національного законодавства України». Цим положенням Конституція ви­знає в Україні примат міжнародного права, що, у свою чергу, поряд з іншими конституційними положеннями, характеризує Україну як демократичну і правову державу.

Показовим прикладом безпосереднього зв’язку Конституції України і міжнародного права, врахування його найважливіших положень і визнання на конституційному рівні юридичної чинності міжнародних правових актів є по­ложення ст. 18 Конституції: «Зовнішньополітична діяльність України спря­мована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримки мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтова­риства на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права».

Цим положенням, крім іншого, підкреслюється визнання Україною ко­ординуючої ролі міжнародного права і прагнення України підтримувати і розвивати свої міжнародні зв’язки на основі мирного співробітництва (яке, до того ж, є одним з основних принципів сучасного міжнародного права). Необхідністю мирного співробітництва держав пронизаний весь зміст Ста­туту ООН, і вимога ця відображена в ст. 1 Статуту ООН: «Підтримувати міжнародний мир... Здійснювати міжнародне співробітництво у розв’язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманного характеру й у заохоченні та розвитку поваги до прав людини й основних сво­бод для всіх, без розрізнення раси, статі, віку, релігії».

Отже, одним із факторів міжнародного визнання України і закріпленні її в якості повноправного учасника міжнародних правовідносин стало під­твердження з її боку відданості принципам міжнародного права. Суверенітет України як об’єктивно властива з моменту виникнення будь-якої держави особливість, характеризує верховенство держави на всій її території і неза­лежність у міжнародних відносинах. Саме суверенність, притаманна тільки державам, визначає характерні риси держави і як суб’єкта міжнародного пра­ва. На основі своєї суверенності Україна ipso facto стала суб’єктом міжнарод­ного права — носієм юридичних прав і обов’язків.

Сьогодні Україна є членом близько 30 міжнародних організацій, бере участь у більше ніж 250 міжнародних договорах, має дипломатичні відноси­ни з понад 160 державами світу та бере активну участь у роботі ООН та її робочих органах

§ 3. Постійно-нейтральна держава

Особливим різновидом правосуб’єктного статусу держави є постійний нейтралітет.

Постійний нейтралітет — це міжнародно-правовий статус держави, що взяла на себе зобов’язання не брати участь в будь-яких війнах та військово- політичних (збройних) конфліктах, що відбуваються або можуть відбутися в майбутньому і утримуватися від дій, здатних втягнути таку державу у війну. В зв’язку з цим постійно-нейтральні держави не беруть участі у військово- політичних союзах, відмовляються від розміщення на своїй території інозем­них військових баз, виступають проти зброї масового ураження (передусім, ядерної), активно підтримують зусилля світового співтовариства в сфері роз­

82

зброєння, зміцнення довіри і співробітництва між державами у цій царині. Таким чином, постійний нейтралітет здійснюється не тільки і не стільки під час війни, але в мирний час. Статут постійного нейтралітету не позбавляє державу права на самооборону у випадку нападу на неї, що має наслідком порушення 'її специфічного міжнародно-правового статусу.

Юридичним закріпленням статусу постійного нейтралітету є укладення зацікавленими державами відповідного міжнародного договору за участю в ньому держави, що наділяється статусом постійного нейтралітету. Дія такого договору не обумовлюється якимсь конкретним строком — він укладається на весь майбутній час. Згідно взятих на себе зобов’язань постійно-нейтральна держава повинна дотримуватися правил нейтралітету у випадку виникнення військового конфлікту між будь-якими державами, тобто виконувати нор­ми міжнародного права, що стосуються нейтралітету під час війни, зокре­ма, норми Гаазьких конвенцій 1907 р. про нейтралітет в сухопутній війні (п’ята конвенція) та морській війні (тринадцята конвенція). Рівною мірою постійно-нейтральна держава не може допускати використання своєї терито­рії, включаючи повітряний простір, для втручання у внутрішні справи інших держав чи будь-яких ворожих дій проти них. Неприпустимими є подібні дії і з боку самої постійно-нейтральної держави. Разом з тим остання має право на участь в діяльності міжнародних організацій, мати власну регулярну ар­мію і військові укріплення, необхідні для самооборони.

Нерідко статус постійного нейтралітету закріплюється не лише між­народним договором, але й національним правовим актом держави. Кожна держава має суверенне право самостійно визначати свою зовнішню політику з урахуванням принципів і норм міжнародного права. Відображенням вказа­ного права є вибір державою способів встановлення статусу свого постійного нейтралітету. Це передбачає, що такий статус може бути визначений держа­вою і на підставі прийняття нею тільки відповідних внутрішніх актів. Важли­вим є лише, щоби в цьому випадку даний статус здобув міжнародно-правове визнання інших держав (як і при проголошенні суверенітету).

