бути проведене розслідування будь-якого порушення конвенції, яке допуска­ється. Якщо між сторонами не буде досягнуто згоди про порядок проведення такого розслідування, сторони повинні призначити третейського суддю, що вирішить процедурне питання. Слід, проте, мати на увазі, що в конвенціях немає положення, що передбачає порядок вирішення спорів, якщо сторони не дійшли згоди ні щодо процедури, ні щодо призначення третейського судді. Женевська конференція лише рекомендувала державам передавати такі спо­ри на розгляд Міжнародного Суду.

6. Усі неврегульовані конвенціями питання підлягають вирішенню на підставі загальних принципів цих конвенцій.

7. Забороняються засоби відплати проти осіб і об’єктів, що перебувають під захистом відповідно до конвенцій.

8. Нейтральні держави, що прийняли в себе осіб, яким протегують, зобов’язані розумно застосовувати конвенції.

9. На честь Швейцарії встановлюється емблема у вигляді Червоного Хреста на білому тлі в якості відмітного знака захисту жертв війни, що явля- єє собою зворотні кольори швейцарського прапора. Водночас також допуска­ється використання інших емблем. Зловживання ними є карним.

§ 3. Міжнародний комітет Червоного Хреста

Утворення Міжнародного комітету Червоного Хреста та Женевська конвенція 1864року

Потребу у спільноті, яка б надавала допомогу жертвам війни, людство збагнуло ще давно. У Російській імперії під час Кримської війни (1853-1856 рр.) було створено Хрестовоздвиженську громаду сестер милосердя, які на­давали допомогу пораненим і хворим на полі бою. Керував нею російський хірург М. І. Пирогов.

Історія появи руху Червоного хреста та Червоного півмісяця повертає нас у 1859 рік. Саме тоді швейцарський підприємець Анрі Дюнан став свідком страждань і мук поранених та помираючих солдат після битви між австрій­ськими та франко-італійськими військами при Сольферіно. Після прибуття до Женеви він описав побачене, виклавши свої погляди у книзі «Спогади про битву при Сольферіно», в якій висловив дві пропозиції щодо покращення якості надання послуг жертвам війни: ще у мирний час створювати в кожній країні групи добровольців (волонтерів), які готові надавати допомогу пора­неним солдатам; сприяти тому, щоб держави підтримали ідею надання захис­ту особам, які надають допомогу, та пораненим на полі бою.

На реалізацію першої пропозиції було створено так званий «Комітет п’ятьох», який заснував Комітет Червоного Хреста, що з 1880 року став на­зиватися Міжнародним комітетом Червоного Хреста. Друга пропозиція зна­йшла своє втілення у 1864 році, коли в Женеві зібралася міжнародна кон­ференція. Важливим нововведенням до міжнародного права стало внесене Женевською конвенцією поняття нейтральності у тому вигляді, в якому його запропонував Дюнан. Лікарі та інший медперсонал не повинні були вважа­тися такими, що приймають участь у військових діях і, відтак, не підлягають захопленню у полон. У Конвенції зазначалося, що завжди і усюди пораненим

424

має бути виявлена повага та проводитися однакове лікування, незалежно від того, на чиїй стороні вони воювали.

У Женевській конвенції 1864 року містилося усього 10 статей, але вони заклали той фундамент, який став основою для подальшого розвитку міжна­родного права у період збройних конфліктів. Ці статті стосувалися істотних моментів: військові санітарні вози та шпиталі були визнанні нейтральними, їм забезпечувався захист та повага; нейтральність розповсюджувалася на армійських священиків, що виконували свої релігійні обов’язки; якщо вони потрапляли до рук супротивника, вони мали бути звільнені та повернені у власний табір; необхідно було з повагою ставитися до мирного населення, яке прийшло на захист поранених; пораненим та хворим воїнам необхідно було забезпечити догляд, незалежно від того, на чиїй стороні вони воювали; знак червоного хреста на білому тлі мав позначати шпиталі та медперсонал для забезпечення їм відповідного захисту.

