У договір вносяться основні положення, а додаткові, які конкретизують їх зміст, включаються у додатки. Це дає можливість не перевантажувати осно­вний текст деталями. У результаті спрощується розуміння основного змісту договору. У додатках чи основному тексті вказується, що додаток складає невід’ємну частину договори, інакше постанови, що містяться у додатках, не будуть мати силу самого договору. Види додатків можуть бути різними. На­приклад, додаткова угода, протокол, протокол підписання, додаткові статті, обмін нотами, географічні карти, опис кордонів, схеми, визначення, списки, зразки особистих посвідчень посадових осіб тощо.

§ 4. Недійсність міжнародного договору

Правомірність міжнародного договору. Підстави для визнання між­народного договору недійсним

Обидві Віденські конвенції виходять із презумпції дійсності міжнародних договорів, оскільки дійсність договору чи згода учасника на обов’язковість договору може встановлюватися лише на основі міжнародного права. Тільки дійсний договір створює права та обов’язки, які у ньому передбачені.

У міжнародній практиці зустрічалися випадки, коли окремі договори оголошувалися недійсними. Ст.ст. 46-53 Віденських конвенцій 1969 та 1986 років містять вичерпний перелік підстав недійсності договорів. Підставами недійсності є примус держави, його представника, обман, помилка, протиріч­чя договору нормам jus cogens тощо.

Наслідки недійсності міжнародного договору

Якщо договір був укладений у результаті примусу держави шляхом за­стосування погрози силою чи її застосуванням в порушення принципів Ста­туту ООН, він є нікчемним. Нікчемним вважається договір, який укладений в результаті примусу представниками держави діями чи погрозами, що були спрямовані проти неї.

Таким буде й договір, якщо він на момент укладення суперечив імператив­ній нормі загального міжнародного права (нормі jus cogens), тобто такий нор­мі, яка визнається міжнародним співтовариством держави у цілому як норма, відступ від якої неприпустимим і яка може бути змінена тільки послідуючою нормою такого самого характеру. Окрім того, якщо виникне нова норма jus cogens, то будь-який договір, який суперечить цій нормі, буде вважатися також недійсним. На відміну від цивілістичної теорії, недійсність одного положення у договорі в міжнародному праві тягне за собою недійсність усього договору.

Недійсними є договори, які укладені у результаті підкупу представ­ника держави, обману контрагенту чи помилки. Однак не усіляка помилка може бути підставою для недійсності договору, а тільки така, що стосуєть­ся факту чи ситуації. Останні мають становити суттєву підставу згоди на обов’язковість договору.

Якщо згода держави на обов’язковість договору була висловлена в по­рушення якого-небудь положення внутрішнього права, що стосується ком­петенції укладання договорів, то вона не може посилатися на це як на під­ставу недійсності договору. Таке посилання можливо лише у разі, коли це

181

порушення стосувалося норми внутрішнього особливо важливого значення та було явним. Однак порушення вважається явним лише у випадку, коли воно є об’єктивно очевидним для будь-якої держави, яка діяла добросовісно та у відповідності із звичайною практикою.

Якщо договір було укладено в результаті примусу держави чи його пред­ставника або ж він суперечить нормі jus cogens, то він визнається нікчемним. У випадку укладання договору в результаті підкупу, обману, помилки чи в порушення норми внутрішнього права виключного значення дійсність дого­вору може бути лише оскаржена.

§ 5. Застосування та забезпечення виконання міжнародного договору. Тлумачення міжнародних договорів

Дія міжнародного договору

Дія та дотримання міжнародного договору базуються на принципі pacta sunt servanda (договорів потрібно дотримуватися). Це означає, що з моменту набуття чинності договір починає породжувати міжнародно-правові норми, які є обов’язковими для сторін договору, що висловили згоду на обов’язковість для них прав і обов’язків, котрі випливають з умов договору. Цей принцип є загальновизнаним принципом міжнародного права, який було вперше сфор­мульовано в 1871 році у Лондонському протоколі європейських держав, піз­ніше він був закріплений у таких базових міжнародно-правових актах, як Статут ООН, Декларація про принципи міжнародного права 1970 року, За­ключний акт Народи з безпеки та співробітництва в Європі 1975 року. У ст. 26 Віденських конвенцій цим принципом обґрунтовано основні засади забез­печення дії договірних норм міжнародного права — кожен чинний договір є обов’язковим для його учасників і має добросовісно виконуватися.

