§ 2. Поняття та особливості принципів міжнародного права

Особливістю міжнародного права є наявність у ньому цілого комплек­су основних принципів, під якими розуміються узагальнені норми, які ві­дображають характерні риси, а також основний зміст міжнародного права, і володіють найвищою юридичною силою. Ці принципи, до слова, наділені певною політичною та моральною силою. Вочевидь, саме тому в дипломатич­ній практиці їх заведено називати також принципами міжнародних відносин. Сьогодні будь-яке найменш значуще політичне рішення може вважатися на­дійним, якщо воно спирається на основні й загальновизнані принципи між­народного права. Про це свідчить факт наявності посилань на ці принципи практично в усіх важливих міжнародно-правових актах.

Принципи історично обумовлені. З одного боку, вони необхідні для функціонування системи міжнародних відносин і міжнародного права, з ін­шого — їх існування і реалізація можливі в конкретних історичних умовах. Принципи відображають ключові інтереси держав і міжнародного співтова­риства в цілому. А оскільки міжнародне право засноване на узгодженні інтер­есів, застосування принципів міжнародного права до регулювання відносин суверенних держав суттєво полегшує процеси узгодження суверенних воль і досягнення компромісу. Тож поява принципів обумовлена й інтересами са­мого міжнародного права, його призначенням координувати величезну кіль­кість різноманітних норм задля забезпечення єдності системи і внутрішньої структури цього регулятора суспільних відносин.

Принципи виконують важливі функції. Вони визначають засади взаємо­дії суб’єктів міжнародного права специфічним чином, закріплюючи основні права і обов’язки держав. Принципи виражають і охороняють комплекс за­гальнолюдських цінностей, в основі яких лежать такі найважливіші надбан­ня міжнародної спільноти, як мир і співробітництво, права і свободи людини та їх гарантії. Вони слугують ідейною опорою функціонування і розвитку міжнародного права. Принципи — це фундамент міжнародного правопоряд­ку, вони визначають його політико-правовий стан, а відтак, виступають осно­вним і визначальним критерієм міжнародної законності.

Будучи ядром системи міжнародного права, принципи визначають за­гальне превентивне регулювання при появі нових суб’єктів чи нової сфери співробітництва. Так, наприклад, при зародженні такої нової сфери як спів­робітництво держав у космосі — дія принципів була негайно поширена і на сферу космічного права. Крім того, будь-яка нова держава, яка сформувалася і здобула міжнародне визнання, із самого початку свого існування зв’язана принципами міжнародного права, власне, навіть можливість її появи і визна­ння обумовлена саме дією цих принципів.

Значною є роль принципів у заповненні прогалин у міжнародному праві.

Принципи міжнародного права — це керівні правила суб’єктів, що ви­никають як результат суспільної практики, юридично закріплені засади між­народного права. Вони являють собою найбільш загальне і повне вираження і відображення усталеної практики міжнародних зносин, це норма міжнарод­ного права, що має обов’язковий характер для всіх суб’єктів.

37

Дотримання принципів міжнародного права є суворо обов’язковим. Скасувати принцип міжнародного права чи обмежити його дію можна тільки скасувавши міжнародну практику, що не під силу жодній окремій державі чи навіть групі держав. Тому будь-яка держава зобов’язана опера­тивно реагувати на будь-які спроби чи намагання в односторонньому по­рядку «виправити» міжнародну практику, змінити її напрям. Непорушність і стабільність міжнародного правопорядку заснована саме на визнанні усіма державами та усіма суб’єктами міжнародного права і акторами міжнарод­них зносин того факту, що для забезпечення довгострокових рішень між­народних проблем необхідно засновувати ці рішення на загальновизнаних і загальноприйнятих принципах міжнародного права, закладених, зокрема, у Статуті ООН.

Принципи міжнародного права формуються звичайним і договірним шляхом. Вони виконують дві важливі функції: сприяють стабілізації між­народних відносин, обмежуючи їх певними нормативними рамками, і закрі­плюють усе нове, що визначається в практиці міжнародних відносин, і таким чином сприяють їх розвитку.

Характерною рисою принципів міжнародного права є їхня універсаль­ність. Це означає, що суб’єкти міжнародного права зобов’язані суворо дотри­муватися принципів, оскільки будь-яке їх порушення неодмінно торкнеться законних інтересів інших учасників міжнародних зносин. Це означає також, що принципи міжнародного права є критерієм законності всієї системи міжнародно-правових норм. Дія принципів поширюється навіть на ті сфери суб’єктів, які в силу певних причин не врегульовані конкретними нормами.