В історичному минулому статус постійного нейтралітету належав Бель­гії (з 1831 по 1919 рр.) і Люксембургу (з 1867 по 1944 рр.). В сучасний пері­од цей статус мають Швейцарська Конфедерація, Австрія, Лаос, Камбоджа, Мальта і Туркменістан.

Угода про постійний нейтралітет Швейцарії була підписана Австрією, Великою Британією, Францією, Росією, Пруссією (правонаступник — Ні­меччина) та Португалією 8 (20) листопада 1815 року і була підтверджена Версальським мирним договором 1919 р. Держави, що підписали Угоду, ви­знали «вічний» нейтралітет Швейцарії. Вони гарантували їй як статус ней­тралітету, так і недоторканність території Швейцарії, її кордонів, що передба­чає обов’язок цих держав виступити на захист статусу Швейцарії у випадку його порушення.

Відповідно до радянсько-австрійського меморандуму, прийнятого в квіт­ні 1955 р., Австрія зобов’язалася проголосити декларацію про те, що прийме статус, подібний до статусу нейтралітету Швейцарії. 15 травня 1955 року був підписаний Державний договір про відновлення незалежної і демократичної Австрії, в якому союзні в ході минулої другої світової війни великі держави

83

• СРСР, США, Велика Британія, Франція — заявили, що поважатимуть не­залежність і територіальну цілісність Австрії в тому вигляді, як це встановле­но зазначеним договором. На цій підставі австрійський парламент 26 грудня 1955 року ухвалив Федеральний конституційний закон про постійний ней­тралітет Австрії. В ст. 1 цього Закону визначено, що з метою тривалого і по­стійного утвердження своєї зовнішньої незалежності й недоторканності своєї території Австрія добровільно заявляє про свій постійний нейтралітет. Для забезпечення цих цілей в законі закріплено положення, згідно якого Австрія не вступатиме ні в які військові союзи і не допускатиме створення військових опорних пунктів інших держав на своїй території. Статус Австрії був визна­ний спершу союзними, а потім й іншими державами світу, але на відміну від статусу Швейцарії, він не був гарантований в тій формі й в тому обсязі, що це має місце в Угоді про нейтралітет Швейцарії.

На міжнародній конференції в Женеві 14 країн з урегулювання т.зв. ла­оського питання 23 липня 1962 року була підписана Декларація про нейтра­літет Лаосу, в якій учасники конференції взяли до відома заяву уряду Лаосу про нейтралітет від 9 липня 1962 року і заявили, що вони визнають, поважа­тимуть і дотримуватимуться суверенітету, незалежності, єдності та територі­альної цілісності Лаосу.

Статус Камбоджі був визначений Заключним актом Паризької конфе­ренції з питань Камбоджі від 23 жовтня 1991 року. Складовою частиною цього документу є Угода, що стосується суверенітету, незалежності, територіальної цілісності та недоторканності, нейтралітету та національної єдності Камбо­джі, в якій зафіксовано її зобов’язання закріпити постійний нейтралітет у сво­їй Конституції. Інші учасники Угоди зобов’язалися визнавати та поважати такий статус Камбоджі. Статус постійного нейтралітету знайшов своє відо­браження в законі про нейтралітет Камбоджі ще від 6 листопада 1957 року.

Уряд Республіки Мальта затвердив 14 травня 1981 року Декларацію про нейтралітет Мальти, в якій заявив, що Республіка Мальта є нейтральною державою і відмовляється від участі в будь-яких військових союзах. Жоден об’єкт на Мальті не може використовуватися таким чином, щоби це привело до зосередження на Мальті іноземних збройних сил.

Постійний нейтралітет Туркменістану був проголошений Законом «Про внесення змін і доповнень в Конституцію Туркменістану» і Конституційним законом «Про постійний нейтралітет Туркменістану» від 12 грудня 1995 року. Він був також визнаний і підтриманий резолюцією Генеральної асамблеї ООН «Про постійний нейтралітет Туркменістану», прийнятої 12 грудня 1995 року. В ст.1 Конституції Туркменістану резюмується зміст вказаних документів і за­кріплюється положення, відповідно до якого «визнаний співтовариством ней­тралітет Туркменістану є основою його внутрішньої і зовнішньої політики».

Таким чином, лише повноправний суб’єкт міжнародного права — су­веренна держава, чий суверенітет визнано міжнародним співтовариством,

• може володіти статусом постійного нейтралітету. Зобов’язання, що ви­пливають зі статусу постійно-нейтральної держави, не можуть слугувати об­меженням її суверенітету. В минулому вважалося, що постійно-нейтральна держава не може бути повноцінно суверенною, оскільки в силу свого статусу (обов’язку неучасті у військових конфліктах) позбавлене «права на війну»

84