§ 2. Внутрішні морські води, їх правовий режим

Внутрішні морські води являють собою водний простір, який розташо­ваний між береговою лінією та тими вихідними лініями, від яких відрахову­ється ширина територіального моря.

Схоже визначення закріплено і в Конвенції ООН з морського права 1982р., де зазначається що внутрішні морські води складаються з вод, які розташовані в бік берегу від вихідної лінії територіального моря. Відповідно ст. 5 Конвенції 1982р. «нормальною вихідною лінією для виміру ширини те­риторіального моря є лінія найбільшого відливу уздовж берега, зазначена на офіційно визнаних прибережною державою морських картах великого масш­табу». У ст. 7 вище вказаної Конвенції говориться, що «у місцях, де берегова лінія глибоко порізана й звивиста або де є уздовж берега й у безпосередній близькості до нього низка островів, для проведення вихідної лінії, від якої відміряється ширина територіального моря, може застосовуватися метод прямих вихідних ліній, що з’єднують відповідні точки».

Внутрішні морські води є частиною території відповідної держави, на яку поширюється її суверенітет і юрисдикція в повному обсязі. Правовий ре­жим внутрішніх морських вод України регулюється Конституцією України, Кодексом торговельного мореплавства України, Законом України «Про дер­жавний кордон України» й іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991р. до внутрішніх вод України належать:

1. морські води, розташовані в бік берега від прямих вихідних ліній, при­йнятих для відліку ширини територіального моря України;

2. води портів України, обмежені лінією, яка проходить через постійні портові споруди, які найбільше виступають у бік моря;

3. води заток, бухт, губ і лиманів, гаваней і рейдів, береги яких повністю належать Україні, до прямої лінії, проведеної від берега до берега в місці, де з боку моря вперше утворюється один або кілька проходів, якщо ширина кож­ного з них не перевищує 24 морських миль;

4. води заток, бухт, губ і лиманів, морів і проток, що історично належать Україні;

5. обмежена лінією державного кордону частина вод річок, озер та інших водойм, береги яких належать Україні.

Різновидом внутрішніх морських вод є так звані «історичні води», пе­релік яких встановлюється урядом відповідної держави. До історичних вод звичайно належать води деяких заток (незалежно від ширини входу), що у силу історичної традиції або міжнародного порядку вважаються внутріш­німи водами прибережної держави. Історичними затоками визнаються ті, у відношенні яких відповідна прибережна держава традиційно здійснює права володіння й у межах яких вона має особливі економічні інтереси.

До історичних заток належить зокрема затока Петра Великого на Дале­кому Сході Російської Федерації (ширина входу 102 морські милі). Її статус як історичної затоки був визначений Росією в 1901р. та був підтверджений виданою в 1957р. Постановою Ради Міністрів СРСР.

492

До історичних заток також належить Чеська губа у Баренцовому морі в Росії (ширина входу більше 70 морських миль), Гудзонова затока в Канаді (ширина входу близько 50 морських миль), Габесська затока в Тунісі (шири­на входу близько 50 морських миль), Брістольська затока у Великій Британії (ширина входу більше 30 морських миль), Варангер-фьорд у Норвегії (ши­рина входу 30 морських миль) та ін.

Законодавство Російської Федерації, у якому знайшла своє втілення радянська доктрина міжнародного права, відносить до внутрішніх вод РФ за аналогією з «історичними» затоками сибірські моря: Карське, Лаптєвих, Східносибірське, Чукотське.

Прибережна держава, здійснює у внутрішніх водах права, що виплива­ють із суверенітету. Вона регулює судноплавство і рибальство, на цій терито­рії заборонено займатися яким-небудь промислом або науковими досліджен­нями без дозволу компетентних органів прибережної держави.

Правовий режим морських портів в основному регулюється нормами на­ціонального права. В Україні правовий режим портів установлений розділом

4. «Морський порт» Кодексу торговельного мореплавства України (КТМ).

5. відповідності зі ст. 73 КТМ морський порт є державним транспортним під­приємством, призначеним для обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відведених порту території й акваторії, а також перевезення вантажів і пасажирів на приналежних порту суднах. В Україні порти бувають торгові, рибні і спеціалізовані. Крім того, розрізняють порти відкриті і закриті. При­бережні держави відчиняють для заходу іноземних суден деякі торгові порти. Причому питання про те, які з портів повинні бути відкриті, належить до ви­няткової компетенції держави. Для відвідання відкритих портів, як правило, не потрібно запитувати дозвіл прибережної держави або повідомляти про це. У відкриті порти повинний бути забезпечений вільний доступ усіх суден незалежно від прапора і без будь-якої дискримінації. У закриті порти захід іноземних суден піддається особливому регулюванню і тут установлюється дозвільна система заходу. Судно, що терпить лихо, може здійснити захід у будь-який порт прибережної держави.

