§ 1. Війна і мир у міжнародній світобудові

409

ки й у підгалузі міжнародних відносин фактично є аналітичними, описовими побудовами; у найкращому випадку вони надають концептуальну структуру й набір питань, які допомагають нам аналізувати й пояснювати тип міжна­родного феномена. Так, Кеннет Волтц у своїй книзі «Людина, держава й вій­на» дає загальне пояснення війни, але не говорить про способи пророкування якоїсь конкретної або взагалі будь-якої війни. Подібним чином і право може дати лиш загальне пояснення природи міжнародних політичних змін, однак не дає можливості попередити порушення усталеного правопорядку, якщо невідомо, який саме вплив це порушення справить на міжнародну систему.

Необхідність глибшого розуміння політичних змін, особливо міжнаро­дних політичних змін, була добре обґрунтована Вілбертом Муром в одному з видань Міжнародної енциклопедії соціальних наук: «Парадоксально, але в міру прискорення темпів соціальних змін у реальному світі досвіду, наукові дисципліни, які стосуються діяльності людини та результатів її дій, мають тен­денцію до виділення регулярної взаємозалежності й статичної безперервнос­ті». Це справедливо стосується як права, так і системи міжнародних відносин.

Як правильно зазначив Девід Істон, «учені, які займаються вивченням політичного життя, схильні забувати, що дійсно критичні проблеми соці­альних досліджень стосуються схем зміни». Варто сказати, що, як зауважив Джозеф Шумпетер, природний розвиток будь-якої науки походить від ста­тичного аналізу до динамічного.

І крокуючи цим шляхом, кожен аналітик і вчений своїм власним шляхом з різним успіхом прагнув, за словами Генрі Моргентау, «звести факти досвіду до простих специфічних випадків загальних положень». Однак жодна із цих амбіційних спроб зрозуміти проблему (війна, політичні зміни і право) не здо­була загального визнання.

Міжнародні відносини продовжують залишатися боротьбою за багат­ство і владу між незалежними акторами, які перебувають у стані міжнарод­ної анархії. Класична історія Фукідіда, як основа пояснення поведінки дер­жав, має таке ж значення зараз, як й у V ст. до нашої ери, коли цю історію було написано. Проте відбулися важливі зміни. Сучасна держава й держава попереднього періоду мають значні відмінності (першими про це сказали Монтеск’є, Едвард Гібон та їх попередники). Проте ми стверджуємо, що фун­даментальні основи не змінювалися, тому вважаємо, що погляди попередни­ків та історичний досвід мають відношення до розуміння того, як функціону­ють і змінюються міжнародні системи в сучасну епоху.

В цьому столітті більше, ніж у минулому, нам необхідно зрозуміти спів­відношення війни й змін у міжнародно-правовій системі. Тільки у такий спосіб ми можемо сподіватися на створення цивілізованішої альтернативи. Як твердив Е. Карр про основне завдання дослідження міжнародних від­носин, «встановлення методів мирних змін є (...) фундаментальною про­блемою міжнародної моралі й міжнародної політики». Однак якби мир був кінцевою метою державного управління, тоді рішення проблеми мирних змін було б легким. Миру завжди можна досягти шляхом капітуляції на користь держави-агресора. Реальним завданням миролюбної держави є досягнення такого миру, який захищає й гарантує її життєві інтереси і її уявлення про міжнародну мораль.

410

Міжнародна система створюється на тій же самій підставі, що й будь-яка інша соціальна або політична система; актори вступають у суспільні відноси­ни й створюють соціальні структури для просування конкретних політичних, економічних та інших інтересів.

Внаслідок того, що інтереси деяких акторів можуть вступати у конфлікт із інтересами інших, конкретні інтереси, яким найбільшою мірою сприяє та­кий правовий устрій, мають тенденцію до відбиття розподілу влади між за­лученими акторами. Тобто, хоча правові системи й накладають обмеження на всіх акторів, система заохочення та покарання буде збігатися, принаймні, спочатку, з інтересами наймогутніших членів міжнародної системи.

