
- •§ 1. Поняття міжнародного права
- •§ 2. Предмет міжнародного права
- •§ 3. Міжнародне право як особлива правова система
- •§ 4. Об’єкт та функції міжнародного права
- •§ 5. Система міжнародного права, його галузі та інститути
- •§ 6. Взаємовплив і взаємодія міжнародного та внутрішньодержавного права
- •§ 1. Норми міжнародного права
- •§ 2. Поняття та особливості принципів міжнародного права
- •§ 3. Характерні риси і зміст основних принципів міжнародного права
- •§ 4. Джерела міжнародного права
- •§ 5. Кодифікація норм міжнародного права
- •§ 6. Реалізація (застосування) норм міжнародного права
- •Глава 1. Суб'єкти міжнародного права
- •§ 1. Поняття суб’єкта міжнародного права
- •§ 2. Держави як основні суб’єкти міжнародного права
- •§ 3. Постійно-нейтральна держава
- •§ 4. Особливості правосуб’єктності державоподібних утворень
- •§ 5. Міжнародна правосуб’єктність націй і народів, які борються незалежність
- •§ 6. Особливості правосуб’єктності міжнародних організацій
- •§ 7. Питання міжнародної правосуб’єктності індивідів і транснаціональних компаній
- •Глава 2. Міжнародно-правове визнання і правонаступництво
- •§ 8. Поняття визнання
- •§ 9. Еволюція інституту міжнародно-правового визнання держав у сучасних умовах
- •§ 10. Форми і види визнання
- •§ 11. Поняття і види міжнародного правонаступництва
- •§ 12. Політична легітимність і суверенітет
- •§ 1. Поняття території в міжнародному праві
- •§ 2. Державна територія
- •§ 3. Державні кордони
- •§ 4. Підстави зміни державної території
- •§ 5. Міжнародно-правовий режим Арктики
- •§ 6. Міжнародно-правовий режим Антарктики
- •§ 7. Міжнародно-правовий режим рік і озер
- •§ 8. Територіальні спори і претензії
- •§ 1. Система права міжнародних договорів
- •§ 2. Укладання та згода на обов’язковість міжнародного договору
- •§ 3. Форма і структура міжнародного договору
- •§ 4. Недійсність міжнародного договору
- •§ 5. Застосування та забезпечення виконання міжнародного договору. Тлумачення міжнародних договорів
- •§ 6. Припинення та призупинення дії міжнародних договорів
- •§ 1. Міжнародні організації
- •§ 2. Міжнародні конференції
- •§ 3. Особливості юридичної природи міжнародних організацій
- •§ 4. Зміст і характер правосуб’єктності міжнародних організацій
- •§ 5. Правові засади членства в міжнародних організаціях
- •§ 6. Оон як провідна міжнародна організація в світі
- •§ 7. Регіональні міждержавні організації
- •§ 8. Спеціалізовані установи оон
- •§ 9. Міжнародні неурядові організації як міжнародні організації особливого типу
- •Глава 1. Право міжнародної безпеки
- •§ 1. Право міжнародної безпеки: поняття і принципи
- •§ 2. Види міжнародної безпеки
- •§ 3. Роззброєння і міжнародна безпека
- •§ 4. Ядерне роззброєння
- •§ 5. Запобігання незаконному поширенню технологій, науково-технічної інформації та послуг, які можуть бути використані при створенні зброї масового ураження
- •Глава 2. Мирні засоби вирішення міжнародних спорів
- •§ 6. Становлення в міжнародному праві зобов’язання мирного вирішення міжнародних спорів
- •§ 7. Поняття про міжнародний спір та мирні засоби його розв’язання
- •§ 8. Дипломатичні засоби вирішення міжнародних спорів
- •§ 9. Правові засоби вирішення міжнародних спорів
- •§ 1. Поняття та види міжнародно-правової відповідальності. Міжнародні правопорушення
- •§ 2. Політична відповідальність як різновид міжнародно- правової відповідальності
- •§ 3. Матеріальна відповідальність у міжнародному праві
- •§ 4. Вирішення міжнародних конфліктів
- •§ 5. Обставини звільнення від відповідальності та міжнародно- правові санкції
- •§ 1. Вступ до права зовнішніх зносин
- •§ 2. Кодифікація права зовнішніх зносин та законодавство України
- •§ 3. Закордонні органи зовнішніх зносин
- •§ 4. Загальні положення дипломатичного права
- •§ 5. Дипломатичний протокол і церемоніал. Дипломатичні привілеї та імунітети
- •§ 6. Консульське право
- •Глава 1. Міжнародне право захисту прав людини
- •§ 1. Права людини і суспільство