Зовнішньою межею внутрішніх морських вод портів є обкреслені лінією, що проходить через найбільш віддалені убік моря, точки портових споруд. Конвенція ООН з морського права 1982р. наголошує на тому, що це пови­нні бути постійні портові споруди (ст. 11 Конвенції). До території порту на­лежать відведені порту землі, а також намиті, насипані або створені іншими технологічними засобами за рахунок території порту площі. Акваторією пор­ту є відведені порту водяні простори. Територія й акваторія морського порту є державною власністю і даються порту в користування (ст. 74 КТМ).

Іноземні невійськові судна можуть заходити у внутрішні води тільки з дозволу прибережної держави і повинні додержуватися її законів.

Прибережна держава може встановлювати стосовно іноземних суден такі види правового режиму: а) національний режим (такий же, який даєть­ся своїм суднам); б) режим найбільшого сприяння (надання умов не гірших, ніж ті, якими користуються судна будь-якої третьої держави); в) спеціальний режим (наприклад, для суден із ядерними силовими установками, що пере­возять отруйні, хімічні й інші матеріали).

493

Іноземні судна у внутрішніх морських водах повинні дотримуватися за­конів та інших правил, установлених прибережною державою, у відношенні імміграційного, митного, санітарного контролю, безпеки плавання, охорони навколишнього середовища. Наприклад, в іноземному порту судна підляга­ють санітарному контролю на основі Міжнародних санітарних правил 1951р. (уточнені в 1969р.). Судно, що не виконало санітарних правил, не підлягає затримці в порту. Воно може вийти в море, але протягом усього рейсу не може заходити в інші порти цієї ж держави.

На іноземні торговельні судна, до яких звичайно відносять усі судна, крім військових і тих, що використовуються для публічних цілей (охорона узбережжя, рибоохорона і т.д.), що знаходяться у внутрішніх морських водах прибережної держави, поширюється кримінальна, цивільна й адміністратив­на юрисдикція прибережної держави.

В основі кримінальної юрисдикції лежить загальне правило про те, що оскільки внутрішні морські води є частиною державної території, то злочи­ни, скоєні на борту іноземних торговельних суден, що знаходяться в межах цих вод, підлягають юрисдикції прибережної держави. Але на практиці, час­тіше всього в силу двосторонніх угод, влади прибережної держави переваж­но утримуються від здійснення кримінальної юрисдикції стосовно моряків іноземного судна, якщо вчинені ними злочини не порушують мир і добрий порядок у ньому, якщо втручання не є міжнародним зобов’язанням прибе­режної держави або якщо про інше не просять дипломатичні або консульські посадові особи держави прапора судна. Іноземні торгові судна не повинні да­ватися як захисток для осіб, переслідуваних владою прибережної держави за вчинений злочин.

Цивільна юрисдикція над іноземними торговими суднами полягає в тому, що судовою владою прибережної держави можуть розглядатися ци­вільні позови у відношенні іноземного торгового судна і майна, що знахо­диться на його борту, під час стоянки судна в порту. Такі позови можуть бути заявлені до судна в зв’язку з невиконанням контракту, заподіянням шкоди, рятуванням і т.п. Реалізація цивільної юрисдикції стосовно іноземного тор­говельного судна може включати в себе затримання або арешт такого судна для забезпечення позовних вимог або виконання судових або арбітражних рішень. Рішення про затримання або арешт повинно виноситися компетент­ним судовим органом прибережної держави. Водночас приналежні державі судна зберігають імунітет від затримання й арештів, що випливають із вико­нання судових рішень у цивільних справах, або для забезпечення заявленого позову.

Слід зазначити, що у відповідності зі сформованою міжнародною прак­тикою прибережна держава не здійснює юрисдикції у справах, що належать до внутрішнього розпорядку на іноземному судні, включаючи цивільні спори між членами команди, що виникають у зв’язку з їхньою службою на суднах.

Адміністративна юрисдикція здебільшого базується на нормах адміні­стративного права, що встановлюють режим перебування іноземних суден у внутрішніх морських водах прибережної держави. Відповідно до цих норм іноземні судна як державні, так і приватновласницькі, підлягають адміністра­тивній юрисдикції прибережної держави в повному обсязі. Насамперед це

494