У листопаді 1993 р. Велика Британія розповсюдила серед посольств про­позицію про передачу своєї станції Фарадей, на острові Галіндез Аргентин­ського архіпелагу, одній із «неантарктичних» держав. У серпні 1994 р. БАС утверджується в намірі передати Фарадей Україні.

19. липня 1995 р. — в Лондоні було підписано міжурядову угоду і Мемо­рандум про передачу антарктичної станції Фарадей Україні. 6 лютого 1996 р. відбулася передача станції і Україна стала антарктичною державою. На стан­ції Фарадей спущено британський прапор і піднято український — на станції Академік Вернадський.

Станцію названо на честь видатного українського вченого — академіка Володимира Івановича Вернадського (1863-1945), який у 1918 р. став пер­шим президентом Академії наук України. На станції ведуться дослідження, обумовлені Меморандумом про передачу станції Фарадей Україні. В одно час вони є складовими частинами Державної програми досліджень України в Антарктиці, яка тепер розроблена на період до 2010 р.

§ 7. Міжнародно-правовий режим рік і озер

Якщо ріка протікає по території двох чи більше держав, для її вико­ристання може бути встановлений міжнародно-правовий режим. Спочатку це стосувалося свободи річкового судноплавства. Міжнародно-правове за­кріплення такої свободи відомо з часів договорів Римської імперії. На межі ХVП—ХVШ століть, з укладенням Рейсвикського (1697) й Утрехтського (1713) договорів, принцип свободи річкового судноплавства починає затвер­джуватися у відносинах між європейськими державами, а в найбільш повно­му вигляді він знайшов закріплення в Заключному акті Віденського конгресу 1815 р. В Америці прогрес у цій області протікав значно повільніше та відбу­вався з другої половини XIX ст., в Африці й Азії — з початку XX ст.

З другої половини XIX ст. ріки, а в деяких випадках і озера, опиняються в центрі уваги держав не тільки як судноплавні шляхи. Необхідність між­народного співробітництва виникає із приводу більш широкої гідротехнічної експлуатації рік, використання їх як питних джерел і для промислового ри­бальства. Лише у процесі міжнародного співробітництва може бути вирішена проблема транскордонного забруднення рік.

Відповідно до сучасного міжнародного права до рік і озер, що мають міжнародно-правовий режим, відносять: міжнародні ріки, прикордонні ріки та прикордонні озера.

Міжнародні — це ріки, що протікають по території двох і більше держав і є судноплавними (Дунай, Рейн, Конго, система рік Амазонки, Ла-Плати й ін.). На міжнародних ріках на підставі договірних чи звичайних норм міжна­родного права встановлюється, як правило, свобода судноплавства для торго­вих суден прибережних держав. Однак серед міжнародних рік зустрічаються відкриті ріки, на яких відповідно до угоди прибережних держав установлена свобода судноплавства для всіх держав світу (Дунай, Рейн, Шельда, Мозель, Конго, Амазонка й ін.) Плавання по міжнародних ріках військових судів не- прибережних держав заборонено.

151

Прикордонні — ріки, що розділяють території двох і більше держав (Амур, Буг, Тиса й ін.). Правовий режим прикордонних рік установлюється зазвичай або договором про кордон, або внутрішнім законодавством прибе­режних держав, що мають спільний кордон. На таких ріках нерідко застосо­вуються обмеження свободи судноплавства.

Прикордонними називають озера, через які проходить державний кор­дон двох чи декількох держав. Такі озера можуть бути безстічними, тобто не з’єднаними з океаном (Каспійське море) і з’єднаними з океаном (Великі Озера Північної Америки). На підставі спеціальних договорів на прикордон­них озерах зазвичай установлюється свобода торгового судноплавства при­бережних держав. До розпаду СРСР міжнародно-правовий режим Каспій­ського моря визначався на підставі низки договорів. Найважливішим з них був Договір між РРФСР і Персією 1921 р. Після розпаду СРСР між прикас­пійськими державами виникли серйозні труднощі у визначенні міжнародно- правового режиму Каспію. Одні держави пропонують секторальний розподіл озера, інші — розподіл за аналогією з міжнародним морським правом. Питан­ня залишається до кінця не врегульованим.

Після розпаду СРСР із проблемою закріплення міжнародно-правового режиму міжнародних і прикордонних рік зіткнулася Україна. Дотепер між­народним правом урегульований режим лише однієї міжнародної ріки, що протікає по території України, — Дунаю. Міжнародно-правовий режим біль­шості інших рік (таких як Дніпро, Прип’ять, Оскол, Воронеж, Псел і ін.) поки не визначений.

Міжнародно-правовий режим Дунаю

Виходячи з того, що Україна є придунайською державою, особливий ін­терес становить розгляд міжнародно-правового режиму однієї з найбільших міжнародних рік Європи — Дунаю.

