1968 р.; Конвенція про попередження злочину геноциду і покарання за нього

1948. р.; Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацією про­ституції третіми особами 1949р.; Міжнародна конвенція про запобігання злочину апартеїду і покарання за нього 1973 р.; Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських і таких, що принижують гідність, видів по­водження і покарання 1984р. та ін.);

2. ті, що сприяють ліквідації расової дискримінації (Міжнародна кон­венція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 р.; Міжнародна конвенція про запобігання злочину апартеїду і покарання за нього 1973 р.; Конвенція МОП 1958 р. про роботу і зайнятість; Конвенція ЮНЕСКО про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти 1960 р.; Міжнародна конвенція проти апартеїду в спорті 1985 р. та ін.);

3. ті, що захищають права жінок (Конвенція про політичні права жінок 1952 р.; Конвенція про громадянство заміжньої жінки 1957р.; Конвенція про згоду на вступ у шлюб, мінімальний шлюбний вік і реєстрацію шлюбів 1962 р.; Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р. та ін.);

4. ті, що захищають права дітей (Конвенції МОП № 5, № 6, № 7, № 10, № 99, № 138 та ін.; Конвенція про права дитини 1989 р. та ін.);

5. ті, що захищають права робітників (Конвенції МОП як міжнародний кодекс праці; Міжнародна конвенція про захист прав робітників-мігрантів і членів їх сімей 1990 р. та ін.);

6. ті, що захищають біженців і осіб без громадянства (Конвенція про ста­тус біженців 1951 р.; Конвенція про статус апатридів 1954 р.; Протокол до Конвенції про статус біженців 1967 р.; Конвенція про скорочення випадків без громадянства 1961р. та ін.);

7. ті, що захищають комбатантів, жертв війни і цивільне населення (Га­азькі конвенції 1907 р.; Женевські конвенції 1949р. і два додаткові протоколи до них 1977 р. та ін.).

Указана система універсальних договірних зобов’язань держав суттєво доповнюється договорами та угодами регіонального і локального характеру.

Важливим джерелом міжнародного захисту прав людини та основних сво­бод є рішення міждержавних організацій. На сьогодні провідна роль серед них у міжнародній правотворчості в галузі прав людини належить ООН та її спе­ціалізованим установам. Останніми роками суттєвого прогресу у цьому плані досягли регіональні міждержавні організації Європи, Америки, Африки.

У поясненні, тлумаченні чинних міжнародно-правових актів у галузі прав людини важливу роль відіграють доповіді спеціальних доповідачів Ко­місії з прав людини ООН та її підкомісій, дослідження Міжнародної амністії, Міжнародної комісії юристів, Міжнародного інституту прав людини та ін. Завдяки їм формується доктринальне бачення особливостей прав людини та основних свобод.

§ 7. Універсальні міжнародні інституційні механізми захисту прав людини

Універсальні органи із прав людини мають компетенцію, що поширюєть­ся на значну кількість держав світу і, як правило, виключно на ті держави, які

374

є учасницями відповідного універсального міжнародного договору про права людини (Комітет із прав людини, Комітет із прав дитини й ін.). В обмежено­го кола міжнародних органів із прав людини контрольні повноваження не обов’язково пов’язані з участю держави в міжнародному договорі (Комісія з прав людини). Жоден з універсальних міжнародних органів із прав людини не є повноцінним міжнародним судовим органом, хоча пропозиції щодо їх створення висловлювалися відразу після закінчення Другої світової війни.

Універсальні органи з прав людини можуть бути квазісудовими та кон­венційними. До квазісудових належать органи, утворені на підставі міжна­родних договорів для здійснення контролю за дотриманням цих договорів державами-учасницями та діють за процедурою, що нагадує судову (Комітет з прав людини). До конвенційних належать органи, утворені на підставі між­народних договорів для здійснення контролю за дотриманням цих договорів державами-учасницями (Комітет із прав дитини — згідно з Конвенцією про права дитини; Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок — згідно з Кон­венцією про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок тощо) Конвен­ційні органи мають переважно політико-правовий характер.

