хворих, то вони можуть бути узяті у якості полонених військовим кораблем супротивника. Шпитальне судно може бути піддане огляду і навіть постав­лене під тимчасовий контроль супротивником.

§ 6. Міжнародно-правова регламентація закінчення військових дій і стану війни

Перемир’я та капітуляція

Військові дії між державами можуть закінчуватися укладанням перемир’я або капітуляцією однієї з них.

Перемир’я — тимчасове або постійне припинення військових дій на умо­вах, погоджених воюючими сторонами. Розрізняють локальне перемир’я (на окремій ділянці фронту) і загальне перемир’я (по усьому фронту).

Локальне (місцеве) перемир’я має тимчасовий характер, воно укладаєть­ся для обмеженого театру воєнних дій, із конкретними цілями або завдання­ми місцевого значення — збір і транспортування поранених, хворих і вбитих, обмін пораненими, переговори з парламентарем тощо. Воно може укладатися на певний строк або бути безстроковим. Після виконання завдань, задля яких здійснювалося тимчасове перемир’я, можуть бути поновленні військові дії. Обмежений характер завдань місцевого перемир’я, його нетривалий перебіг передбачають можливість вирішення питання про нього командуючими вій­ськами (силами), якщо закони та військові статути не передбачають іншого порядку.

Загальне перемир’я або загальне припинення вогню цілком припиняє бойові дії воюючих, причому воно розповсюджується на увесь театр війни і в силу цього становить собою акт не тільки військовий, але й політичний, а тому укладається воюючими сторонами від імені державних органів. Воно, як правило, не обмежується яким-небудь терміном і продовжується до укла­дання мирного договору або мирного врегулювання конфлікту (наприклад, Угода про припинення вогню в Алжирі від 18 березня 1962 року).

Суттєве порушення перемир’я однією із сторін може слугувати підставою для поновлення військових дій. Однак, порушення умов перемир’я окремими особами, що діють за власною ініціативою, дає лише право вимоги покарати винних та відшкодувати завдану шкоду, якщо така мала місце (ст.ст. ХЦ XLI Гаазького положення про закони та звичаї війни на суходолі 1899 року).

Сучасне міжнародне право передбачає укладання перемир’я за рішенням (і під контролем) Ради Безпеки ООН, прийнятим у відповідності до ст. 40 Статуту ООН про тимчасові заходи, які можуть включати, зокрема, припи­нення вогню, відвід військ на завчасно зайняті позиції тощо.

Капітуляція — це припинення воєнних дій на умовах, продиктованих пе­реможцем. Розрізняють просту капітуляцію (капітуляцію окремого підроз­ділу, об’єкту, пункту, району, наприклад капітуляція фашистських військ у Сталінграді в 1943 році) і загальну капітуляцію (усіх збройних сил, напри­клад капітуляція Японії в 1945 році).

Капітуляція може бути беззастережною (без всяких умов із боку перемо­женого) або почесною (наприклад, капітуляція гарнізону фортеці з умовою збереження зброї і військових стягів).

444

На відміну від загального перемир’я, при капітуляції переможена сторо­на втрачає навіть формальну рівність із переможцем, за винятком випадку почесної капітуляції.

Припинення стану війни та його правові наслідки

Як правило, ні перемир’я, ні капітуляція не означають автоматичного припинення стану війни. Для цього необхідно або видання акту (односторон­нього або двостороннього) про припинення стану війни, (наприклад, Указ Президії Верховної Ради СРСР 1955 року про припинення стану війни між СРСР і Німеччиною), або укладання мирного договору (наприклад, мирний договір між СРСР і Італією 1947 року).

У мирному договорі фіксується припинення стану війни, вирішуються питання про відновлення мирних відносин між державами, про долю довоєн­них договорів між воюючими сторонами тощо.

Стан війни між державами, що воювали, припиняється також шляхом:

1. прийняття односторонньої декларації, тобто між державами не ве­дуться переговори, а поновлення мирних відносин є результатом ініціативи однієї сторони. Наприклад, Указ Президії Верховної Ради СРСР від 25 січня 1955 року «Про припинення стану війни з Німеччиною»;

2. укладення двосторонньої декларації, коли стан війни припиняється у результаті переговорів. Так, 19 жовтня 1956 року СРСР та Японія підписали спільну декларацію про припинення стану війни.

Правові наслідки закінчення війни (стану війни) наступають як для во­юючих, так і для нейтральних та інших держав, що не воюють.

З припиненням стану війни для воюючих держав:

1. перестають діяти багато договорів військового часу, у тому числі за­кони і звичаї війни, і набирають чинності угоди, що нормалізують відносини між державами;

2. встановлюються нормальні мирні відносини, у тому числі й диплома­тичні та консульські;

3. відновляється дія раніше укладених міжнародних договорів і уклада­ються нові договори;

4. повертаються усі військовополонені;

5. провадиться репатріація цивільного населення;

6. здійснюється виведення окупаційних військ;

7. передаються карти мінних полів для їхнього тралення і знищення мін;

8. настає політична і матеріальна відповідальність винної держави і кри­мінальна відповідальність головних військових злочинців (в разі наявності таких);

9. створюються гарантії для недопущення війни в майбутньому (розпо­діл військових флотів переможених держав, повна або часткова демілітари­зація переможених держав тощо).

Для нейтральних держав — припиняється стан нейтралітету у війні; а для всіх інших держав, що не воюють, — ліквідується необхідність дотриман­ня режиму зон ведення війни, відновлюються безпека міжнародної морської і повітряної навігації у Світовому океані, відбувається репатріація їхніх гро­мадян, інтернованих у ході війни тощо.

445