них інститутів. Ідеологічне протистояння наддержав обмежувало їхню ді­яльність (як це було часто в практиці ООН), позбавляло можливості більш широкого представництва і активної діяльності інших.

Науково-технічна революція значно актуалізувала потреби координації діяльності держав у різноманітних сферах міжнародної співпраці, що станов­лять для них спільний інтерес. Усвідомлення глобальних проблем сучасності слугує ще одним потужним стимулом розвитку багатосторонньої співпраці у міжнародних організаціях.

Наведені вище обставини створили унікальну ситуацію, що сприяла зна­чному зростанню кількості міжнародних організацій.

Завершення «холодної війни», розпад біполярної системи міжнарод­них відносин, усе це створило сприятливі умови для подальшого розвитку міжнародного співробітництва в межах міжнародних організацій. Але це не означає, що на зміну старому світу, пошматованому конфліктами, прийшов новий світ, вільний від них. Нова епоха «постбіполярної системи» породжує нові ситуації та нові загрози для міжнародного співробітництва, і лише ефек­тивна боротьба зі застосуванням позитивного досвіду міжнародних організа­цій може дати плідні результати.

На початку XX! ст. кількість міждержавних організацій коливалася у районі 230-240. Ймовірно, цю кількість можна вважати оптимальною для сучасної системи міжнародних відносин (у середині 80-х років XX ст. їх кіль­кість досягла піку — 378, а згодом знизилася на третину і залишалася майже однаковою протягом 90-х років). За даними на 2006 рік, кількість неурядо­вих організацій становила 7306. Але навіть ця цифра не є остаточною. Якщо враховувати всі структури, що діють на міжнародній арені (наприклад, бла­годійні фонди, релігійні ордени і співтовариства, суспільні рухи, інституції, створені багатосторонніми договорами і угодами тощо), то їх можна налічити майже 60 тис.

Швидке зростання чисельності міжнародних організацій ставить перед дослідниками завдання переосмислення їхньої ролі у сучасній системі між­народних відносин, визначення специфічних особливостей, притаманних тій чи іншій групі міжнародних інституцій.

§ 2. Міжнародні конференції

Поняття міжнародної конференції

Виходячи з наявності широкого кола різноманітних тлумачень понят­тя міжнародна конференція є доцільним її розгляд у широкому та вузькому змісті.

Міжнародна конференція у вузькому змісті — це тимчасовий орган, який створюється державами-учасницями, та покликаний обговорювати постав­лені перед ним питання та приймати узгоджені рішення.

Міжнародна конференція у широкому змісті — це зустріч офіційних представників двох або більше держав для обговорення питань, які станов­лять спільний інтерес.

Виходячи з вищезазначених тлумачень вважаємо можливим навести уніфіковане тлумачення, яке повністю розкриватиме зміст поняття. Тож, міжнародна конференція — це тимчасовий міжнародний орган, у якому бе­

198

руть участь офіційні представники двох та більше держав, міжурядових та неурядових організацій у якості спостерігачів, який має погоджені учасника­ми цілі, компетенцію та правила процедури.

Різниця в найменуванні конференції (конгрес, нарада, зустріч тощо) не мають особливого юридичного значення.

Міжнародні конференції мають багато спільного з міжнародними ор­ганізаціями: вони становлять собою зустріч представників держав; для забезпечення діяльності конференції створюються робочі органи (комі­тети, комісії); ці органи діють на підставі правил, встановлених державами- учасницями конференції. Основна відмінність міжнародних конференцій від міжнародних організацій полягає у тому, що конференції — це тимчасові органи.

Залежно від сфери діяльності розрізняють такі види міжнародних кон­ференцій:

• мирні;

• політичні;

• економічні;

• дипломатичні;

• змішані.

За періодичністю проведення міжнародні конференції поділяються на:

• періодичні;

• конференції ad hoc — такі, що скликаються державою-ініціатором (державами) чи міжнародною організацією для одноразової роботи.

