§ 1. Поняття та види міжнародно-правової відповідальності. Міжнародні правопорушення

Поняття відповідальності у міжнародному праві як форми юридичного зобов’язання суб’єкта-порушника відшкодувати збитки

Зародки відповідальності у міжнародному праві ми бачимо ще у дого­ворі між Рамзесом ІІ та Хаттушиллем ІІІ. Ми вже не одноразово згадували цей праміжнародний договір і ще згадаємо. Пов’язано це перш за все з тим, що це перша відома у світі міжнародна угода, яка збереглася до наших днів (укладений біля 1270 року до н. е.). Висічений на камені текст виставлений для огляду у холі нью-йоркської штаб-квартири ООН. Спочатку складений на срібляній таблиці клинописом, він був перекладений на єгипетську мову та увіковічений на стінах Карнаку та Рамессеуму. Отже, повертаючись до за­кріплення відповідальності у цьому договорі. У ньому передбачалися така санкція за порушення угоди: «Хай згинуть дім, земля та раби того, хто по­рушить ці слова».

Оскільки правовідносини відповідальності в міжнародному праві виникають майже завжди в результаті неправомірних дій чи бездіяль­ності держави (міжнародному праву відома відповідальність і за право­мірні дії, які причинили шкоду), яка ігнорує свої міжнародно-правові зобов’язання, є сенс стверджувати, що норми відповідальності держав є похідними від зобов’язальних (первинних) міжнародно-правових норм. Відповідно, формою здійснення відповідальності є охоронні правовідно­сини. Саме тому відповідальність — це правовідносини, які, з одного боку, покладають на правопорушника зобов’язання припинити противоправні дії, ліквідувати чи компенсувати наслідки правопорушення, а з іншого — наділяють суб’єкта, що постраждав, правом вимагати здійснення згаданих дій. Правовідносини відповідальності виникають незалежно від волі сто­рін, у разі порушення однією з них своїх зобов’язань в основних право­відносинах. Безумовність міжнародно-правової відповідальності в якості загального принципу міжнародного права була встановлена у 1928 році Постійною Палатою міжнародного правосуддя у справі щодо фабрики у Хожуві.

Міжнародно-правову відповідальність можна визначити як зобов’язання суб’єкта міжнародного права потерпіти певні обставини негативного харак­теру внаслідок заподіяння шкоди іншому суб’єкту міжнародного права як у результаті вчинення міжнародного правопорушення, так і в результаті пра­вомірної діяльності.

278

Міжнародно-правова відповідальність має чималу специфіку. Вона не є ні приватноправовою, ні кримінально-правовою. Вона являє собою осо­бливий вид публічно-правової відповідальності. У минулому міжнародно- правова відповідальність була вельми близька до приватноправової, що, зрозуміло, не виключало її публічно-правової природи у силу специфіки суб’єктів. Традиційна відповідальність носила двосторонній характер та обу­мовлювалася спричиненням шкоди. Статті про відповідальність базуються на концепції об’єктивної відповідальності, згідно якої відповідальність на­ступає у разі самого факту порушення норми, незалежно від вини чи завдан­ня конкретної шкоди. Концепція віддзеркалює загальну зацікавленість дер­жав у підтриманні міжнародного правопорядку і знаменує важливий крок у прогресивному розвитку міжнародного права.

Поняття інституту міжнародної відповідальності

Інститут міжнародної відповідальності — це загальносистемний інсти­тут міжнародного права, принципи і норми якого визначають для суб’єктів міжнародного права юридичні наслідки міжнародно-протиправних діянь, а також спричинення шкоди внаслідок діяльності, не забороненої міжнарод­ним правом. Нагадаймо, що загальносистемні (або їх ще називають між­галузевими) інститути являють собою сукупність норм та принципів, яка забезпечує стійкість системи права та не входить до жодної з галузей між­народного права.

У наданому визначені знайшло відображення існування двох субінсти- тутів інституту міжнародної відповідальності — відповідальності за проти­правні дії та відповідальності за шкоду, яка є наслідком діяльності, що не заборонена міжнародним правом. За своєю юридичною природою ці види відповідальності принципово різні, вони регулюються різними комплексами норм, відмінними є також зміст і форми, в яких вони можуть проявлятися.

Враховуючи, що науковці не дійшли згоди щодо визначення поняття «міжнародно-правова відповідальність», Комісія міжнародного права ви­значила міжнародну відповідальність як «всі форми правових відносин, що можуть виникнути в міжнародному праві у зв’язку із правопорушенням, що вчинене державою, — незалежно від того, чи обмежуються ці відносини пра­вовідносинами між державою, що вчинила неправомірну дію, і державою, яка безпосередньо постраждала, або ж вони поширюються також на інших суб’єктів міжнародного права, і, незалежно від того, чи обмежуються ці від­носини зобов’язанням винної держави поновити право потерпілої держави та відшкодувати заподіяну шкоду, включають можливість самої потерпілої держави та інших суб’єктів застосувати до винної держави будь-які санкції, передбачені міжнародним правом».

Формування інституту міжнародної відповідальності — процес вельми складний. Занадто серйозні інтереси держав він зачіпає. Комісії міжнародно­го права знадобилося майже півсторіччя задля того, щоб розробити та при­йняти у 2001 році проект статей «Відповідальність держав за міжнародно- протиправні діяння. Розглянув наданий Комісією проект, Генеральна Асамблея ООН 12 грудня 2001 року прийняла всього лише резолюцію, в якій підкреслювався велике значення теми відповідальності у відносинах між

279

державами. Статті проекту були прийняті до уваги, включені у резолюцію у якості додатку та запропоновані до уваги урядів, не торкаючись при цьо­му питання про їх майбутнє прийняття чи інших належних заходів. І це все! За результатами п’ятдесятирічної кропіткої роботи фахівців з міжнародного права можна було прийняти і Конвенцію.