Сьогодні важко собі уявити, який великий вплив здійснила Женевська конвенція 1864 року на розвиток міжнародного права. Уперше в історії дер­жави прийняли офіційний постійно діючий документ, який обмежував їх мо­гутність в інтересах окремих людей та гуманності.

Уже через два роки після її прийняття, в австро-прусській війні 1866 року, Конвенція пройшла своє бойове хрещення. Це була нагода довести її значимість, особливо при Садові, у битві майже настільки ж кривавій, як і битва при Сольферіно. Пруссія ратифікувала Конвенцію та дотримувалася її. Вона мала добре облаштовані шпиталі, і Прусський Червоний Хрест був завжди там, де була потрібна його допомога. У таборі противника ситуація була зовсім інакшою, оскільки Австрія не підписала Конвенцію, і відступа­юча австрійська армія залишала своїх поранених на полі бою. У лісах біля Садови були знайдені 800 тіл солдат, які були поранені та загинули внаслідок ненадання їм медичної допомоги.

У 1867 році майже усі провідні держави ратифікували Женевську кон­венцію 1864 року, окрім Сполучених Штатів, які зробили це тільки 1882 року. З цього часу Конвенція набула всезагального характеру, що було вель­ми важливо для її авторитету.

Франко-прусська війна 1870 року продемонструвала, наскільки важко забезпечити виконання положень Женевської конвенції 1864 року і норм звичаєвого права. Один із засновників Міжнародного комітету Червоного Хреста і протягом тривалого часу його незмінний президент Гюстав Муаньє одразу по закінченні цієї війни виклав свої погляди та висновки у праці «Же­невська конвенція під час франко-прусської війни». Головним висновком Муаньє стало те, що сфера застосування міжнародного права і розповсю­дження знань про його принципи виявилася недостатньою для того, щоби запобігти занадто жорстокім діям комбатантів.

Перший військовий конфлікт, у якому Конвенції дотримувалися обидві воюючі сторони, стала сербсько-болгарська війна 1885 року. Смертність у ній склала не більше 2%. На цей раз держави зрозуміли, що Женевська кон­венція слугує їх взаємовигоді, і цей факт в подальшому вже не піддавався сумнівам.

425

Структура та керівні органи Міжнародного руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця

Ми вже торкалися аспектів права міжнародних організацій. Але, тра­диційно, у ньому розглядаються лише міжнародні міжурядові організації. Іншим суб’єктам міжнародного права — наприклад, міжнародним неурядо­вим організаціям, не присвячується окрема тема. Тож детальне знайомство з Міжнародним рухом Червоного Хреста та Червоного Півмісяця є вкрай важ­ливим, оскільки він займає центральне становище серед МНУО, так само як ООН — серед ММУО.

Завдання Міжнародного Руху — запобігти та полегшити людські страж­дання, захист життя, здоров’я та людської гідності, особливо під час збройних конфліктів, робота по запобіганню розповсюдженню хвороб, підтримка до­бровільної служби та постійна готовність допомогти іншим членам Руху.

Рух складає з декількох частин. В основі їх роботи лежить сім засадни- чих принципів: гуманність, безсторонність, нейтральність, незалежність, до­бровільність, єдність та універсальність.

Складові частини Руху:

1. Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ, англ. — CICR) — безстороння, нейтральна та незалежна організація, чия виключна гумані­тарна місія полягає в тому, щоб захищати життя та гідність жертв війни і насильства та подавати їм помірну допомогу. Він очолює та координує між­народну діяльність щодо надання допомоги, яка здійснюється Рухом у ситу­аціях конфлікту. МКЧХ прагне до того, щоб запобігти стражданням людей через ствердження міжнародного права у період збройних конфліктів, уні­версальних гуманітарних принципів та розповсюдження знань про них. Є за­сновником Міжнародного руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця.

