Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Міжнародне Теліпко, Овчаренко.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
1.03 Mб
Скачать

МОДУЛЬ 13.

МІЖНАРОДНЕ МОРСЬКЕ ПРАВО

§ 1. Міжнародне морське право та його джерела

Міжнародне морське право - це галузь міжнародного права, принципи та норми якої визначають статус морських просторів, у тому числі морського дна та ресурсів, а також порядок користування ними.

Воно спирається на ті самі принципи, що й загальне міжнародне пра­во, але має і власні галузеві принципи: принцип свободи судноплавства у відкритому морі, непоширення державного суверенітету на відкрите море, принцип свободи досліджень і використання світового океану та деякі інші принципи.

Основним об'єктом міжнародного морського права є Світовий оке­ан і складові його простори і ресурси, в ефективному зв’язку з діяльністю суб’єктів міжнародного права — держав і їхніх об’єднань — міжнародних організацій і органів, наділених певними правами й обов’язками в сфері дії морського права.

Міжнародне морське право є однією з найстарших галузей міжнародного права, тому що з давніх часів Світовий океан, що займає 71% території пла­нети Земля, грав важливу роль у задоволенні господарських потреб і потреб її народів, що населяють.

Етапи становлення міжнародного морського права прямо пов’язані з ета­пами становлення людської цивілізації.

Ця галузь міжнародного права виникла в результаті конфлікту між дво­ма юристами-міжнародниками XVII ст.: голландським юристом Гуґо Ґроці- єм та професором Кембриджського університету Селденом. Селден доводив, що відкрите море слід поділити між державами, в той час як Гуґо Ґроцій стверджував, що воно повинно залишатись відкритим. «Батько» міжнарод­ного права, юрист та дипломат Гуґо Ґроцій в своїй книзі «Свобода морів, або право, яке належить Голландії приймати участь в торгівлі в Ост-Індії», («Mare L^erum», вийшла друком 1609р.), стверджував, що ні Португалія, ні будь-яка інша держава не можуть володіти морями і виключними правами на судноплавство. Ця книга стала відображенням боротьби Голландії проти традиційних морських держав, таких як Англія, Іспанія та Португалія.

Розвиток мореплавання призвів до утвердження в міжнародному звича­євому праві протягом XVII-XVIII століть понять відкритого моря, терито­ріального моря та вироблення основ їхнього правового статусу. На міжна­родних конгресах XIX ст. та на морських конференціях початку XX ст. держави торкались переважно військового мореплавання та рідко звертались до загальних питань міжнародного морського права. Будівництво Суецького та Панамського каналів привело до укладання відповідних конвенцій. Пев­ний внесок у розвиток морського права пов’язаний із боротьбою проти тор­гівлі невільниками та боротьбою з піратством.

490

Модуль 13. Міжнародне морське право

Майже вся історія становлення міжнародного морського права пов’язана з міжнародно-правовими звичаями. Перша спроба кодифікації норм міжнародного морського права почата в 1930р. під егідою Ліги Націй, в рамках Гаазької конференції по кодифікації міжнародного права успіхом не увінчалася. Її результатом став лише проект конвенції, підготовлений для розгляду в майбутньому. Більш успішною виявилася робота І Конфе­ренції ООН з морського права (1949-1956), її підсумком стало укладення у 1958 р. чотирьох конвенцій із морського права: 1) про відкрите море; 2) про територіальне море та прилеглу зону; 3) про континентальний шельф; 4) про риболовлю й охорону живих ресурсів відкритого моря. Історичне зна­чення І Конференції ООН з морського права полягає, по-перше, у тому, що вона була першим найважливішим етапом кодифікації сформованих на той час звичаєвих норм про режим морських просторів і про різноманітні види використання Світового океану, і, по-друге, у тому, що на ній були розро­блені в порядку прогресивного розвитку міжнародного права нові норми, що надалі одержали широке міжнародне визнання.

Прагнучи завершити кодифікацію норм, що регулюють правовий ре­жим морів і океанів, ООН стала центром для продовження переговорів на II (1960) і III (1973-1982) конференціях з морського права за участю представ­ників майже всіх країн світу. Результатом цієї роботи стало прийняття 30 квітня 1982 р. Конвенції ООН з морського права. Але в неї виявилась нелег­ка доля. Сподіваючись охопити всі найгостріші проблеми морського права й одночасно врахувати інтереси всіх, держави-учасниці приймали текст так званими пакетами та використовували при голосуванні принцип консенсусу. У результаті Конвенція більше 12 років отримувала кількість ратифікацій, необхідну для набрання нею чинності. Деякі положення Конвенції так і не отримали загального визнання. Зокрема, норми, що стосуються правового режиму морського дна як загального спадку людства (частина XI Конвен­ції), розцінені низкою країн як неприйнятні. Набуття чинності Конвенцією з морського права 1982 р. для одних держав не припинило дії Конвенцій з мор­ського права 1958 р. для інших держав. Тому у практичній діяльності необхі­дно визначати, норми якої з конвенцій держава визнає для себе в якості обов’язкових. Крім вказаних вище конвенцій із морського права міжнародно- правовий режим морських просторів регулює значна кількість багатосторон­ніх, двосторонніх, регіональних, спеціальних міжнародних угод.

Конвенція ООН з морського права набула чинності 16 листопада 1994 р. Україна ратифікувала Конвенцію 3 червня 1999 р. за допомогою прийняття Вер­ховною Радою України Закону України «Про ратифікацію Конвенції Організа­ції Об’єднаних Націй з морського права 1982 р. та Угоди про імплементації Час­тини XI Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права 1982 р.».

Конвенція ООН з морського права 1982 року є основним джерелом су­часного міжнародного морського права. Це один із дуже великих багатосто­ронніх міжнародно-правових актів, що має дуже складну структуру, що вклю­чає власне Конвенцію, що складається з 320 статей і дев’яти додатків до неї, що складають невід’ємну її частину, відповідно до статті 318 Конвенції. Кон­венція, крім преамбули, включає 17 тісно взаємозалежних між собою частин:

491