Однак із часом внаслідок економічного, технологічного й інших видів розвитку, інтереси окремих акторів і баланс сил між ними змінюються. Як наслідок, ті актори, які одержують більшу вигоду від змін у міжнародній системі і які нарощують міць для здійснення таких змін, прагнуть змінити саму систему у своїх інтересах. Змінена система, яка утворюється, буде від­бивати новий розподіл влади й інтереси її нових домінуючих членів. Таким чином, передумова політичних змін полягає в розбіжності між існуючою міжнародною системою й потенційним перерозподілом влади на користь тих акторів, які одержали б найбільшу вигоду від змін у системі. Дана концепція політичної зміни заснована на тому припущенні, що мета соціальної функції будь-якої соціальної системи, включаючи міжнародну, може бути визначена з погляду вигоди, яку матимуть учасники цієї системи від її діяльності. Як і у випадку з національним суспільством, природа міжнародної системи ви­значає, чиї інтереси обслуговуються системою. Зміни в системі припускають зміни в розподілі благ, наданих окремим членам цієї системи, або витрат, які вони несуть.

Таким чином, дослідження міжнародних політичних змін має бути сфо­кусоване на міжнародній системі й, особливо, на зусиллях політичних акто­рів, спрямованих на зміни міжнародної системи з метою просування своїх власних інтересів. Якими б не були ці інтереси — безпеки, економічної виго­ди або ідеологічні, досягнення державних цілей залежить від характеру між­народної системи, правил, норм і принципів, що в ній панують. Як і у випадку з будь-якою соціальною або політичною системою, процес міжнародних по­літичних змін в остаточному підсумку відбиває зусилля окремих суб’єктів або їх груп, спрямовані на трансформацію інститутів або систем з метою просування своїх інтересів. Оскільки ці інтереси й можливості держав або їх груп змінюються, то згодом відбувається зміна політичної системи таким чином, який відбиває ці основні зрушення в інтересах й у розподілі влади. І способів тут, зрештою, всього два — мирний і силовий.

Концептуалізація міжнародних політичних змін заснована на низці при­пущень щодо діяльності держав:

1. Міжнародна система стабільна (тобто вона перебуває в стані рівнова­ги), якщо жодна держава не вважає вигідним почати спробу, спрямовану на зміну системи.

2. Держава почне спробу змінити міжнародну систему, якщо очікувані в майбутньому переваги перевищують очікувані втрати (тобто якщо є очікува­ний «чистий прибуток»).

411

3. Держава доти буде прагнути змінити міжнародну систему за допомо­гою територіальної, політичної й економічної експансії, поки граничні витра­ти на подальші зміни не будуть дорівнювати граничному прибутку або його перевищувати.

4. Після досягнення рівноваги між витратами й вигодою від подальшої зміни й експансії, з’являється тенденція до того, що економічні витрати на збереження status quo ростуть швидше, ніж економічні можливості підтрим­ки цього статусу. Якщо в міжнародній системі зберігається нестабільність, у ній відбуваються зміни й встановлюється нова рівновага, яку відбиває пере­розподіл влади.

Зрозуміло, що дані припущення є узагальненнями дуже складної полі­тичної реальності. Вони не описують процес ухвалення рішення державними діячами, але передбачувані дії акторів прораховуються так само, як в еко­номічній теорії робляться розрахунки витрат і прибутку. Більше того, дані припущення не є взаємовиключними; вони частково перекриваються один одним. Припущення 2 й 4 — це дзеркальне відображення одне одного, при­пущення 2 відноситься до держави, яка прагне до зміни існуючого станови­ща, а припущення 4 ставиться до держави, яка прагне збереження status quo. На основі даних припущень, концептуалізація міжнародних політичних змін прагне розуміння триваючого історичного процесу. Оскільки в історії немає ні початку, ні кінця, потрібно поринати в історичний потік у якийсь конкрет­ний момент. Нижче наведено аналіз політичних змін, який починається з міжнародної системи в стані рівноваги.

Міжнародна система перебуває в стані рівноваги, якщо сильніші держа­ви в системі задоволені існуючим територіальним, політичним й економіч­ним устроєм. Хоча можуть мати місце ще незначні зміни й коригування. Стан рівноваги — це такий стан, при якому жодна сильна держава (або група) не вважає, що зміни в системі можуть принести додаткові вигоди, порівнювані з передбачуваними витратами зміни системи. Незважаючи на те, що кожна держава й група в системі можуть скористатися певними змінами, пов’язані з ними витрати можуть зменшити бажання вносити зміни у систему. Як висло­вився один дослідник, «рівновага сили є стабільною політичною конфігура­цією за умови, що нові придбання не приносять вигоди». За таких умов, коли ні у кого немає бажання змінити систему, можна говорити про стабільний status quo.