Також характерною рисою принципів є їхня взаємопов’язаність. Лише у взаємодії між собою вони здатні виконати своєї функції. При високому рівні узагальненості зміст принципів, застосування приписів кожного з них мож­ливе лише шляхом співставлення із змістом інших. Значення їх взаємозв’язку було із самого початку підкреслено у Декларації про принципи міжнародно­го права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами у відповідності зі Статутом ООН від 24 грудня 1970 року, «при тлумаченні й застосуванні викладені принципи є взаємопов’язаними і кожен принцип має розглядатися в контексті усіх інших принципів».

Не підлягає жодним сумнівам, що між правом і зовнішньою політикою держав існує нерозривний зв’язок. Саме тому керівними засадами у про­веденні кожною державою своєї зовнішньої політики в будь-якій сфері сьо­годні мають слугувати загальні й універсальні міжнародно-правові прин­ципи.

Треба сказати, що зміст багатьох принципів розвивається з деяким ви­передженням реальної дійсності. Постійно реальні міжнародні відносини пі­діймаються до рівня принципів. Спираючись на досягнуте, держави роблять новий крок у розвитку змісту принципів. Відбувається це головним чином за допомогою резолюцій міжнародних органів і організацій (передусім, Ге- насамблеї ООН). Але основною юридичною формою їх здійснення є, як не дивно, звичай, а саме той його різновид, який формується не на поведінковій, а суто на нормативній практиці. Резолюція формулює зміст принципу, дер­жави визнають його юридичну силу (opinio juris).

38

Для того, щоб принцип став загальнообов’язковим, необхідно визнання його міжнародним співтовариством в цілому, тобто достатньо представниць­кою більшістю (зібранням) держав. Особливості формування та функціону­вання принципів значною мірою визначаються тим, що вони відображають і закріплюють необхідні засади світопорядку і міжнародного права. Вони яв­ляють собою необхідне право (jus necessitatis).

При викладенні принципів міжнародного права, не можна зупинитися на понятті «загальні принципи права». Воно активно дискутується у зв’язку зі ст.38 Статуту Міжнародного суду ООН, згідно якої Суд поряд із конвен­ціями та звичаями застосовує «загальні принципи права, визнані цивілізова­ними націями».

З цього приводу існують різні точки зору. Прихильники широкого під­ходу вважають, що це поняття охоплює загальні принципи природного права і справедливості, і що мова йде про особливе джерело міжнародного права.

Прихильники другої концепції вважають, що під загальними принципа­ми слід розуміти основні принципи міжнародного права. Однак останні ще не скоро стануть загальними принципами національного права. Крім того, поняття загальних принципів права здобуло широкого розповсюдження за­довго до визнання поняття основних принципів міжнародного права.

Зрештою, згідної третьої концепції, під загальними принципами розу­міються принципи, спільні для національних правових систем. Здебільшо­го тут йдеться про правила, які відображають закономірності застосування норм в будь-якій правовій системі будь-якої країни світу. Для міжнарод­ного права такі принципи важливі в силу недостатньої нерозвиненості в ньому процесуального права. Щоби увійти до системи міжнародного права, недостатньо бути принципом, спільним для національних правових сис­тем, необхідно бути придатним до дії саме в цій специфічній системі. Він також має бути включений у міжнародне право, нехай навіть у спрощено­му вигляді, в результаті потенційної спільної згоди міжнародного співто­вариства. Ставши таким чином звичайною нормою, загальні принципи не можуть розглядатися як особливе джерело міжнародного права. Навіть в умовах глибокої сьогодні європейської інтеграції судова практика ЄС ви­ходить з того, що загальні принципи права — це не тільки спільні принципи національного права держав-членів, але й також принципи міжнародного публічного права.

Основні принципи міжнародного права чітко зафіксовані у Статуті ООН. Широко визнано, що принципи Статуту ООН носять характер jus cogens, тобто є зобов’язаннями вищого порядку і не можуть бути скасовані державами ані індивідуально, ані колективно за взаємною згодою.

Найбільш авторитетними документами, що розкривають зміст і поло­ження принципів сучасного міжнародного права, є Декларація про принципи, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 24 вересня 1970 року, і Декларація принципів, якими держави-учасники мають керуватися у взаємних відноси­нах, що міститься у Заключному акті НБСЄ від 1 серпня 1975 року.

При тлумаченні й застосуванні принципів міжнародного права важливо пам’ятати, що всі вони взаємопов’язані, і кожен з них повинен розглядатися нами в контексті усіх інших принципів.

39