Економічна та соціальна рада (ЕКОСОР) заснована Статутом Органі­зації Об’єднаних Націй в якості головного органа, відповідального за коор­динацію економічної, соціальної й іншої відповідної діяльності 14 спеціалі­зованих установ ООН, дев’яти функціональних комісій і п’яти регіональних комісій. Рада також одержує доповіді від 11 фондів і програм ООН. ЕКОСОР служить центральним форумом для обговорення міжнародних економічних і соціальних проблем і вироблення рекомендацій відносно політики для дер­жав — членів і системи Організації Об’єднаних Націй. Вона відповідає за:

• сприяння підвищенню рівня життя, повної зайнятості населення й економічному й соціальному прогресу;

• виявлення способів дозволу міжнародних проблем в економічній і со­ціальної областях і в області охорони здоров’я;

• сприяння міжнародному співробітництву в області культури та освіти;

• заохочення загальної поваги прав людини й основних свобод.

ЕКОСОР уповноважена проводити або організовувати дослідження й

складати доповіді із цих питань. Вона також має повноваження сприяти в підготовці й організації міжнародних конференцій по економічних і соціаль­них проблемах і пов’язаним з ними питанням, а також сприяти здійсненню погоджених подальших дій за підсумками таких конференцій. Відповідно до його широкого мандата в розпорядженні Ради перебуває більш 70 відсотків людських і фінансових ресурсів усієї системи ООН.

Особливе місце посідає Комісія з прав людини — універсальний орган, повноваження якого не пов’язані з участю держави в міжнародних договорах про права людини, її було засновано на підставі рішення ЕКОСОР у 1946 р. Комісія складається із представників 53 держав — членів ЕКОСОР, обраних на три роки. За час існування Комісія з прав людини зробила значний вне­сок у розуміння прав людини та в розвиток міжнародного співробітництва в цій сфері1. Вона має широкі повноваження щодо контролю за дотриманням прав людини, проводить дослідження у сфері захисту прав людини та надає рекомендації та пропозиції ЕКОСОР, готує проекти міжнародних докумен­

375

тів щодо прав людини та співпрацює з іншими міжнародними органами в цій галузі. Комісія може створювати власні допоміжні органи. Одним із них є Підкомісія з попередження дискримінації прав і захисту меншин.

Важливим повноваженням Комісії із прав людини є розгляд заяв і пові­домлень про порушення прав людини. 31967 р. відповідно до рішення ЕКО- СОР Комісія одержала право вивчати інформацію про грубі та масові пору­шення прав людини у всіх країнах, незалежно від того, чи є вони учасниками міжнародних договорів про права людини. На підставі таких досліджень Ко­місія має право подавати до ЕКОСОР доповіді та пропонувати рекомендації щодо усунення порушень прав людини. У 1970 р. ЕКОСОР в резолюції 1503 затвердила процедуру розгляду Комісією із прав людини повідомлень про масові порушення прав людини. Комісія не розглядає повідомлення, якщо скаржник не вичерпав національні засоби правового захисту.

Рада ООН з прав людипи (РПЛ) — правозахисна установа в системі ООН, заснована в 2006 р., що змінила Комісію із прав людини. Рішення про її створення було ухвалено у вересні 2005 року на Саміті глав держав та урядів у Нью-Йорку. У рамках реалізації цього історичного рішення 15 березня 2006 року 60-а сесія ГА ООН ухвалила резолюцію 60/251, в якій містяться поло­ження стосовно мандату, складу та процедури виборів до Ради. Згідно з цієї резолюцією, основним завданням РПЛ є сприяння загальній повазі та захисту прав та основних свобод людини для всіх на справедливій та рівній основі.

Рада розглядає ситуації, пов’язані з порушенням прав людини, включа­ючи грубі та систематичні порушення, та робить по ним свої рекомендації. Діяльність Ради спрямовується на забезпечення ефективної координації та інтеграції діяльності, що стосується прав людини, у рамках системи ООН.

У своїй роботі РПЛ має керуватися принципами універсальності, не­упередженості, об’єктивності та не вибірковості, а також принципом кон­структивного міжнародного діалогу та співробітництва з метою сприяння заохоченню та захисту всіх прав людини — громадянських, політичних, еко­номічних, соціальних та культурних прав, включаючи право на розвиток.

