р., не може претендувати на підпорядкування якоїсь частини відкритого моря своєму суверенітету.

Свобода судноплавства та свобода польотів над відкритим морем є найбільш повними в переліку свобод відкритого моря. Але, як і всі свободи відкритого моря, їх надають із врахуванням обов’язків держав дотримувати­ся певних правил. Так, здійснення судноплавства має бути підпорядковане Міжнародним правилам попередження зіткнень судів у морі. Польоти в по­вітряному просторі над відкритим морем здійснюються відповідно до норм міжнародного повітряного права.

Свобода прокладання підводних кабелів і трубопроводи виникла як звичаєво-правова, держави активно користувались нею із середини XIX ст. У 1884р. в Парижі була підписана перша багатостороння конвенція з охорони підводних телеграфних кабелів. Під час кодифікації міжнародного морського права свобода прокладання підводних кабелів і трубопроводів була закріпле­на в ст. 26 Конвенції про відкрите море 1958р. і ст. 112-115 Конвенції ООН

500

з морського права 1982р. Усі держави мають право прокладати по дну від­критого моря за межами континентального шельфу підводні кабелі та трубо­проводи. Ніхто не може заважати державі в реалізації нею цієї свободи. Вона

ж, у свою чергу, зобов’язана належним чином брати до уваги вже прокладені по дну моря кабелі та трубопроводи, не перешкоджати їх ремонту і, по мож­ливості, не перешкоджати свободі судноплавства та риболовства. Прибереж­на держава за певними винятками не може перешкоджати прокладанню або підтриманню у справності іноземних підводних кабелів або трубопроводів на континентальному шельфі. Визначення траси для проходження іноземних трубопроводів на континентальному шельфі здійснюється за згодою прибе­режної держави. Розрив, пошкодження підводного кабелю або трубопроводу тягнуть відповідальність власника відповідно до міжнародного права та на­ціонального законодавства.

Свобода риболовства — це найдавніша та загальновизнана свобода від­критого моря. Масова експлуатація морських живих ресурсів привела до не­обхідності встановлення з початку XX ст. міжнародно-правових обмежень у галузі риболовства. Ці ж питання знайшли відображення під час кодифікації міжнародного морського права в 1958р. і 1982р. Свобода риболовства озна­чає, що всі живі ресурси відкритого моря знаходяться в загальному та рівно­му користуванні всіх держав світу. Міжнародні договори, що укладаються в галузі користування такими ресурсами, не можуть завдавати жодним чином збитків державам, що не беруть у них участь. Але у випадках встановлення в міжнародних договорах обмежень із метою збереження ресурсів держави повинні дотримуватися цих обмежень. Свобода риболовства не торкається особливого режиму риболовства у виключній економічній зоні.

В останні роки в міжнародному праві, особливо в Конвенції ООН з мор­ського права 1982 р., свобода риболовства все більше розглядається крізь призму охорони тваринного світу. З цією метою на держави покладено зобо­в’язання зберігати та керувати живими ресурсами відкритого моря, а також вживати щодо своїх громадян заходи з метою забезпечення збереження таких живих ресурсів. Реально забезпечити ці положення Конвенції виявляється досить складно, оскільки практично вони не знаходяться в галузі ефективно­го міжнародного контролю.

У відкритому морі судно підпорядковується юрисдикції тієї держави, під прапором якої воно плаває. Між державою і судном повинен існувати реальний зв’язок. Цього не можна сказати про практику використання так званих «зручних» прапорів (Панами, Ліберії та ін.).

Необхідно зазначити, що судно, яке плаває під прапорами двох і більше держав, прирівнюється до судна, що не має національності. Судно не може змінити свій прапор під час плавання або стоянки при заходженні в порт, крім випадків зміни права власності на нього. Проте це не стосується суден, що плавають під прапором ООН і деяких інших міжнародних організацій.

Звичайно судно розглядається як частина території держави, у якій воно зареєстровано. Винятки з цього правила, а отже, і зі свободи судноплавства, установлюються міжнародними договорами. Так, наприклад, ст. 110 Кон­венції з морського права 1982р. встановлює певні права у відкритому морі військових кораблів із припинення незаконної діяльності плаваючих там

501