Відповідно до ст. 24 Віденських конвенцій дата набуття чинності догово­ру встановлюється у самому договорі. Договори можуть набувати чинності з дати підписання, ратифікації, затвердження, прийняття, обміну ратифіка­ційними грамотами або здачі депозитарію на зберігання визначеної кількості ратифікаційних грамот.

Іноді договір не передбачає моменту набуття чинності. Зокрема це від­носиться до двосторонніх угоди, згода на обов’язковість яких висловлюється у формі підписання. Момент набуття чинності таких договорів співпадає з моментом їх підписання.

Договір має юридичні наслідки лише з моменту набуття чинності. Тобто він не має зворотної сили. Але міжнародне право не перешкоджає учасникам договору умовитися про те, щоб договір розповсюджувався по відношенню до будь-якої дії чи факту, які мали місце до набуття їм чинності, або по від­ношенню до ситуації, яка перестала існувати до цієї дати. Таке положення зафіксоване у ст. 28 Віденських конвенцій.

Дія договору в просторі, часі, щодо третіх осіб. Пролонгація договору

Дія договору у просторі й часі визначається умовами договору. У ст. 29 Віденських конвенцій зазначено, що територіальна сфера дії договору поши­рюється на всю територію його учасників, якщо інший намір не випливає з договору або не встановлений в інший спосіб. Ряд багатосторонніх договорів

182

передбачають просторову сферу дії більшу, ніж території держав. В якості прикладу можна привести Договір про Антарктику 1959 року, Догові про принципи діяльності держав по дослідженню та використанню космічного простору, включаючи Луну та інші небесні тіла 1967 року тощо.

У міжнародному праві існує максима: договір не створює зобов’язань або прав для третьої держави без її на те згоди (pacta tertiis nec nocent nec prosunt).

Якщо за певних обставин учасники договору мають намір зробити поло­ження договору обов’язковими для третьої держави, то для цього необхідна письмова згода третьої сторони. Право для третьої держави виникає з поло­ження договору, якщо учасники цього договору мають намір за допомогою цього положення надати таке право третій державі і якщо третя держава по­годжується з цим. Її згода припускатиметься доти, доки не матимуть доказів протилежного, якщо договором не передбачається інше.

Строк дії договору визначається в самому договорі. За строком дії дого­вори поділяються на строкові та безстрокові.

Безстроковими договори укладаються на «вічні часи» і не містять ніяких вказівок на термін дії та можливість денонсації. Більшість таких договорів закріплює загальні норми міжнародного права, а також мирні угоди.

Строкові договори поділяються на такі, що укладаються на визначений строк та на невизначений час. Визначеним строком договору слід вважати за­здалегідь чітко обумовлений календарними датами термін, який також може бути подовжено. Визначений строк, у свою чергу, може бути безумовно ви­значеним і умовно визначеним.

Договори з невизначеним строком діють до настання відповідних подій або умов, під виконання яких вони були укладені. Наприклад, Договором про правонаступництво по відношенню до зовнішнього державного боргу та активів колишнього СРСР від 4 грудня 1991 року передбачається, що його дія припиняється після врегулювання усіх платежів та розрахунків, які ви­значенні його положеннями, а також додатковими угодами та протоколами.

Пролонгація — це продовження дії договору, здійснюване до закінчен­ня його строку. Пролонгація відбувається на умовах, передбачених дого­вором, або за домовленістю сторін. Розрізняють пролонгацію ініціативну (коли необхідне позитивне волевиявлення сторін) і автоматичну (коли для продовження договору досить того, щоб сторони утрималися від його при­пинення). Окрім зазначених випадків пролонгація може бути здійснена на підставі спеціальної угоди по відношенню до договору, строк якого спливає. Якщо договір припинив свою дію та сторони спеціально домовилися про продовження його дії, то таке продовження називається поновленням дії до­говору.

Забезпечення виконання міжнародного договору

Дотримання договору покладається на учасників та регулюється нор­мами національного права. Заходи щодо нагляду за дотриманням міжнарод­них договорів поділяються на два різновиди: організаційні та законодавчі. Законодавство України визначає, що міжнародні договори України підля­гають неухильному дотриманню відповідно до норм міжнародного права.