2. Міжнародна Федерація товариств Червоного Хреста та Червоно­го Півмісяця (англ. International Federation of Red Cross and Red Crescent Societies) будує свою роботу на базі Засадничих принципів Руху, організу­ючи, підтримуючи та розвиваючи гуманітарну діяльність усі національних товариств-членів з поліпшення становища найбільш уразливих груп насе­лення. Міжнародна Федерація була заснована у 1919 році. Вона очолює та координує міжнародну допомогу, яка надається Рухом жертвам стихійного лиха та техногенних катастроф, біженцям, а також органам охорони здоров’я у надзвичайних ситуаціях. Міжнародна Федерація виступає у якості офіцій­ного представника товариств-членів на міжнародній арені, розвиває співро­бітництво між національними товариствами та сприяє підвищенню їх готов­ності до дій у надзвичайних ситуаціях, виконанню соціальних та медичних програм.

3. Національні товариства Червоного Хреста та Червоного Півмісяця наповнюють конкретним змістом та втілюють на практиці принципи Міжна­родного руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця у 186 державах. На­ціональні товариства виступають у якості помічника державної влади своїх країн у гуманітарній сфері та надають цілу низку послуг, які включають на­дання допомоги у надзвичайних ситуаціях, здійснення медичних та соціаль­них програм. Окрім того, під час війни вони допомагають цивільному насе­ленню та в разі необхідності надають підтримку військово-медичній службі.

426

Задля того, щоб стати учасниками Руху, усі національні товариства по­винні бути визнані МКЧХ на підставі цілої низки умов визнання. У подаль­шому вони можуть стати членами Міжнародної Федерації Національних то­вариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця.

Керівними органами Руху є Міжнародна конференція Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, Рада делегатів та Постійна комісія.

Міжнародна конференція є вищим керівним органом Руху. Вона розгля­дає гуманітарні питання, які становлять спільний інтерес та усі пов’язані з ними аспекти і приймає щодо них рішення. Обирає на персональній основі членів Постійної комісії. Скликається раз на чотири роки. Окрім повноправ­них членів Міжнародної конференції, які приймають участь у голосуванні, на ній можуть бути присутні спостерігачі. Конференція прагне до того, щоб приймати свої резолюції на підставі консенсусу.

Рада делегатів є органом, у межах якого представники усіх складових час­тин Руху збираються для обговорення питань, що стосуються Руху в цілому. Членами Ради делегатів є делегації національних товариств, МКЧХ та Між­народної Федерації. Рада збирається перед відкриттям кожної Міжнародної конференції і, як правило, має збиратися у зв’язку з проведенням кожної сесії Генеральної асамблеї Федерації, які проводяться раз на два роки. Рада може також скликатися за своєю ініціативою або на прохання однієї третини на­ціональних товариств або МКЧХ, або Міжнародної Федерації, або Постійної комісії.

У період між двома Конференціями Постійна комісія є уповноваженим органом Міжнародної конференції. Вона складається із дев’ятьох членів: 5 представляють національні товариства, 2 — МКЧХ і ще 2 — Міжнародну Фе­дерацію. Із числа членів обираються голова та його заступник. Головна функ­ція Постійної комісії полягає у здійсненні підготовчих заходів, пов’язаних із скликанням наступної Міжнародної конференції і сесії Ради делегатів. Вона також розглядає питання, які стосуються Руху у цілому. Нарешті, Постійна комісія присуджує Медаль Анрі Дюнана за надзвичайну мужність та самовід­дану вірність справі Руху. Постійна комісія збирається на чергові засідання не рідше двох разів на рік. Її штаб-квартира знаходиться у Женеві (Швейцарія).

Проблема символіки Міжнародного руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця. Червоний Кристал та інші емблеми

Прийняття єдиного розпізнавального знаку, який би позначав правовий захист медичних служб військових сил, добровольців, що надають допомогу пораненим, і жертв збройних конфліктів, — одне з головних завдань, яке по­ставив перед собою так званий «Комітет п’ятьох». 17 лютого 1863 року ко­мітет провів засідання, щоб розглянути пропозиції, які були висунуті Дюна- ном. Цей знак, чи емблема, як її зрештою почали називати, повинен був бути простим, добре розпізнаватися на відстані, бути упізнаваним та однаковим як для друга, так і для ворога.

