людського виміру ОБСЄ на території відповідних держав. Цим же питанням були присвячені рішення Празької 1992 р., Гельсінської 1992 р. та наступних зустрічей.

Система Європейського Союзу вирізняється досконалим інституційним механізмом, у тому числі й стосовно дотримання прав людини та основних свобод. Серед чотирьох основних органів Євросоюзу (Європарламент, Рада, комісії ЄС і Суд ЄС) Судові належить провідне місце в захисті прав і свобод людини. Юрисдикція Суду є обов’язковою для держав-членів. Він склада­ється з суддів і генеральних адвокатів. Призначення відбуваються за домов­леністю між урядами, місця генеральних адвокатів резервуються за найбіль­шими європейськими державами. Обираються судді й генеральні адвокати на шість років і мають право на переобрання. Місце розташування Суду — Люксембург. Судочинство ведеться в письмовій та усній формах.

Досить помітних результатів досягнуто в рамках системи Ради Європи. Головним органом із захисту прав людини та основних свобод у ній є Єв­ропейський суд із прав людини, який діє на основі Європейської конвенції про права людини 1950 р. Місце розташування Суду — Страсбург (Франція). Держави регіону пройшли нелегкий шлях боротьби, сумнівів і протиборства, аж поки не встановилася сучасна правова система захисту прав людини та основних свобод.

Конвенція про захист прав людини та основних свобод була розроблена в рамках Ради Європи, відкрита для підписання 4 листопада 1950 р. у Римі і набрала чинності у вересні 1953 р. її автори ставили собі за мету зробити перші кроки для колективного забезпечення певних прав, проголошених За­гальною декларацією прав людини ООН 1948р. На додаток до визначення громадянських та політичних прав і свобод Конвенція встановила механізм їх забезпечення сторонами-учасницями. Відповідальність за це було покла­дено на три органи: Європейську Комісію з прав людини (засновану в 1954 р.). Європейський суд з прав людини (заснований у 1959 р.) та Комітет міні­стрів Ради Європи, який складається з міністрів закордонних справ держав- членів або їхніх представників.

Згідно з Конвенцією 1950 р., держави-учасниці та індивідуальні заяв­ники (у тих сферах, де держави-учасниці визнали право на індивідуальні звернення) — приватні особи, групи осіб або неурядові організації — можуть подавати скарги проти держав-учасниць про порушення прав, гарантованих Конвенцією.

§ 9. Європейський Суд з прав людини

Європейський Суд з прав людини було засновано в 1959 році відповідно до Конвенції про захист прав людини та основних свобод (1950) з тим, щоб забезпечити дотримання державами-учасницями їхніх зобов’язань.

Європейський Суд з прав людини складається з такої кількості суддів, яка відповідає кількості держав — членів Ради Європи; серед членів Суду не може бути двох громадян однієї й тієї самої держави.

Судді обираються Консультативною Асамблеєю строком на дев'ять років із списку осіб, висунутих державами — членами Ради Європи. Вони можуть

383

бути переобрані. Судді засідають у Суді в своїй особистій якості і є цілком не­залежними під час здійснення своїх повноважень. Упродовж строку своїх по­вноважень вони мають утримуватись від зобов’язань, що є несумісними з ви­могами незалежності, неупередженості та незайнятості, які є обов'язковими вимогами цього органу.

Суд обирає Голову і одного або двох його заступників. Члени Суду одер­жують платню за кожний день виконання своїх обов’язків та річну винагоро­ду. Їхні витрати оплачуються Радою Європи. Суду допомагає безпосередньо підпорядкований йому секретаріат. Після консультацій з Генеральним секре­тарем Ради Європи Суд обирає Секретаря та його заступника. Інші служ­бовці секретаріату призначаються Генеральним секретарем Ради Європи за згодою Голови або секретаря Суду.

Європейська Конвенція з прав людини передбачає, що Суд встановлює свої власні правила і визначає свою процедуру. Перші Правила Суду, які було прийнято в 1959 році, за час існування зазнали багато змін і були по­вністю переглянуті 24 листопада 1982 року. Новий текст набрав чинності 1 січня 1983 року. Після 1 жовтня 1984 року — дати набрання чинності Прото­колом №9 Європейської Конвенції з прав людини — цей переглянутий текст став Правилами Суду А, тоді як Суд прийняв другий звід правил, Правила Суду В. До компетенції Суду В належить розгляд справ проти держав, що вже ратифікували цей Протокол.

Юрисдикція Суду поширюється на всі справи, що пов’язані з тлумачен­ням та застосуванням Європейської Конвенції з прав людини; ці справи пе­редаються до Суду відповідно до зазначених нижче умов. Але така юрисдик­ція може здійснюватись лише відносно тих держав, які або вже оголосили про визнання її обов’язковою ipso facto, або дали згоду на розгляд окремих справ, які були передані до Суду.