- •§ 2. Поняття, функції та принципи міжнародного захисту прав людини та основних свобод
- •§ 3. Історія розвитку та становлення прав людини
- •§ 4. Розвиток концепції прав людини в хх столітті
- •§ 5. Класифікація прав людини
- •§ 6. Джерела міжнародного захисту прав людини та основних свобод
- •§ 7. Універсальні міжнародні інституційні механізми захисту прав людини
- •§ 8. Регіональні інституційні механізми захисту прав людини
- •§ 9. Європейський Суд з прав людини
- •Глава 2. Міжнародно-правові аспекти питань громадянства
- •§ 10. Громадянство як основа правового статусу людини і громадянина
- •§ 11. Інститут громадянства у міжнародному праві
- •§ 12. Правовий статус біженців та іноземців за міжнародним правом
- •§ 1. Війна і мир у міжнародній світобудові
- •§ 2. Поняття міжнародного права у період збройних конфліктів Право війни і миру відповідно до класичної школи міжнародного права
- •§ 3. Міжнародний комітет Червоного Хреста
- •§ 4. Початок війни та військова окупація Види збройних конфліктів
- •§ 5. Правовий статус військових та цивільного населення під час збройних конфліктів
- •§ 6. Міжнародно-правова регламентація закінчення військових дій і стану війни
- •§ 1. Поняття міжнародної боротьби із злочинністю
- •§ 2. Боротьба зі злочинами міжнародного характеру
- •§ 3. Злочини за загальним міжнародним правом
- •§ 4. Співробітництво держав на рівні двосторонніх угод, яке здійснюють відомства правоохоронних структур
- •§ 5. Міжнародні карні суди
- •§ 1. Міжнародне морське право та його джерела
- •§ 2. Внутрішні морські води, їх правовий режим
- •§ 3. Територіальне море
- •§ 4. Прилегла зона
- •§ 5. Відкрите море
- •§ 6. Виключна (морська) економічна зона
- •§ 7. Континентальний шельф
- •§ 8. Міжнародний район морського дна
- •§ 9. Міжнародні протоки
- •§ 10. Міжнародні канали
- •Глава 1. Міжнародне повітряне право
- •§ 1. Поняття, предмет і джерела міжнародного повітряного права
- •§ 2. Поняття і види міжнародних повітряних сполучень
- •§ 3. Правове регулювання міжнародних польотів над і в межах державної території
- •§ 4. Правове регулювання польотів поза межами державної території
- •§ 5. Комерційні права («свободи повітря») при міжнародних повітряних перевезеннях
- •§ 6. Функції та компетенція ікао
- •Глава 2. Міжнародне космічне право
- •§ 7. Поняття і джерела космічного права
- •§ 8. Космічний простір і небесні тіла
- •§ 9. Правовий режим космічних об’єктів
- •§ 10. Космонавти
- •§ 11. Правові форми співробітництва держав у космосі
- •§ 12. Міжнародно-правова відповідальність у зв’язку з діяльністю в космічному просторі
МОДУЛЬ
13.
МІЖНАРОДНЕ
МОРСЬКЕ ПРАВО
Міжнародне
морське право - це галузь міжнародного
права, принципи та норми якої визначають
статус морських просторів, у тому числі
морського дна та ресурсів, а також
порядок користування ними.
Воно
спирається на ті самі принципи, що й
загальне міжнародне право,
але має і власні галузеві принципи:
принцип свободи судноплавства у
відкритому морі, непоширення державного
суверенітету на відкрите море, принцип
свободи досліджень і використання
світового океану та деякі інші принципи.
Основним
об'єктом міжнародного морського права
є Світовий океан і складові його
простори і ресурси, в ефективному
зв’язку з діяльністю суб’єктів
міжнародного права — держав і їхніх
об’єднань — міжнародних організацій
і органів, наділених певними правами
й обов’язками в сфері дії морського
права.
Міжнародне
морське право є однією з найстарших
галузей міжнародного права, тому що з
давніх часів Світовий океан, що займає
71% території планети Земля, грав
важливу роль у задоволенні господарських
потреб і потреб її народів, що населяють.
Етапи
становлення міжнародного морського
права прямо пов’язані з етапами
становлення людської цивілізації.
Ця
галузь міжнародного права виникла в
результаті конфлікту між двома
юристами-міжнародниками XVII ст.:
голландським
юристом Гуґо Ґроці- єм та професором
Кембриджського університету Селденом.