За колом учасників міжнародні конференції поділяються на:

• універсальні — є відкритими для участі для будь-якої держави та ін­ших суб’єктів міжнародного права;

• регіональні — в яких брати участь можуть лише ті держави та міжна­родні організації, які знаходяться у певному географічному регіоні.

Коло учасників та порядок роботи міжнародної конференції

При визначенні кола учасників міжнародних конференції перш за все потрібно враховувати її мету та характер. При цьому варто виокремлювати три групи учасників конференції:

• ініціатори;

• власне учасники конференції;

• спостерігачі.

Ініціаторами проведення конференції може виступити держава, група держав або міжнародна організація.

Учасниками конференції є держави чи міжнародні організації, запроше­ні ініціатором для участі у конференції та прийняття юридично значущого рішення.

Останнім часом широко застосовується практика запрошення на міжна­родні конференції спостерігачів, які не мають права голосу. За згоди учас­ників конференції спостерігачі можуть виступати на її засіданнях. Участь спостерігачів зазвичай регламентується правилами процедури конференції. Зазвичай спостерігачів направляють міжурядові та неурядові організації, а також держави, які не беруть участі у конференції.

199

Важливим елементом підготовки міжнародної конференції є визначення її мети. Виходячи з цього планується порядок денний шляхом попереднього погодження думок попередніх учасників конференції. Крім того визначають­ся форми правового регулювання питань, які виносяться на порядок денний. Після цього приймається рішення про скликання міжнародної конференції, де визначаються питання складу, рівня представництва, часу та місця про­ведення, правил процедури. Узгодження думок держав з питань підготовки конференції здійснюється або в ході попередніх консультацій або по дипло­матичних каналах. Якщо ініціатором конференції є міжнародна організація, то результати погодження думок майбутніх учасників конференції фіксу­ються у відповідних резолюціях цієї організації.

Окрім цього для ефективної роботи конференції проводиться попередня організаційна та підготовча робота — забезпечення необхідними приміщен­нями, підготовка документації тощо.

Особливим нормативним актом так званого внутрішнього або адміні­стративного права конференцій є правила процедури. Вони ухвалюються для регламентації усіх аспектів діяльності конференції. Доволі часто учасни­ки конференції для вироблення власних правил процедури беруть за основу правила процедури Генеральної Асамблеї ООН. Незважаючи на те, що кож­на конференція розробляє свої власні процедурні норми, які регулюють різні сторони її діяльності, можна виокремити чотири аспекти, які регламентують­ся правилами процедури будь-якої конференції:

• статус делегацій як офіційних представників держав-учасниць;

• статус посадових осіб конференції;

• правове становище та порядок діяльності секретаріату конференції та його виконавчого голови;

• порядок прийняття рішень конференцією.

Механізм же створення, прийняття та затвердження правил процедури виробляється самими учасниками конференції.

Голосування на міжнародних конференціях здійснюється за допомогою електронних систем або шляхом підняття картки з назвою держави-учасниці. Кількість голосів, необхідних для прийняття рішення, різниться залежно від виду рішення. Зазвичай потрібна проста більшість голосів (50%+1 голос)

• для прийняття процедурних рішень, та кваліфікована (2/3 голосів при­сутніх) — для вирішення питань по суті. Іноді для прийняття рішень вико­ристовується метод консенсусу, який означає, що ніхто не заперечує проти прийнятого рішення.

Під час роботи конференції для виступів та публікації офіційних рішень використовується офіційна мова (мови), а для ведення протоколів, складан­ня проектів документів конференції — робоча мова (мови). Офіційна та ро­боча мова (мови) визначаються правилами процедури.

Рішення міжнародних конференцій. Порядок їх прийняття

Міжнародні конференції відповідно до своїх цілей можуть приймати різ­ного роду резолюції. Ці документи містять, як правило, заклики, пропозиції, рекомендації та прохання до урядів та міжнародних організацій з питань, що розглядалися на конференції. Резолюції, незалежно від їх адресата та зміс-

200