Дипломатична конференція, яка проходила у Женеві в серпні 1864 року, прийняла в якості такої емблеми червоний хрест на білому тлі (зворотне роз­ташування кольорів швейцарського прапора). Однак під час русько-турецької війни 1876-1878 рр. Османська імперія заявила про свій намір використовува­

427

ти у якості захисної емблеми червоний півмісяць замість червоного хреста, по­відомивши при цьому, що поважатиме червоний хрест, який використовується супротивником. Персія також вирішила відмовитися від червоного хреста і об­рала для себе емблему червоного лева та сонця. Ці нові емблеми були визнані на дипломатичній конференції, що проходила у 1929 році. У 1980 році Іслам­ська республіка Іран прийняла рішення відмовитися від емблеми червоного лева та сонця і використовувати замість неї емблему червоного півмісяця.

У цілому, емблеми червоного хреста та червоного півмісяця користують­ся повагою, з якою приписує до них ставитися і міжнародне право. Тим не менш, іноді їм надається культурне, релігійне чи політичне значення, що по­слаблює захист, який вони надають жертвам військових конфліктів, медич­ним службам збройних сил та співробітникам гуманітарних організацій.

Більше того, національні організації, які не забажали використовувати емблему червоного хреста чи червоного півмісяця, не визнавалися в якості повноправних членів Руху. Це не дозволяло Руху реалізувати один із сво­їх засадничих принципів — принцип універсальності, і створювало загрозу виникнення різних додаткових емблем. Мова йде, зокрема, про ізраїльську національну медичну службу, яка надає невідкладну допомогу і займається медициною катастроф, що була заснована ще у 1930 році. Її емблемою була шестикінечна зірка червоного кольору. Прийняття Ізраїлю до Руху відкла­дався майже 60 років внаслідок спору щодо символіки організації, оскільки МРЧХ не приймав додаткову емблему, а ізраїльтяни відмовлялися викорис­товувати, як вони вважали, християнський хрест та мусульманський півмі­сяць у якості символів на своїх іудейських теренах.

Вимога, що надійшла до Руху наприкінці 1990-х рр. від ізраїльтян, була відхилена з поясненням, що організація більше не може розширювати коло символів. Відповідь була не зовсім чесною, адже згадаємо, що раніше вже ви­користовувалася третя емблема — червоний лев із сонцем. Та як би там не було, на знак солідарності American Red Cross, організація, яка була основним донором бюджету МКЧХ, протягом п’яти років не робила внесків. Економіч­ний збиток від цього рішення склав 29 мільйонів доларів. Цим і пояснюється поспіх у зміні символу. У жовтні 2000 року, на 28 конференції, що проходить раз на п’ять років, на порядку денному стояло питання про «нейтральний символ», але візит тодішнього прем’єр-міністра Ізраїлю Аріеля Шарона на Храмову гору та друга інтефада зашкодили розгляду цього питання.

Ключовим кроком до цієї події стала угода між Ізраїлем і Палестиною в грудні 2005 року, в якій медична служба Ізраїлю визнала суверенітет палес­тинського Червоного півмісяця на окупованих територіях.

Для затвердження нової емблеми в Женеві була скликана 29 міжнародна конференція, в якій брали участь більше 1000 делегатів — представники 183 національних товариств Червоного хреста і Червоного півмісяця, Міжнарод­ної Федерації товариств Червоного хреста і Червоного півмісяця, Міжнарод­ного Комітету Червоного хреста і 192 країн-учасниць Женевських конвенцій.

Очікувалося, що підсумкова резолюція конференції буде прийнята на основі консенсусу, проте проти нової емблеми виступили країни-члени організації «Ісламська конференція» (ОІК), і питання було винесене на голосування. Для ухвалення поправок необхідно було набрати дві третини

428