§ 1. Поняття території в міжнародному праві

У міжнародному праві під територією розуміють природні простори земної кулі (сушу, надра, морське дно, водяні простори), повітряний простір в атмосфері Землі, космічний простір, небесні тіла, а також штучні об'єкти та споруди (космічні об’єкти, стаціонарні морські плат­форми й ін.).

Проблема території завжди була однієї із самих гострому й складних у міжнародному праві, тому що територія — це не просто простір, а необ­хідний атрибут держави, матеріальна основа життєдіяльності його наро­ду, що населяє, і людства в цілому. Протягом всієї історії людської циві­лізації виникали конфлікти й спалахували війни за володіння тією або іншою територією. Це викликало необхідність створення міжнародно- правових норм, які б регулювали відносини між суб’єктами міжнарод­ного права відносно територій. У міру розвитку науки й техніки става­ли усе більше доступними й придатними для досліджень і експлуатації віддалені території, що не перебувають під суверенітетом якої-небудь держави і є загальним надбанням людства, наприклад відкрите море, по­вітряний простір, Антарктика, космос. У зв’язку із цим з’явилися норми, що визначають правовий режим цих просторів і можливості суб’єктів міжнародного права по їхньому науковому вивченню й економічному використанню. Цей процес продовжує розвиватися і сьогодні.

Слід зазначити, що розуміння міжнародним правом території пере­важно в просторовому аспекті не має нічого спільного з поняттям тери­торії в її природному значенні, як середовища існування земної фауни і флори, місцезнаходження природних багатств і ресурсів, середовище проживання людини і матеріальної основи її існування, хоча останнє і враховується в нормах міжнародного і національного права, що стосу­ються природокористування.

Територія має цілу низку юридично значущих характеристик, серед яких: розміри (загальна площа); протяжність із півночі на південь та зі сходу на захід; компактність; географічне положення, в тому числі наявність річок і виходу до мори; чисельність і густота населення, розподіл населення по окремих ділянках території; кліматичні умови; особливості ландшафту; ха­рактер надр та ступінь їх розробки; характер кордонів (юридично оформлені чи фактично існуючі, природні або довільні); характер прилеглих територій (державні чи міжнародні); період існування. Проте з погляду міжнародного права основною характеристикою території є її правовий режим.

Уся територія Землі відповідно до її правового режиму може бути класи­фікована на такі категорії:

127

1. державна територія, тобто територія, яка розташована в межах дер­жавних кордонів тієї чи іншої держави і на яку поширюється повна та ви­ключна влада цієї держави;

2. території з міжнародним режимом — території, які не входять до скла­ду державної території: водні простори за межами виключних економічних зон прибережних держав, Міжнародний район морського дна, Антарктика, космічний простір, Місяць та інші небесні тіла;

3. території зі змішаним режимом — це території, на які одночасно по­ширюється дія норм і міжнародного, і національного права. До них належать, по-перше, прилеглі та виключні економічні зони і континентальний шельф прибережних держав, які не входять до їх території, і, по-друге, міжнародні річки, міжнародні протоки, що перекриваються територіальним морем при­бережних держав, і міжнародні канали, що входять до складу територій при­бережних держав.

Своєрідним різновидом територій є території з особливим міжнародним режимом — це демілітаризовані і нейтралізовані зони і зони миру (у разі їх­нього встановлення).

Демілітаризована територія — це така частина державної території, у відношенні якої держава прийняла міжнародне зобов’язання скоротити або не мати в її межах військових укріплень і споруд, визначених видів озброєнь і збройних сил.

Такі території створюються на основі міжнародних угод (договорів) між заінтересованими державами з метою забезпечення взаємної міжнародної безпеки.

Демілітаризація може застосовуватися:

а) стосовно передбачених відповідними актами частин територій (райо­нів) тієї або іншої держави або стосовно самостійних політико-територіальних одиниць;

б) стосовно держави в цілому в якості способу міжнародного примусу, покарання за агресивну війну;

в) стосовно певних просторових сфер, що не знаходяться під державним суверенітетом і якими можуть користуватися в мирних цілях усі держави.

У своєму обсязі демілітаризація може бути повною або частковою. Повна демілітаризація являє собою ліквідацію всіх наявних військових об’єктів і за­борону спорудження нових військових об’єктів і укріплень, заборону усіх ви­дів зброї, виведення і заборону утримання збройних сил, крім поліцейських, а також заборону ввозу і провозу військових матеріалів, заборону прольотів військових літаків і т.д. У цілому все це зводиться до заборони використання даної території у військових цілях.

Часткова демілітаризація полягає в тому, що на таких територіях реалі­зується один або декілька з таких заходів: ліквідація визначених військових об’єктів, заборона будівництва таких нових об’єктів, заборона використання нових видів озброєнь, обмеження контингенту збройних сил і заборона вве­дення нових частин і т.п.

Приклади демілітаризації певних територій дуже різноманітні. Так, за Угодою між СРСР і Фінляндією від 11 жовтня 1940 року і за Мирним до­говором країн антигітлерівської коаліції з Фінляндією від 10 лютого 1947

128