§ 1. Міжнародне морське право та його джерела

490

Майже вся історія становлення міжнародного морського права пов’язана з міжнародно-правовими звичаями. Перша спроба кодифікації норм міжнародного морського права почата в 1930р. під егідою Ліги Націй, в рамках Гаазької конференції по кодифікації міжнародного права успіхом не увінчалася. Її результатом став лише проект конвенції, підготовлений для розгляду в майбутньому. Більш успішною виявилася робота І Конфе­ренції ООН з морського права (1949-1956), її підсумком стало укладення у 1958 р. чотирьох конвенцій із морського права: 1) про відкрите море; 2) про територіальне море та прилеглу зону; 3) про континентальний шельф; 4) про риболовлю й охорону живих ресурсів відкритого моря. Історичне зна­чення І Конференції ООН з морського права полягає, по-перше, у тому, що вона була першим найважливішим етапом кодифікації сформованих на той час звичаєвих норм про режим морських просторів і про різноманітні види використання Світового океану, і, по-друге, у тому, що на ній були розро­блені в порядку прогресивного розвитку міжнародного права нові норми, що надалі одержали широке міжнародне визнання.

Прагнучи завершити кодифікацію норм, що регулюють правовий ре­жим морів і океанів, ООН стала центром для продовження переговорів на II (1960) і III (1973-1982) конференціях з морського права за участю представ­ників майже всіх країн світу. Результатом цієї роботи стало прийняття 30 квітня 1982 р. Конвенції ООН з морського права. Але в неї виявилась нелег­ка доля. Сподіваючись охопити всі найгостріші проблеми морського права й одночасно врахувати інтереси всіх, держави-учасниці приймали текст так званими пакетами та використовували при голосуванні принцип консенсусу. У результаті Конвенція більше 12 років отримувала кількість ратифікацій, необхідну для набрання нею чинності. Деякі положення Конвенції так і не отримали загального визнання. Зокрема, норми, що стосуються правового режиму морського дна як загального спадку людства (частина XI Конвен­ції), розцінені низкою країн як неприйнятні. Набуття чинності Конвенцією з морського права 1982 р. для одних держав не припинило дії Конвенцій з мор­ського права 1958 р. для інших держав. Тому у практичній діяльності необхі­дно визначати, норми якої з конвенцій держава визнає для себе в якості обов’язкових. Крім вказаних вище конвенцій із морського права міжнародно- правовий режим морських просторів регулює значна кількість багатосторон­ніх, двосторонніх, регіональних, спеціальних міжнародних угод.

Конвенція ООН з морського права набула чинності 16 листопада 1994 р. Україна ратифікувала Конвенцію 3 червня 1999 р. за допомогою прийняття Вер­ховною Радою України Закону України «Про ратифікацію Конвенції Організа­ції Об’єднаних Націй з морського права 1982 р. та Угоди про імплементації Час­тини XI Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права 1982 р.».

Конвенція ООН з морського права 1982 року є основним джерелом су­часного міжнародного морського права. Це один із дуже великих багатосто­ронніх міжнародно-правових актів, що має дуже складну структуру, що вклю­чає власне Конвенцію, що складається з 320 статей і дев’яти додатків до неї, що складають невід’ємну її частину, відповідно до статті 318 Конвенції. Кон­венція, крім преамбули, включає 17 тісно взаємозалежних між собою частин:

491