Після завершення роботи над статями про відповідальність держав Ко­місія міжнародного права у 2002 році розпочала роботу над проектом статей про відповідальність міжнародних організацій.

Класифікація правопорушень, що тягнуть за собою міжнародно - правову відповідальність

Класифікація протиправних із погляду міжнародного права діянь здій­снюється на основі двох критеріїв: по-перше, правопорушення відрізняються між собою за спрямуванням і ступенем тяжкості, по-друге, їм притаманний різний режим відповідальності.

Ординарні міжнародні правопорушення полягають у недодержанні умов партикулярних норм міжнародного права та порушують інтереси окремих держав і народів. Такі правопорушення не мають зафіксованих ознак. Збиток стосується тільки потерпілої держави, а негативний вплив на міжнародний правопорядок є мінімальним (наприклад, невиконання або неналежне ви­конання міжнародних договорів у галузі економічного, науково-технічного, культурного співробітництва).

Серйозні міжнародні правопорушення зачіпають інтереси всього між­народного співтовариства, але не загрожують безпосередньо миру та безпеці держав і народів (поширення ядерної зброї, порушення свобод відкритого моря, каперство, виробництво та накопичення хімічної зброї тощо).

Найтяжчі міжнародні злочини порушують права й інтереси всього сві­тового співтовариства, загрожують знищенням міжнародного правопорядку, ставлять під загрозу існування народів, націй, навіть держави. Такі діяння завжди вчиняються з порушенням основних принципів міжнародного права. Ознаки найтяжчих міжнародних злочинів визначені в нормах міжнародно­го права, відповідно, виокремленні три групи злочинів: злочини проти миру, військові злочини, злочини проти людяності.

У 1966 році Комісія міжнародного права у проекті статей про відпові­дальність держав на підставі аналізу значного за обсягом фактичного мате­ріалу та різних напрямів міжнародно-правової доктрини запропонувала під час кодифікації відповідальності проводити різницю між деліктами (право­порушеннями) і міжнародними злочинами. У ст. 19 «Міжнародні злочини та правопорушення», зокрема, зазначено:

1. Діяння держави, яке порушує міжнародне зобов’язання, є міжна­родним протиправним діянням, незалежно від об’єкту порушеного зобов’язання.

2. Міжнародне протиправне діяння, яке виникло в результаті порушення державного міжнародного зобов’язання, настільки основоположного для забезпечення життєво важливих інтересів міжнародного співто­вариства, що його порушення розглядається як злочин міжнародним співтовариством загалом, складає міжнародний злочин.

280

3. З дотриманням п. 2 та відповідно до чинних норм міжнародного права міжнародні злочини можуть, зокрема, виникати внаслідок:

а) тяжкого порушення міжнародного зобов’язання, яке має основопо­ложне значення для забезпечення міжнародного миру та безпеки, та­кого як зобов’язання, що забороняє агресію;

б) тяжкого порушення міжнародного зобов’язання, яке має основопо­ложне значення для забезпечення права народів на самовизначення, тобто зобов’язання, що забороняє встановлення чи збереження силою колоніального панування;

в) тяжкого та масового порушення міжнародного зобов’язання, яке має основоположне значення для захисту людської особистості, зокрема зобов’язання, що забороняє рабство, геноцид, апартеїд;

г) тяжкого порушення міжнародного зобов’язання, яке має основопо­ложне значення для захисту навколишнього середовища, зокрема зобов’язання, що забороняють масове забруднення атмосфери або морів.

4. 4. Будь-яке міжнародне протиправне діяння, що не становить собою міжнародного злочину відповідно до п. 2, є міжнародним правопору­шенням.

Слід зазначити, що перелік міжнародних злочинів не є вичерпним, оскільки в майбутньому можуть з’явитися нові види злочинів.

При вчиненні деліктів право на звернення до суду має лише безпосе­редньо потерпіла держава, тобто діє режим двосторонньої відповідальності. Дещо іншим є режим відповідальності за скоєння міжнародних злочинів: до захисту можуть вдатися й інші суб’єкти міжнародного права, усе міжнародне співтовариство.

Види міжнародно-правової відповідальності

Реалізація відповідальності починається зі ставлення за вину та пред’я­влення претензії. На практиці ставлення за вину суб’єкту міжнародного права становить собою усну або письмову заяву про відповідальність цього суб’єкта за порушення загального міжнародного права чи конкретних дого­вірних зобов’язань. Ставлення за вину безпідставне, якщо відсутнє порушен­ня норм і принципів міжнародного права. У цьому разі може йтися не про ставлення за вину, а про пред’явлення претензії на відшкодування шкоди. У разі коли у правовідносинах беруть участь двоє учасників, суб’єктом такої заяви може бути безпосередньо потерпіла сторона; у випадку порушення ба­гатостороннього договору — будь-який учасник такого договору; у разі пору­шення загальної норми міжнародного права, коли під загрозою опиняються самі основи міжнародного правопорядку, ініціатором заяви може бути будь- який суб’єкт, навіть той, чиї інтереси безпосередньо не страждають. Розмір шкоди визначається погоджувальними органами на підставі документів, представлених офіційними представниками потерпілої сторони, з наданням доказів для перевірки. Зазвичай між виною та завданою шкодою має існува­ти причинний зв’язок. Утрачена вигода, як правило, не відшкодовується.

Існують два різних типи відповідальності. Негативна відповідальність, яка є наслідком правопорушення, є деліктною. Другим типом є позитивна

281