Чинні нині міжнародні акти не містять прямого визнання індивіда суб’єктом міжнародного права. В тих особливих випадках, коли це питання піднімається, індивід розглядається як бенефіціар (користувач) відносно норм міжнародного права, що ж стосується самих прав і свобод, то індивід, безумовно, є їх суб’єктом, для нього вони створені та існують.

Справа в тому, що загальновизнані норми про права людини є водночас загальними принципами права, що є абсолютною і невід’ємною частиною як міжнародного, так і внутрішньодержавного права. Вони відображають істо­рично досягнутий рівень демократії і цивілізованості суспільства на міжна­родному, регіональному та локальному рівнях.

Саме завдяки цьому вони наділені особливими юридичними ознаками. Ані міжнародний договір, ані внутрішньодержавний (національний) закон не можуть обмежити прав людини. І для обґрунтування такого статусу ви­користовується концепція природних прав людини. В Конституції України вона сформульована так: «Права і свободи людини є невідчужуваними і не­порушними (ст. 21). Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (ч.2,3 ст. 22).

Це положення стосується також і міжнародних договорів. Достатньо сказати, що Статут ООН зобов’язує усі держави заохочувати і розвивати по­вагу до прав людини. А будь-який договір, що обмежує права людини, буде автоматичний визнаний недійсним згідно ст.103 Статуту, що визначає пере­важну силу зобов’язань за Статутом. Такі договори неправомірні і в силу су­перечності принципу поваги до прав людини.

§ 2. Поняття, функції та принципи міжнародного захисту прав людини та основних свобод

У сучасній науці міжнародного права термін «міжнародний захист прав людини та основних свобод» вживається в широкому і вузькому значенні. В широкому сенсі під цим терміном найчастіше розуміють систему міжнародно- правових норм, принципів і стандартів, закріплених у міжнародних догово­рах універсального, регіонального та локального характеру, які визначають права і свободи людини, зобов’язання держав і міждержавних організацій щодо дотримання, розвитку вказаних прав і свобод, а також міжнародні ме­ханізми забезпечення і контролю за дотриманням суб’єктами міжнародного права зобов’язань у цій галузі права і відновленням порушених прав конкрет­них осіб чи груп населення. Отже, в такому розумінні міжнародний захист прав людини та основних свобод — це галузь сучасного міжнародного права

з розвинутою сукупністю інститутів права і належними механізмами забез­печення їх функціонування.

Згідно з іншою точкою зору міжнародний захист прав людини та осно­вних свобод є інститутом нової галузі міжнародного права — міжнародного права прав людини (І. І. Лукашук, С. В. Ісакович, Л. М. Шестаков та ін.). В українській науці міжнародного права переважає думка, що ’’в міжнародно­му праві склався новий інститут міжнародного захисту прав людини, основні положення якого відображено у Статуті ООН».

363

Водночас деякі вчені вважають міжнародне право захисту прав людини та основних свобод інститутом міжнародного гуманітарного права. Ці вчені (С. В. Черниченко, Г. В. Ігнатенко, О. І. Тіунов та ін.) розмірковують таким чином. Міждержавне співробітництво охоплює широке коло гуманітарних проблем: наукових, культурних, освітніх, контактів між людьми, обміну ін­формацією тощо. Основу такого співробітництва становлять права людини. Норми міжнародного права, які охоплюють усе гуманітарне співробітництво, складають галузь міжнародного права — міжнародне гуманітарне право. Останнє охоплює право прав людини, яке поділяється на право, що застосо­вується під час збройних конфліктів, право гуманізації збройних конфліктів і право, яке застосовується в мирний час.

Окремо слід виділити погляд вчених на міжнародне право захисту прав людини та основних свобод як на інституційний механізм міжнародного пра­ва прав людини. На їхню думку, міжнародний захист прав і свобод людини репрезентують створені у відповідності з міжнародними нормативними ак­тами спеціальні органи, наділені повноваженнями приймати, розглядати і оцінювати звернення індивідів.