Традиційнішою мовою міжнародних відносин status quo розглядається законним, принаймні, головними державами в системі. Генрі Кіссінджер дав таке визначення значення законності: «Законність має на увазі прийняття схеми світоустрою всіма основними державами, принаймні, таким чином, щоб жодна держава не була розчарована настільки, що, подібно Німеччині після прийняття Версальського договору, вона висловлювала б своє незадоволен­ня революційною зовнішньою політикою. Легітимний порядок не виключає конфлікти, але обмежує їхній масштаб. Війни можуть відбуватися, але вони будуть вестися в ім’я існуючої структури, а мир, який прийде їм на зміну, буде уявлятися найкращим вираженням «легітимного» загального консенсусу. Дипломатія в класичному змісті як урегулювання розбіжностей за допомо­гою переговорів можлива тільки при легітимних міжнародних порядках».

412

У даній цитаті викладено думку про те, що міжнародна система або по­рядок існує в стані динамічної рівноваги. Подібно будь-якій іншій системі, вона не повністю перебуває у спокої; постійно відбуваються зміни на рівні міждержавної взаємодії. Однак загалом, конфлікти, союзи й дипломатична взаємодія між акторами в системі мають тенденцію до збереження визна­чальних характеристик системи. Як показав Кіссінджер, легітимний порядок або рівновага, встановлені Віденським конгресом (1814), вціліли в обмеже­них конфліктах і при дипломатичному маневруванні до свого остаточного розвалу після великих економічних, технологічних і політичних потрясінь кінця XIX — першої половини ХХ ст.ст..

У кожній міжнародній системі постійно відбуваються політичні, еко­номічні й технологічні зміни, які обіцяють переваги або приносять втрати тому або іншому актору. У більшості випадків ці потенційні переваги й втра­ти незначні, і для того, щоб прийняти їх до уваги, необхідні лише невеликі корекції. Подібні зміни відбуваються у межах існуючої міжнародної системи, створюючи умови статичної рівноваги. Фактично, відносна стабільність сис­теми багато в чому визначається її здатністю пристосовуватися до вимог ак­торів, викликаних змінами політичних й інших умов. Тому у кожній системі постійно присутній процес втрати рівноваги і її відновлення. Якщо зміни не приносять чистої вигоди великого потенціалу, система продовжує залишати­ся в стані рівноваги.

Якщо інтереси й відносна міць основних держав у міжнародній системі залишалися б стабільними тривалий час, або якщо владні відносини зміню­валися б так, що зберігали б один і той самий відносний розподіл влади, сис­тема залишалася б у стані рівноваги невизначено довгий час, іншими сло­вами, масштабних воєн та збройних конфліктів не було б узагалі. Однак як національні, так і міжнародні процеси розвитку підривають стійкість status quo. Наприклад, зрушення в національних коаліціях можуть неминуче ви­кликати перегляд «національного інтересу». Однак найбільш дестабілізую­чим фактором у міжнародній системі є тенденція до нерівномірного перероз­поділу влади між державами-членами системи, обумовленого політичним, економічним і технологічним розвитком. Згодом диференціальне зростання могутності різних держав системи призводить до фундаментального пере­розподілу сили/влади у системі.

Поняття сили/влади — одне з найпроблематичніших у сфері міжнаро­дних відносин й, у ширшому змісті, у науці міжнародного права. Ми розгля­даємо це поняття виключно стосовно до міжнародного правопорядку і норм, які покликані його забезпечувати. Це визначення залишає осторонь важливі й невловимі елементи, які впливають на результат політичних дій, такі як суспільна мораль, якість керівництва й ситуаційні фактори. Воно також ви­ключає те, що Е. Карр назвав «владою над думкою». Ці психологічні й, най­частіше, такі, що не піддаються обчисленню чи обґрунтуванню, аспекти вла­ди й міжнародних відносин тісніше пов’язані з поняттям престижу, а відтак, і з поняттям авторитету акторів на міжнародній арені.

Внаслідок змінюваності інтересів окремих держав й, особливо, внаслідок нерівномірного зростання могутності держав, міжнародна система перехо­дить від стану рівноваги до стану нестабільності. Нестабільність — це си­

413