Згідно Конвенції, кожна справа, яка передається до Суду, має обов’язково базуватись на заяві, що подається до Європейської Комісії з прав людини дер­жавою, фізичною особою, неурядовою організацією або групою осіб. Робота Комісії починається з визначення прийнятності заяви. Якщо Комісія визнає заяву прийнятною, вона встановлює факти та намагається вирішити справу дружнім врегулюванням. Якщо цього не вдається досягти, Комісія готує до­повідь, в якій наводяться факти та формулюється висновок про виявлені по­рушення зобов’язань з боку держави-відповідача щодо положень Конвенції. Доповідь передається Комітетові міністрів Ради Європи, після чого Комісія або заінтересована держава, що є стороною Європейської Конвенції з прав людини, можуть звернутись до Суду протягом трьох місяців. Якщо цього не зроблено, то Комітет міністрів вирішує питання про те, чи мало місце пору­шення Конвенції.

Протокол №9 до Європейської Конвенції з прав людини надає право осо­бі, групі осіб або неурядовій організації звертатись до Суду після завершення розгляду Комісією їхнього позову, який було визнано прийнятним. В такому випадку журі з трьох суддів — до складу якого входить суддя, обраний за по­данням тієї держави, на яку подано скаргу — може одностайним голосуван­ням ухвалити рішення про недоцільність розгляду скарги Судом. У цьому разі рішення у справі приймає Комітет міністрів.

384

Для розгляду кожної переданої до Суду справи — при цьому допуска­ється можливе об’єднання справ в групи, що передбачено Правилами Суду

• Суд створює палату із 9 суддів, до якої входять як члени ex-officio Голова Суду чи його заступник та судді від кожної з держав, які є сторонами в спорі. Якщо «національний» суддя не може брати участь в засіданні, ухиляється від участі в засіданні, або його взагалі немає, то заінтересована держава має пра­во обрати для участі в розгляді справи іншого члена Суду (суддю, який є гро­мадянином іншої держави), або особу, яка не є членом Суду (ad hoc суддю). До сьогодні призначення таких ad hoc суддів мали місце під час розгляду 25 справ. Решта суддів визначається Головою Суду за жеребом перед початком розгляду справи.

Сторонами в справі виступають заінтересована держава або заінтересо­вані держави, а також окремі особи, які подали свої скарги до Суду на підста­ві Протоколу №9. У слуханнях також бере участь Комісія, яка делегує одного або декількох своїх членів; Комісія при цьому не кваліфікується як сторона у справі. Після передачі справи до Суду головним завданням Комісії стає до­помагати Суду. Виступаючи як «захисник громадських інтересів», вона «за­лучається до роботи» Суду з тим, щоб надавати Суду «роз’яснення».

Що стосується фізичних осіб, то Конвенція 1950 року не надавала їм пра­ва звертатись до Суду або виступати перед Судом як сторона у справі. Стаття старих Правил Суду дозволяла представникам Комісії — за їхнім вибором — користуватись допомогою будь-якої особи. Це міг бути, наприклад, адвокат чи колишній адвокат фізичної особи, що звернулась із заявою, чи сам заяв­ник. Суд затвердив таке положення в рішенні від 18 листопада 1970 року, і представники Комісії, починаючи від цього часу, багато разів користувались такою можливістю.

Подібне положення міститься і в Правилах Суду А, однак в ньому в той же час запроваджено одне важливе нововведення: якщо уряд або Комісія пе­редали справу до Суду, то особа, яка подавала скаргу, може зазначити, що вона бажає взяти участь у процедурі судового розгляду. Якщо таке побажан­ня висловлюється, а це трапляється дуже часто, то особа, як правило, має бути представлена адвокатом. Якщо особа користувалась підтримкою адво­ката для захисту свого позову при розгляді справи в Комісії, то вона зберігає право на таку підтримку і під час розгляду справи в Суді. Якщо цього не було, то Голова, за певних умов, може в будь-який момент надати таку допомогу на прохання особи. Аналогічною є ситуація стосовно справ, що передаються в Суд згідно Правил Суду В, якщо комісія з трьох суддів прийняла рішення про те, що справу буде розглянуто цим Судом.

В інтересах звершення правосуддя Голова Суду може запросити державу

• член Ради Європи, яка не є стороною в справі, представити в письмовому вигляді зауваження з питань і в термін, які він сам визначає, або дозволи­ти зробити їй це. Так само він може запросити або дозволити представити в письмовому вигляді зауваження заінтересованій у справі особі, яка не є за­явником. Хоч окремі прохання і були відхилені Головою Суду, у багатьох ви­падках він давав дозвіл на використання цієї процедури.

Суд вирішує всі спірні питання відповідно до своєї юрисдикції. Якщо рішення приймається більшістю голосів, то в цьому випадку Суд виносить

385