тлумачаться, запроваджуються у життя. Завдяки їм вдалося подолати низки традиційних недоліків звичаю. Тепер він став створюватися доволі швидко, у більш чітких формах, його зміст став загальнодоступним. Резолюцій спри­яють затвердженню звичаю у практиці, адаптують його зміст до нових умов, що зміцнює зв’язок звичаю з життям.

§ 5. Кодифікація норм міжнародного права

Кодифікація — це процес систематизації діючих норм міжнародного пра­ва, яка здійснюється шляхом встановлення та точного формулювання змісту діючих норм, узгодження їх одна з одною та усунення наявних протиріч, ска­сування застарілих положень та заміну їх новими, а також заповнення про­галин у міжнародній правовій системі.

Із вищесказаного стає зрозуміли, що кодифікація являє собою право- творчий процес. Прийнято вирізняти кодифікацію офіційну, яка здійсню­ється державами, їх організаціями, а також неофіційну, яка виконується без участі держав міжнародними неурядовими організаціями, приватними осо­бами. Міжнародна неурядова організація — Міжнародний комітет Червоно­го Хреста — підготувала проекти кодифікації міжнародного права у період збройних конфліктів. На їх основі у 1949 році дипломатичні конференції прийняли чотири Женевські конвенції про захист жертв війни, а у 1977 році ще й два Додаткових протоколи до них.

Головним різновидом неофіційної кодифікації є доктринальна кодифіка­ція, яка здійснюється вченими чи їх організаціями. Такого роду кодифікація грала та продовжує грати важливу роль. Власне кажучи, сьогодні будь-яка кодифікація у тому чи іншому ступені є доктринальною, оскільки не може відбуватися без участі вчених.

Спроби офіційна кодифікація мали місце ще у другій половині мину­лого сторіччя. Це Брюссельська декларація про закони та звичаї сухопутної війни 1874 року. Вона так і не була укладена у зв’язку із розбіжністю між державами та східною війною, що невдовзі розпочалася Також велику роль грали дві Гаазькі конференції миру, що були скликані у 1899 та 1907 роках за ініціативи Російської імперії. Ліга Націй намагалася здійснити низку ко­дифікаційних проектів, була скликана спеціальна конференція, але успіху ці спроби не мали. Головні держави світу не були готові обмежити свою сво­боду дій.

Новий етап в історії кодифікації відкриваються с прийняттям Статуту ООН, в якій говориться, що Генеральна Асамблея ООН організують дослі­дження та роблять рекомендації у цілях, зокрема, заохочення прогресивного розвитку поставлено на перше місце. На сьогодні загальновизнаним є те, що ко­дифікація міжнародного права неможлива без його прогресивного розвитку.

На виконання ст. 13 Статуту ООН Генеральна Асамблея створила ме­ханізм для такої кодифікації. Центральне місце у ньому займає Комісія між­народного права ООН, яка складається тепер із 34 експертів, які обираються за особисті якості, що майже у три рази більше, ніж раніше.

Комісія забезпечує кваліфіковану підготовку проектів кодифікації за запланованою тематикою. Проекти обговорюються Шостим комітетом

57

Генеральної Асамблеї ООН і передаються урядам для надання зауважень. Після цього Комісія готує кінцевий проект, який і представляє дипломатич­ній конференції для підготовки на її основі конвенції. Бували випадки, коли Генеральна Асамблея сама приймала конвенції (конвенцію про спеціальні місії, яка не визивала особливих розбіжностей).

На базі проектів Комісії міжнародного права були прийняті дві конвенції щодо права договорів, конвенції з дипломатичного та консульського права, чотири конвенції 1958 року з морського права, дві конвенції щодо правонас- тупництва тощо.

У цілому діяльність Комісії міжнародного права оцінюється вельми позитивно. Колишній Генеральний секретар ООН Кофі Аннан заявив, що на протязі 50 років комісія виконувала свою місію з великим успіхом, установлюючи основні норми у більшості ключових галузях міжнародного права.

Кодифікацією у своїх сферах займаються і інші органи ООН. Значна роль у цій галузі таких організацій системи ООН як МОП (більше 150 кон­венцій) та ЮНЕСКО. Унікальним для нашого часу випадком була III Кон­ференція ООН з морського права, яка на протязі 1973-1984 років підготувала Конвенцію ООН з морського права, яка більш схожа не на кодекс, а на звід законів. Конференція працювала довго і дорого обійшлася. Справа у тому, що морське право стосується важливих економічних та інших національних інтересів держав.

У якості ще одного особливого випадку можна зазначити прийняття ці­лого комплексу конвенцій про права людини. У підсумку це кодекс міжна­родного права прав людини, який тим не менш не є результатом кодифікації, оскільки кодифікуються здебільшого вже існуючі норми, а у даному випадку галузь права створена наново. Хоча із цим можна й посперечатися, врахову­ючи те, що більшість прав людини є природними.

Участь у кодифікації багатьох органів ставить проблему запобігання фрагментації міжнародного права. Необхідно забезпечити, щоб кодифіковані акти у спеціальних галузях не суперечили один одному і загальним нормам міжнародного права. Рішення цієї проблеми Генеральна Асамблея ООН по­клала на Комісію міжнародного права.

Ефективність кодифікації багато в чому залежить від того, чи вона не руйнує і не підміняє звичаєве право, а взаємодіє з ним. Одна з головних про­блем права полягає у тому, щоб не відставати від перебігу життя. Нове пра­во у значній мірі створюється за рахунок розвитку старого. Одним із засобів оновлення міжнародного права і є кодифікація.

Однією із перешкод на шляху ефективності кодифікації є проблема збо­ру потрібної кількості ратифікацій, які необхідні для набуття конвенції чин­ності, не кажучи вже про участь у цьому процесі більшості держав. Певний вихід бачиться у тому, щоб розглядати конвенції як декларативні по відно­шенню до існуючого звичаєвого права, як це зробив Міжнародний Суд ООН щодо положень Віденської конвенції про право міжнародних договорів ще до набуття нею чинності. Інший шлях вирішення проблеми полягає у тому, щоб готувати не проекти конвенцій, а проекти резолюцій Генеральної Асамблеї ООН, що вже робить Комісія міжнародного права.

58