183

Забезпечення виконання міжнародних договорів України покладається на Президента й уряд. Виконання ж зобов’язань за міжнародними договорами належить до функцій міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади України, до компетенції яких входять питання, що регулю­ються міжнародними договорами України. Загальний нагляд за виконанням міжнародних договорі України здійснює Міністерство закордонних справ України.

На міжнародному рівні для забезпечення дотримання багатосторонніх міжнародних договорів вироблено певні види міжнародних гарантій, міжна­родного контролю та інші міжнародні засоби.

Під міжнародними гарантіями розуміється міжнародно-правовий акт, який передбачає поруку чи гарантію держави або ж групи держав вжити не­обхідних заходів, що спонукати учасника чи учасників виконати укладений договір.

Міжнародний контроль може здійснюватися у різних формах. Напри­клад, такий контроль здійснюється спеціальними комітетами. Так, відповідно з Міжнародним пактом про соціальні та політичні права 1966 року створений Комітет по правам людини, який здійснює контроль за дотриманням держав- учасників прав та свобод людини і громадянина, що зазначені у Пакті.

Міжнародні організації грають значну роль у забезпечення виконання договорів, оскільки їх органи, згідно статутів, наділяються повноваженнями розглядати питання дотримання їх членами своїх договірних зобов’язань.

Забезпеченню виконанню договорів сприяє також існування інституту міжнародної відповідальності за правопорушення.

Імплементація міжнародного договору

Імплементація міжнародного договору — це фактична реалізація між­народних зобов’язань на внутрішньодержавному рівні, а також конкретний спосіб включення норм міжнародного договору в національну правову систе­му. Головна вимога імплементації — слідування цілям та змісту міжнародних настанов.

Способами імплементації є інкорпорація, трансформація, а також за­гальне, спеціальне або конкретне посилання. При інкорпорації норми дого­вору без будь-яких змін дослівно відтворюються в законах імплементуючої держави. При трансформації відбувається перепрацювання норм відповід­ного міжнародного договору при перенесені їх в національне законодавство (звичайно це відбувається внаслідок необхідності врахування національних правових традицій та стандартів юридичної техніки). У випадку загально­го, спеціального чи конкретного посилання міжнародно-правові норми без­посередньо не включаються до тексту закону, в останньому міститься лише згадка про них. Таким чином, при імплементації шляхом посилання засто­сування національної правової норми стає неможливим без безпосереднього звертання до першоджерела — тексту відповідного міжнародного договору.

З другої половини 90-х років все більшої актуальності набуває проблема гармонізації (приведення до відповідності) законодавства України з право­вими системами міжнародних організацій Європи. Після угоди про партнер­ство та співробітництво з Європейським Союзом та вступом до Ради Європи

184

відбулося конституційне закріплення положень щодо співвідношення між­народного та національного права та ратифікація Конвенції про захист прав та основних свобод людини і громадянина. Цей процес опосередковувався створенням спеціальних органів, установ та прийняттям низки спеціальних нормативних актів. Все це дає підставу констатувати, що у системі права України формується новий структурний підрозділ — міжгалузевий інститут імплементації норм міжнародного права.

Правонаступництво щодо міжнародних договорів

Комісією міжнародного права ООН було розроблено Віденську конвен­цію про правонаступництво держав щодо договорів 1978 року.

При об’єднанні держав угоди, які були чинними для держав-попередниць продовжують дію стосовно наступниці, якщо немає іншої угоди між ними.

При поділі держави угоди держави-попередниці залишаються чинними для кожної держави-правонаступниці, якщо вони не домовилися про інше.

У випадку відділення частин і утворення нової незалежної держави пи­тання вирішується так: держава-наступниця є наступницею угод держави- попередниці, якщо між ними нема інших домовленостей.

У випадку деколонізації ми маємо справу з новою державою, стосовно якої діє принцип tabula rasa («чиста дошка»). Вона не має зобов’язань трима­тися старих договорів.