У даній главі міжнародний захист прав людини та основних свобод роз­глядається в його широкому, галузевому розумінні. Отже, ми торкатимемося кола питань, які деякі вчені відносять до сфери міжнародного гуманітарного права. На наш погляд, ці вчені занадто розширюють галузь міжнародного гу­манітарного права. Адже ця галузь міжнародного права регулює лише той мінімум прав людини, який бажано зберегти в екстремальних ситуаціях, кон­центруючись на засобах ведення війни і збройних конфліктів, статусі тери­торії, рухомого і нерухомого майна, поведінці суб’єктів міжнародного права в подібних екстремальних умовах тощо. Тож, будучи гуманітарними за своєю суттю, регульовані міжнародним гуманітарним правом питання значно від­ходять від прав людини в ординарних умовах. На нашу думку, міжнародне право захисту прав людини та основних свобод, або міжнародне право прав людини, що одне й те саме, і міжнародне гуманітарне право є різними га­лузями сучасного міжнародного права. І справа не лише в тому, що перша функціонує в умовах мирних, а друга — у воєнних. Більшість прав людини та основних свобод однаковою мірою має захищатися як у мирний, так і у воєнний час. Суть полягає в тому, що ці галузі різняться за об’єктом право­вого регулювання, механізмами забезпечення і контролю, колом суб’єктів, на які покладено відповідні права і обов’язки, відповідальністю і санкціями за пору шення тощо.

У літературі з міжнародного захисту прав людини та основних свобод часто йдеться про права і свободи як явища одного порядку. І різницю вба­чають лише в тому, що порядок реалізації права регламентується, а під сво­бодою людини розуміється сфера її поведінки, в яку держава зобов’язалася не втручатися. Але і право, і свобода повинні гарантуватися правовим актом як можлива поведінка особи чи групи осіб. Міжнародне гуманітарне право стосується переважно права, обмеженого обставинами застосування. Між­народне право захисту прав людини та основних свобод оперує здебільшого нормами дозволу. В міжнародному гуманітарному праві переважають норми заборони і норми зобов’язання.

364

Норми міжнародного гуманітарного права відомі з часів античного пра­ва. Вони були складовими права війни, згодом законів і звичаїв війни, а з XX ст. — права збройних конфліктів і т. п. Норми міжнародного захисту прав і основних свобод з’явилися значно пізніше. Спочатку класики науки міжнародного права (передусім Г. Гроцій і Е. Ваттель) поділили їх на пра­ва суб’єктів проти держави і правила неспротиву правителів на вимогу під­даних. Згодом, з визнанням їх державами, вони стали фундаментальними (основними) правами людини. Визнання цих прав володарями (державами), як правило, спочатку було вимушеним, унаслідок громадянських війн і рево­люційних подій, і закріплювалося у внутрішньодержавних політичних і юри­дичних актах. Класичні формулювання прав людини закріпили конституції і політичні декларації американських штатів та документи Великої французь­кої революції. Згодом їх сприйняли інші держави, а з XIX ст. вони активно закріплюються в міжнародно-правових актах.

Відмінності між міжнародним правом захисту прав людини та осно­вних свобод і класичним міжнародним гуманітарним правом найчіткіше ви­являються при зіставленні їх функцій. У міжнародному праві захисту прав людини та основних свобод переважають функції конструктивно-творчого характеру, в міжнародному гуманітарному праві — функції охоронно-забез­печувального характеру.

Головною функцією міжнародного права захисту прав людини та осно­вних свобод є зміцнення поваги всіх суб’єктів міжнародного права до прав, свобод і гідності людини. Це функція соціального характеру, яка реалізується тільки через норми права, завдяки забезпеченню певного порядку, через за­соби масової інформації, рішення неурядових організацій, політичні декла­рації держав тощо.

Основна юридична функція міжнародного права захисту прав людини та основних свобод полягає в правовому забезпеченні прав і свобод людини на міжнародному і національному рівнях. Головна мета тут — не стільки кон­сервація статус-кво, скільки досягнення прогресу в розвиткові прав і свобод людини.

Щодо зміцнення режиму визнаних прав і свобод людини, то воно забез­печується завдяки функції контролю за дотриманням чинних прав і свобод людини і функції протидії новим явищам суспільного життя, якщо останні суперечать основним правам і свободам людини.

Завдяки цим функціям міжнародного захисту прав людини та основних свобод на міжнародному й національному рівнях практично покінчено з та­кими ганебними антилюдськими явищами, як расизм, шовінізм, націоналізм, антисемітизм тощо. Сьогодні їх прояви можливі лише на побутовому рівні, де міжнародне право не діє.

Важливою функцією міжнародного захисту прав людини та основних свобод є інтернаціоналізація основних правових досягнень у цій галузі. Здій­снюється вона через укладання універсальних пактів щодо прав людини, розширення взаємодії суб’єктів міжнародного права і суб’єктів міжнародних відносин з питань прав і свобод людини, зміцнення соціальної основи між­народного і національного розвитку прав і свобод людини.

Нарешті, не менш значущою для галузі міжнародного захисту прав люди­ни та основних свобод є інформаційно-в иховна функція. Вона реалізується

365