Слід зазначити, що міжнародне регулювання судноплавства на Дунаї має свою історію. Вперше свобода судноплавства по Дунаю була проголо­шена Паризьким мирним договором 1856 року, який визначив, що вона не повинна піддаватися іншим обмеженням, крім установлюваних поліцей­ськими і карантинними правилами, та іншим зборам, крім точно передбаче­них у додатках до договору. З метою регулювання судноплавства по Дунаю був заснований спеціальний орган — Європейська дунайська комісія, у яку ввійшли представники Австрії, Великої Британії, Пруссії, Росії, Сардинії, Туреччини і Франції. Як свідчить сам склад комісії, у той час основну роль у визначенні правового режиму ріки і порядку судноплавства по ній грали не-придунайські держави.

Надалі неприбережними державами починалися спроби підсилити свій вплив на регулювання судноплавства по Дунаю. Відповідно до положень мирних договорів 1919 і 1920 років із Німеччиною, Австрією, Болгарією й Угорщиною і на підставі розробленої для їх розвитку Конвенції про режим Дунаю 1921 року керування Дунаєм у його нижній течії (між Чорним морем і Браїловом) здійснювалося Європейською дунайською комісією в складі представників Великої Британії, Італії, Румунії і Франції, а керування суд­ноплавством по Дунаю від Браїлова до Ульма доручалося Міжнародній ду­

152

найській комісії, до складу якої входили представники Австрії, Баварії, Бол­гарії, Великої Британії, Угорщини, Вюртемберга, Італії, Румунії, Франції та Югославії.

Суттєвий вплив на сучасну міжнародну регламентацію судноплавства по Дунаю зробили правові наслідки Другої світової війни. Мирні договори з придунайськими державами — колишніми сателітами Німеччини — Болгарі­єю, Угорщиною і Румунією, містили в собі положення про те, що «навігація по річці Дунай повинна бути вільною і відкритою для громадян, торгових суден і товарів усіх держав на основі рівності у відношенні торгових і наві­гаційних зборів і умов торгового судноплавства». На цій основі в 1948 році в Белграді була підписана Болгарією, Угорщиною, Румунією, СРСР, УРСР, Чехословаччиною і Югославією Конвенція про режим судноплавства по Ду­наю. У 1960 році до неї приєдналася Австрія. В даний час учасниками Кон­венції є всі придунайські держави, крім ФРН.

Конвенція 1948 року регулює судноплавство по Дунаю від міста Ульма (ФРН, у місці впадання в Дунай ріки Іллер) до Чорного моря через Сулін- ське гирло з виходом до моря через Сулінський канал (Румунія). Стаття 1 даної Конвенції встановила, що Дунай відкритий для вільного торгового суд­ноплавства всіх країн світу на основі рівності у відношенні торгових і навіга­ційних зборів і умов судноплавства. Свобода судноплавства не поширюється на військові кораблі.

Плавання по Дунаю військових кораблів придунайських країн за межами країни, прапор якої несе корабель, може здійснюватися тільки за домовленіс­тю між заінтересованими придунайськими державами (стаття 30). Судно­плавство по річці військових кораблів не-придунайських держав заборонено.

Конвенція зобов’язує придунайські держави утримувати свої ділянки Дунаю в судноплавному стані та не створювати перешкод для його здійснен­ня іншими державами (стаття 3).

Для дотримання умов плавання по Дунаю, відповідно до Конвенції 1948 року, була створена Дунайська комісія, до складу якої входять представники держав-учасниць. У якості спостерігачів на сесіях Дунайської комісії присут­ні представники ФРН (має з 1957 року статус спостерігача), Європейської економічної комісії ООН, Одерської комісії. В даний час Дунайська комісія розташовується в Будапешті (Угорщина).

У компетенцію Дунайської комісії, що є юридичною особою з усіма по­вноваженнями, котрі випливають із цього, входить контроль за дотриманням постанов Конвенції і різні питання забезпечення судноплавства по Дунаю (упорядкування планів і кошторисів витрат основних робіт із судноплавства, а також надання рекомендацій і консультацій придунайським державам щодо цих робіт). Комісія встановлює єдину систему навігаційної колійної обста­новки на судноплавній частині Дунаю (видання довідників, лоцій, навігацій­них карт і атласів для потреб судноплавства і т.д.), проводить уніфікацію пра­вил річкового нагляду, координацію гідрометеорологічної служби. Рішення з конкретного питання комісія приймає більшістю голосів при обов’язковій згоді держави, котрої це рішення безпосередньо стосується.

На основі положень Конвенції 1948 року була заснована спеціальна річ­кова адміністрація, що здійснює регулювання судноплавства і проведення

153