Тлумачення міжнародного договору та його види

Тлумачення договору полягає у з’ясуванні точного значення і змісту до­говору. Тлумачення здійснюється з урахуванням загальних норм міжнарод­ного права і не повинно призводити до наслідків, що суперечать імператив­ним нормам міжнародного права.

Тлумачення міжнародного договору може бути офіційним і неофіцій­ним. Офіційним вважається тлумачення договору його учасниками чи між­народними органами, які вказуються в тексті договору, або органами, що спе­ціально створені самим договором.

Неофіційним видом тлумачення вважається таке, що здійснюється юрис­тами, істориками права, журналістами, а також ученими в наукових працях з міжнародного права.

За суб’єктами тлумачення поділяється на міжнародне і внутрішньо­державне. Найвагомішим видом офіційного міжнародного тлумачення є автентичне тлумачення, що здійснюється за угодою учасників договору і є обов’язковим для них. Вважається, що таке тлумачення має найвищу юри­дичну силу, тому що ґрунтується на письмовій угоді сторін і не може бути змінене одним з учасників без згоди інших. Автентичне тлумачення може здійснюватися у формі спеціальної угоди або протоколу, обміну нотами, шляхом тлумачення термінів у тексті договору.

Міжнародним тлумаченням є тлумачення, що здійснюється міжнарод­ними органами, які передбачені в самому договорі. Цей вид тлумачення, у свою чергу, поділяється на міжнародне адміністративне тлумачення і між­народне судове тлумачення, залежно від міжнародного органу, який його здійснює. Таким може бути тлумачення, яке здійснюють Міжнародний Суд

185

ООН та низка інших органів, уповноважених державами здійснювати тлу­мачення, обов’язкове для учасників договору. Міжнародне судове або арбі­тражне тлумачення може стосуватися як двосторонніх, так і багатосторонніх міжнародних угод.

Внутрішньодержавним тлумаченням уважається таке, що здійснюєть­ся компетентним органом держави у відповідності з національним правом у вигляді декларацій, заяв або інших документів, які додаються до договору. Держава в односторонньому порядку дає своє тлумачення договору, яке є обов’язковим тільки для держави, що його тлумачить.

Способи і принципи тлумачення міжнародного договору

При здійсненні тлумачення використовуються спеціальні способи тлу­мачення, такі як граматичний, історичний, логічний та систематичний.

Граматичний спосіб тлумачення полягає у з’ясуванні значення окремих слів у їхньому синтаксичному зв’язку і тим самим змісту окремих статей до­говору.

Історичний спосіб здійснюється шляхом з’ясування історичних об­ставин, за яких укладався міжнародний договір, взаємовідносин на той час між сторонами, що укладали міжнародний договір, тобто визначення мети, з якою було укладено договір.

Логічний — полягає у тлумаченні однієї статті на підставі інших статей міжнародного договору. Це тлумачення виходить із того, що міжнародний договір становить єдине логічне ціле, частини якого узгоджені між собою ра­зом із преамбулою, додатками та іншими складовими частинами.

Систематичний спосіб здійснюється на підставі зіставлення міжнарод­ного договору з іншими пов’язаними з ним договорами. Цей спосіб особливо ефективний у тих випадках, коли наступний договір укладено з посиланням на попередній, або його укладено як додаток до нього.

Тлумачення міжнародного договору має відповідати певним принципам. Такими є: принцип добросовісності; принцип єдності (при тлумаченні не­можливе роз’єднання об’єкта і мети договору); принцип ефективності (на­дання сили та значення положенням договору, який тлумачиться).

Важливим принципом тлумачення багатомовних договорів є принцип рівності мов автентичних текстів договорів. До спеціальних принципів тлу­мачення договорі належать: максимальне використання різномовних текстів договорів при тлумаченні; рівна достовірність текстів договору, автентич­ність яких встановлена на різних мовах; встановлення єдиного змісту, що за­кріплений у текстах різними мовами.

Тлумачення міжнародного договору не має бути розширеним або обме­женим. Воно повинно проводитись у відповідності із об’єктом і метою до­говору.

Тлумачення тексту договору має відбуватися стосовно всіх структурних елементів, з преамбулою та додатками включно. Можливе також викорис­тання додаткових матеріалів до договору.

При тлумаченні враховуються будь-які наступні угоди відносно тлума­чення чи застосування договору, послідуюча практика застосування догово­

186