комерційних цілях, або до класу торговельних суден. Стосовно військових кораблів діє принцип імунітету, відповідно до якого вони вилучаються з-під юрисдикції прибережної держави. У випадку недотримання ними законів і правил прибережної держави під час мирного проходу через її територіальні води, влади прибережної держави можуть вимагати, щоб цей корабель не­гайно покинув її територіальне море. При цьому шкода і збитки, заподіяні кораблем-порушником, покриваються державою його прапора.

На борту іноземного торговельного судна, що здійснює право мирного проходу, діють кримінальна і цивільна юрисдикція держави прапора судна, за винятком вилучень, встановлених у конвенційному порядку. У відповід­ності зі ст. 27 Конвенції ООН з морського права, кримінальна юрисдикція здійснюється прибережною державою стосовно злочину, вчиненого на борту іноземного торгового судна під час проходу через територіальне море, якщо:

1. наслідки злочину поширюються на прибережну державу;

2. злочин порушує спокій у країні або добрий порядок у територіально­му морі;

3. капітан судна, дипломатичний агент або консульська посадова особа держави прапора судна звертаються до місцевої влади з проханням про на­дання допомоги;

4. прийняті заходи необхідні для припинення незаконної торгівлі нарко­тиками або психотропними речовинами.

Але не підлягає обмеженню право прибережної держави приймати будь- які заходи для арешту або розслідування на борту іноземного судна, що про­ходить через територіальне море, після його виходу з внутрішніх морських вод. Це право спрямоване на забезпечення можливості прибережної держави заарештовувати і віддавати суду осіб, що несуть кримінальну відповідаль­ність за злочини, вчинені під час перебування судна у внутрішніх водах такої держави. При вчиненні злочину на борту іноземного судна до входу в тери­торіальне море і при проходженні цього судна без заходу у внутрішні мор­ські води прибережна держава здійснювати втручання не повинна (п. 5 ст. 27 Конвенції ООН з морського права).

§ 4. Прилегла зона

Прилегла зона — це частина морського простору, що прилягає до те­риторіального моря, в якій прибережна держава може здійснювати контр­оль у визначених законом сферах. Вона не може поширюватися за межі 24 морських миль від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територі­ального моря.

Історія виникнення таких зон починається ще з XVIII ст., коли ширина територіального моря у переважного числа держав не перевищувала 3 миль. Саме тоді деякі держави в односторонньому порядку стали встановлювати спеціальні зони за межами територіального моря, у яких вони претендува­ли на здійснення юрисдикції у відношенні іноземних суден, головним чином із метою боротьби з контрабандою. Вперше 5-мильну митну зону оголосила Велика Британія в 1736р. У 1799р. 12-мильна митна зона була встановлена США, пізніше прилеглі зони були встановлені Францією, Бельгією й іншими країнами. Здебільшого вони були спрямовані на припинення контрабанди,

498

але в деяких випадках вже оголошувалися фіскальні, санітарні й інші види прилеглих зон. З розвитком та інтенсифікацією торговельного мореплавства багато держав почали укладати двосторонні і багатосторонні договори про прилеглу зону.

Відповідно до чинного міжнародного права прилеглу зону можна ство­рювати в цілях контролю, необхідного: а) для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів і правил прибережної дер­жави в межах її території або територіального моря; б) для покарання за по­рушення вищезгаданих законів і правил, скоєних в межах її території або те­риторіального моря. Відповідні норми закріплені і в Конвенції про відкрите море 1958 р. (ст. 24), і в Конвенції ООН з морського права 1982 р.

Варто зазначити те, що за своєю юридичною природою прилегла зона

• це частина відкритого моря, але зі спеціальним режимом. Тому обидві за­значені конвенції містять положення про суто цільовий характер прилеглої зони. Вона встановлюється тільки для запобігання прибережною державою порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів і пра­вил, тобто, у точно визначених цілях, і розширення цих цілей, виходячи зі змісту положень конвенцій, неприпустимо. Отже, прилегла зона мсже бути тільки чотирьох видів: митна; фіскальна; імміграційна; санітарна.

У прилеглій зоні військові судна прибережної держави або її спеціальні судна, що здійснюють контроль у визначених законом сферах, мають право за наявності підстав зупиняти іноземні невійськові судна, перевіряти доку­менти й оглядати суднові приміщення, вживати заходи, передбачені законо­давством прибережної держави.

За Конвенцією про територіальне море і прилеглу зону 1958 р. ширина прилеглої зони не може перевищувати 12 морських миль від тих же вихід­них ліній, від яких відміряється і територіальне море. Іншими словами, право на прилеглу зону мають ті держави, територіальне море яких менше 12 миль. Конвенція з морського права 1982 р. містить два положення, відмінних від профільної Конвенції 1958 р.: 1) прилегла зона поширюється на відстань до 24 миль, що відраховуються від вихідних ліній; 2) у п. 1 ст.33 опущене посилання на те, що прилегла зона є районом відкритого моря. Незважаючи на таке фак­тичне її положення, остання зміна була пов’язана з розбіжностями на III Кон­ференції ООН з морського права щодо статусу економічної зони, оскільки у випадку встановлення такої зони, прилегла зона буде перекрита нею.

Прилеглу (санітарну) зону встановили Аргентина, Венесуела, Індія; митну — Сирія, фіскальну — Індія, Югославія, Сирія; імміграційну — Індія, Португалія.

Українське за^нодавство не передбачає створення прилеглої зони.

Необхідно зауважити що, незважаючи на обмеження видів прилеглих зон у Конвенції про територіальне море і прилеглу зону 1958 р., деякі прибережні держави на практиці почали встановлювати інші види таких зон (наприклад, зони безпеки, кримінальної і цивільної юрисдикції, нейтралітету, запобіган­ня забруднення та ін.). У тих випадках, коли їхня ширина не перевищувала разом із територіальним морем 12 морських миль, їхнє встановлення не ви­кликало яких-небудь заперечень, тому що мова фактично йшла про макси­мальне використання своїх прав прибережною державою. Після ж прийнят­тя Конвенції з морського права 1982 р. це, безумовно, є неправомірним.

499