Селден доводив, що відкрите море слід
поділити між державами, в той час як
Гуґо Ґроцій стверджував, що воно повинно
залишатись відкритим. «Батько»
міжнародного права, юрист та дипломат
Гуґо Ґроцій в своїй книзі «Свобода
морів,
або право, яке належить Голландії
приймати участь в торгівлі в Ост-Індії»,
(«Mare
L^erum», вийшла
друком 1609р.), стверджував, що ні Португалія,
ні будь-яка інша держава не можуть
володіти морями і виключними правами
на судноплавство. Ця книга стала
відображенням боротьби Голландії проти
традиційних морських держав, таких як
Англія, Іспанія та Португалія.
Розвиток
мореплавання призвів до утвердження
в міжнародному звичаєвому праві
протягом XVII-XVIII
століть
понять відкритого моря, територіального
моря та вироблення основ їхнього
правового статусу. На міжнародних
конгресах XIX
ст. та на
морських конференціях початку XX
ст. держави
торкались переважно військового
мореплавання та рідко звертались до
загальних питань міжнародного морського
права. Будівництво Суецького та
Панамського каналів привело до укладання
відповідних конвенцій. Певний внесок
у розвиток морського права пов’язаний
із боротьбою проти торгівлі
невільниками та боротьбою з піратством.
490§ 1. Міжнародне морське право та його джерела
Модуль
13. Міжнародне морське право
Майже
вся історія становлення міжнародного
морського права пов’язана з
міжнародно-правовими звичаями. Перша
спроба кодифікації норм міжнародного
морського права почата в 1930р. під егідою
Ліги Націй, в рамках Гаазької конференції
по кодифікації міжнародного права
успіхом не увінчалася. Її результатом
став лише проект конвенції, підготовлений
для розгляду в майбутньому. Більш
успішною виявилася робота І Конференції
ООН з
морського права (1949-1956), її підсумком
стало укладення у 1958 р. чотирьох конвенцій
із морського права: 1) про відкрите море;
2) про територіальне море та прилеглу
зону; 3) про континентальний шельф; 4)
про риболовлю й охорону живих ресурсів
відкритого моря. Історичне значення
І Конференції ООН
з морського
права полягає, по-перше, у тому, що вона
була першим найважливішим етапом
кодифікації сформованих на той час
звичаєвих норм про режим морських
просторів і про різноманітні види
використання Світового океану, і,
по-друге, у тому, що на ній були розроблені
в порядку
прогресивного
розвитку міжнародного права нові норми,
що надалі одержали широке міжнародне
визнання.
Прагнучи
завершити кодифікацію норм, що регулюють
правовий режим морів і океанів, ООН
стала
центром для продовження переговорів
на II (1960) і III (1973-1982) конференціях з
морського права за участю представників
майже всіх країн світу. Результатом
цієї роботи стало прийняття 30 квітня
1982 р. Конвенції ООН
з морського
права. Але в неї виявилась нелегка
доля. Сподіваючись охопити всі найгостріші
проблеми морського права й одночасно
врахувати інтереси всіх, держави-учасниці
приймали текст так званими пакетами
та використовували при голосуванні
принцип консенсусу. У результаті
Конвенція більше 12 років отримувала
кількість ратифікацій, необхідну для
набрання нею чинності. Деякі положення
Конвенції так і не отримали загального
визнання. Зокрема, норми, що стосуються
правового режиму морського дна як
загального спадку людства (частина XI
Конвенції), розцінені низкою країн
як неприйнятні. Набуття чинності
Конвенцією з морського права 1982 р. для
одних держав не припинило дії Конвенцій
з морського права 1958 р. для інших
держав. Тому у практичній діяльності
необхідно визначати, норми якої з
конвенцій держава визнає для себе в
якості обов’язкових. Крім вказаних
вище конвенцій із морського права
міжнародно- правовий режим морських
просторів регулює значна кількість
багатосторонніх, двосторонніх,
регіональних, спеціальних міжнародних
угод.
Конвенція
ООН з
морського права набула чинності 16
листопада 1994 р. Україна ратифікувала
Конвенцію 3 червня 1999 р. за допомогою
прийняття Верховною Радою України
Закону України «Про ратифікацію
Конвенції Організації Об’єднаних
Націй з морського права 1982 р. та Угоди
про імплементації Частини XI Конвенції
Організації Об’єднаних Націй з морського
права 1982 р.».
Конвенція
ООН з
морського права 1982 року є основним
джерелом сучасного міжнародного
морського права. Це один із дуже великих
багатосторонніх міжнародно-правових
актів, що має дуже складну структуру,
що включає власне Конвенцію, що
складається з 320 статей і дев’яти
додатків до неї, що складають невід’ємну
її частину, відповідно до статті 318
Конвенції. Конвенція, крім преамбули,
включає 17 тісно взаємозалежних між
собою частин:
491