у їх розпорядження зразків ґрунту та мінералів, доставлених на Землю з не­бесних тіл. У випадку можливої експлуатації природних ресурсів небесних тіл держави зобов’язуються встановити режим, що відповідатиме інтересам співтовариства, однак видобуті мінерали, зразки належать державам, які їх видобули.

Принцип запобігання шкідливого забруднення космічного простору тіс­но пов’язаний з глобальним завданням охорони навколишнього середовище і ним обумовлений. Його зміст зобов’язує держави діяти «з пересторогою», щоби не завдавати шкоди космосу в процесі дослідження і використання. Юридичні зобов’язання держав з екологічного захисту космосу є одним з найважливіших елементів його правового режиму.

Держави зобов’язуються використовувати космос таким чином, щоби уникати його забруднення в результаті антропогенної діяльності, запобігати порушення балансу космічного середовища, що сформувався, для чого необ­хідно контролювати діяльність ядерних установок на космічних об’єктах, пу­блікувати ці оцінки ядерних джерел енергії на борту космічних об’єктів до їх запуску (ст. VII Угоди про Місяць 1979 р. і ст. 1 Конвенції про оперативне сповіщення 1986 р.).

Особливе значення мають зобов’язання держав із захисту навколишньо­го природного середовища Землі від забруднення з космосу. Починаючи з першої стадії запуску можливі аварії, внаслідок яких порушується біосфера Землі, завдається шкода здоров’ю людей. Відтак держави мають об’єднувати і зміцнювати свої зусилля: 1) із створення роботів з прибирання космічного брухту і сміття з орбіт, що має особливе значення для геостаціонарної орбіти, ресурс якої обмежений; 2) із застосування при будівництві космічних апа­ратів таких матеріалів, які могли б згоряти в щільних шарах атмосфери; 3) у розробці мінімально небезпечного ракетного палива.

§ 8. Космічний простір і небесні тіла

Міжнародне право, встановлюючи режим космічного простору та не­бесних тіл, тим не менше не містить загальновизнаного визначення цих те­риторій. Що стосується космічного простору, то основною причиною такої невизначеності є відсутність у праві чіткого розрізнення між космосом і по­вітряним простором, який визнається територією держави. У міжнародно- правовій практиці низки держав і в доктрині космос нерідко визначають як простір, що знаходиться за межами повітряної сфери Землі, режим якого ви­значає міжнародне право. У космосі інколи виділяють простори, що мають особливості з погляду їхнього використання: ближній космос, дальній кос­мос, геостаціонарну орбіту. Правовий режим цих просторів ґрунтується на існуючому режимі всього космічного простору. Небесними тілами слід вва­жати будь-які космічні тіла, що мають природне походження.

Основним міжнародно-правовим актом, що визначає режим дослі­дження та використання космічного простору та небесних тіл, є Договір про космос 1967 р. Він встановлює, що «дослідження та використання кос­мічного простору, включно з Місяцем та іншими небесними тілами, здій­снюється на благо та в інтересах всіх країн, не залежно від ступеня їхнього

534

економічного або наукового розвитку, та є надбанням всього людства»⁷. Ні­яка ділянка космічного простору, включно з небесними тілами, не підлягає національному привласненню ні шляхом проголошення на них сувереніте­ту, ні шляхом використання або окупації, ні будь-якими іншими способами (ст. 2), а дослідження космічного простору слід проводити відповідно до міжнародного права, включно зі Статутом ООН (ст. 3).

Надзвичайно важливою є норма ст. 4 Договору про космос 1967 р. про за­борону розміщення зброї масового знищення. Тим самим космічний простір і небесні тіла проголошені частково демілітаризованою зоною, включно з без’ядерним статусом. Договором 1963 р. в космосі також заборонено прово­дити будь-які випробування ядерної зброї. Розміщення в космосі звичайних видів озброєння та збройних сил загальним міжнародним правом не заборо­нено, так само як не заборонено використання космосу для військових цілей. Деякі обмеження в цій галузі накладали лише двосторонні угоди.

Місяць та інші небесні тіла є демілітаризованими та нейтралізованими територіями, що забороняє будь-яке їх військове використання. Відповідно до Договору про космос 1967 р. вони можуть бути використані виключно в мирних цілях. Однак це не виключає права держави включати військовос­лужбовців у склад екіпажу космічного об’єкта (ст.4) та їхнього права робити посадку на небесні тіла.

Вивчення та дослідження космічного простору і небесних тіл має відбу­ватися в такий способом, щоб уникати їх шкідливого забруднення, а також несприятливих змін земного середовища. У дійсності ця норма поки важко реалізується та є швидше побажанням. За різними оцінками навколоземний космічний простір вже нині заповнено численними недіючими космічними об’єктами та їхніми частинами, а деякі види палива, що застосовується в ра­кетоносіях, шкідливо впливає на озонову кулю Землі. Тим не менше пріори­тети засвоєння космосу навряд чи будуть поставлені в залежність від еколо­гічних недоліків існуючих технологій.

Спроба розвинути й уточнити деякі положення Договору про космос 1967 р. була зроблена в Угоді про діяльність держав на Місяці та інших не­бесних тілах 1979 р. Зокрема, угода поширює на Місяць і небесні тіла режим «загального надбання людства» та приписує, щоб розробка природних ресур­сів була тут підпорядкована спеціальному міжнародно-правовому режиму. Однак ні Угода, ні інші міжнародно-правові акти такий режим не встановлю­ють, що свідчить про «заморожування» питання. За аналогією із проблемами, що виникли у зв’язку зі спробами врегулювати режим здобування корисних копалин з морського дна, можна припустити, що звернення до питання про освоєння ресурсів небесних тіл відбудеться не раніше, ніж у багатьох держав з’являться необхідні технічні можливості.

Усе це зайвий раз підтверджує, що міжнародне космічне право в частині визначення режиму космосу та небесних тіл значною мірою перебуває в об­ласті бажаного, оскільки область дійсного залишається поки що поза межами

⁷ В Юридичному підкомітеті Комітету ООН з використання космічного простору у мирних цілях питання про делімітацію космосу обговорюється з 1967 р. і залишаєть­ся поки невирішеним. Існуючі погляди на критерії делімітації іноді суттєво відрізня­ються, що не дозволяє го ворити про наявність необхідного opinio juris

535