До складу РПЛ входять 47 держав-членів, які обираються на осно­ві принципу справедливого географічного розподілу більшістю членів ГА ООН шляхом прямого таємного голосування. Місця в Раді розподіляються наступним чином: група африканських держав — 13 місць, група азіатських держав — 13 місць, група держав Латинської Америки та Карибського ба­сейну — 8 місць, група східноєвропейських країн — 6 місць та група захід­ноєвропейських країн — 7 місць. Члени РПЛ виконують свої повноваження протягом трьох років та не мають права на переобрання після двох термінів повноважень поспіль.

Членство в РПЛ відкрите для всіх держав-членів ООН. При обранні чле­нів Ради, береться до уваги внесок кандидатів до справи сприяння та захисту прав людини та їхні добровільні зобов’язання у цій галузі. ГА ООН більшіс­тю у дві треті голосів присутніх з тих, що беруть участь у голосуванні членів, може призупинити членство у Раді будь-якого члена РПЛ, який здійснює грубі та систематичні порушення прав людини.

РПЛ регулярно збирається на засідання протягом року (як правило, пе­редбачено проведення не менше трьох сесій на рік, включаючи основну сесію,

376

загальною тривалістю 10 тижнів). Передбачено також механізм скликання спеціальних сесій, наприклад, з метою попередження порушень прав людини та швидкого реагування на надзвичайні ситуації у сфері прав людини. Рада може проводити спеціальні сесії за вимогою одного з членів РПЛ при під­тримці однієї третини членів Ради.

Комітет з прав людини створено у 1977 р. відповідно до ст. 28 Міжнарод­ного пакту про громадянські та політичні права. До складу Комітету входять 18 експертів, яких обирають із числа громадян держав — учасниць Пакту. Комітет розглядає доповіді держав — учасниць Пакту про заходи щодо за­хисту проголошених в ньому прав (ст. 40). У разі, якщо держава-учасниця зробить заяву згідно зі ст. 41 Пакту, Комітет може одержувати та розглядати в порядку, встановленому в цій статті, повідомлення від інших таких держав про невиконання нею своїх зобов’язань за Пактом.

Згідно із Факультативним протоколом до Міжнародного пакту про гро­мадянські та політичні права Комітет із прав людини наділений повноважен­ням розглядати скарги від окремих осіб або груп осіб про порушення прав, зазначених у цьому Пакті, якщо такі порушення відбулися під юрисдикцією держав, що ратифікували Факультативний протокол. Протокол встановлює процедуру розгляду таких скарг. Комітет не розглядає повідомлення, якщо скаржник не вичерпав національні засоби правового захисту, якщо скарга стосується порушення права, яке не закріплене в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, або якщо це саме питання розглядається за іншою міжнародною процедурою. Розгляд скарг відбувається на закритих за­сіданнях, але рішення Комітету є відкритими та підлягають опублікуванню. Рішення Комітету є рекомендаціями. Ні Пакт, ні Факультативний протокол не передбачають права Комітету тлумачити права, проголошені в Міжна­родному пакті про громадянські та політичні права. Але за роки існування Комітету у зв’язку з розглядом повідомлень про порушення прав людини склалася так звана юриспруденція Комітету, яка є значним внеском у право­ве розуміння прав людини і основних свобод.

Верховний комісар Організації Об'єднаних Націй із прав людини — по­садова особа, яка несе основну відповідальність за діяльність ООН в області прав людини. Верховний комісар із прав людини призначається на чотири­річний строк, на нього покладене багато завдань, у тому числі сприяння й за­хист ефективної реалізації всіх прав людини; сприяння міжнародному спів­робітництву з метою дотримання прав людини; стимулювання й координація дій в області прав людини в рамках системи ООН; надання допомоги в роз­робці нових стандартів в області прав людини; сприяння ратифікації дого­ворів про права людини. Верховний комісар також повинен вживати заходів відносно серйозних порушень прав людини й уживати попереджувальні дії.

28 липня 2008 року Генеральна Асамблея без голосування затвердила пропозицію Генерального секретаря ООН Пан Гі Муна призначити Наванет- хем Піллей (Південна Африка) новим Верховним комісаром ООН із прав людини. Її чотирирічний строк почався 1 вересня 2008 року.

Під керівництвом Генерального секретаря Верховний комісар із прав людини подає доповіді Комісії із прав людини, а через ЕКОСОР направляє їхній Генеральній Асамблеї. З метою забезпечення поваги прав людини й по­

377