Глава 1. Міжнародне право захисту прав людини

361

четься нам. Іншими словами, захист наших прав передбачає, що ми, в свою чергу, поважаємо права інших.

Як правило, про права ведуть мову у їх зв’язку з відповідними обов’язками. Однак поняття «обов’язки» має чимало значень, які дуже часто плутають. По- перше, існують обов’язки, про які вже згадувалося вище — тобто обов’язки, які випливають із рівнозначних прав інших людей. По-друге, існують обов’язки, які, як багато хто вважає, ми покладаємо на себе в якості необхідної умови ко­ристування своїми правами. Це розуміння є відображенням старого підходу, з якого випливає, що права у нас є лише до тих пір, допоки хтось — ймовірніше за все, це буде держава, — схвалює те, яким чином ми їх реалізуємо. В дій­сності ж, кожна людина наділяється правами ще до того, як входить в систему владних відносин, створену саме з метою захисту цих прав.

Наші права рідко хтось намагається обмежити, якщо гадає, що ми ви­користовуємо їх відповідально і грамотно. Ніхто не намагається піддати цензурі популярні й вагомі погляди; жертвою цензури частіш за все стають суперечливі, радикальні висловлювання. Але ми повинні захищати навіть безвідповідальне використання людьми своїх прав саме тому, це права — це саме права, а не даровані будь-ким привілеї.

По-третє, існують так звані моральні зобов’язання, які виходять за межі сфери існування поняття прав. Нерідко у зв’язку з цим стверджується, що концепція прав особистості «морально неповноцінна».

Так, і справді, вона дещо неповноцінна. Права існують не в рамках мора­лі, а поза нею, навіть якщо вони частково відображають її настанови; їх сфера обмежується лише певною сферою моралі, причому достатньо вузько. Права особистості встановлюють деякий мінімальний стандарт людського ставлен­ня до інших людей і суспільства в цілому. Проте у моралі є й інші теоретичні засади, яким в цій системі прав залишається доволі багато місця, але це аж ніяк не означає, що положення самого поняття прав людини і громадянина в цій сфері, до якої воно взагалі не може бути застосоване, в чомусь неді­єве або вразливе. Це означає лише те, що в більшості випадків усі рішення, які приймаються нами кожного дня, приводять нас до вибору, який лише в дуже загальних рисах описується нашим зобов’язанням поважати прав один одного. А юридично узаконити усі наші моральні зобов’язання в найближчій перспективі не видається можливим.

Досить часто висловлюється думка, що ствердження у міжнародному праві прав людини робить індивіда повноцінним суб’єктом міжнародного права. Однак об’єктом міжнародного права є лише міждержавні відносини, його механізм придатний лише для регулювання таких відносин. Тому між­народне право створює безпосередньо права і обов’язки для держав.

Окрім того, застосування норм до відносин індивіда знаходиться в ру­ках і юрисдикції держав. В тих випадках, коли міжнародні норми стосуються індивіда, міжнародне право зобов’язує держави забезпечити їх реалізацію. І лише у виняткових випадках, коли державний механізм нездатен цього зро­бити, міжнародне право передбачає і безпосереднє застосування своїх норм за допомогою міжнародних установ та організацій. Такими організаціями і установами є міжнародні суди, які поширюють свою юрисдикцію на всі дер­жави, які їх визнають.

362