4. Публічний виступ як важливий засіб комунікації. Види публічних виступів. Мистецтво аргументації під час публічних виступів.

Публічний виступ – жанр ораторського мистецтва, «красномовства», прилюдне виголошування доповіді, промови, заяви, інформації та ін. Це вміння не лише передавати інформацію, а й переконувати аудиторію, впливати на неї, мистецьки володіти словом. Залежно від змісту, призначення, способу проголошення та обставин виділяють: доповідь, промову, виступ, повідомлення, лекцію, презентацію.

Доповідь — одна з найпоширеніших форм публічних виступів. Вона порушує нові проблеми, що ще потребують вирішення, має характер гострої злободенності. Доповідь є дуже важливим елементом системи зв'язків із громадськістю (приміром, повідомлення своєї точки зору на проблему, наукової та громадянської позиції тощо). Розрізняються політичні, звітні, ділові та наукові доповіді.

Промова – заздалегідь підготовлений публічний виступ на певну актуальну тему, звернений до широкого загалу. Виділяють розважальні, інформаційні, агітаційні, вітальні промови.

Виступ – публічне виголошення промови. Поширеним є виступ з доповіддю. У такому виступі має бути вступ (вказівка на предмет обговорення)), основна частина (виклад власних поглядів на певне питання), висновки (оцінка, пропозиції).

Лекція – усний виклад навчального предмета викладачем у вищому або середньому спеціальному навчальному закладі. Лекції є формою пропаганди наукових знань. За змістом вони дуже різноманітні. У лекціях висвітлюються розв’язані або нерозв’язані проблеми, до того ж найбільш загальні.

Публічний виступ потребує ретельної підготовки, що відбувається в кілька етапів:

1. Обдумування та формулювання теми, визначення низки питань, виокремлення принципових положень.

2. Добір теоретичного і практичного матеріалу (опрацювання літератури). На цьому етапі важливо не просто знайти і опрацювати матеріал, а глибоко його осмислити, визначити головне і другорядне, інтегрувати основні положення за кількома джерелами.

3. Складання плану, тобто визначення порядку розташування окремих частин тексту, їх послідовності та обсягу.

4. Складання тез виступу.

5. Написання остаточного тексту виступу (вступ, основна частина, висновки).

Публічний виступ передбачає аргументацію — майстерний добір переконливих доказів, тобто складну логічну операцію, що є комбінацією суджень як елементів доведення. Структура доведення така: теза – аргументи – демонстрація.

Аргументи (докази) – це ті істинні судження, якими послуговуються під час доведення тез. Це вірогідні факти, визначення, аксіоми, раніше доведені теореми й закони науки.

Правила аргументації:

1. Тезу доказу потрібно формулювати ясно і чітко. При цьому не можна допускати двозначності. Наприклад, формулювання тези «Закони треба виконувати» двозначна, тому що не зрозуміло, про які закони йде мова: про закони природи чи про закони громадського життя. Перші не залежать від волі людей, тоді як юридичні закони залежать лише від волі громадян і мають виконуватися.

2. У ході доказу теза повинна залишатися незмінною, тобто має доводитись те саме положення. Таким чином, протягом усього доказу не можна відступати від початкового формулювання тези.

3. Аргументи мають бути істинними і не повинні суперечити один одному, вони повинні бути достатніми.

Недотримання правил аргументації може призвести до паралогізмів, софізмів та парадоксів.

Паралогізм – ненавмисна логічна помилка в міркуванні, яка виникає внаслідок порушення законів і правил логіки та приводить зазвичай до хибних висновків. Софізм – умисно хибно зроблений умовивід, який має видимість істинного. Наприклад: 1. Те, що не втратив, ти маєш. Роги ти не втрачав, отже, у тебе є роги. 2. Злодій не хоче придбати нічого поганого. Придбання хорошого є хороша справа. Отже, злодійство добро?. 3. Ліки,прийняті хворим, є добро. Бíльше робити добра – краще. Отже, ліки слід приймати великими дозами?

Парадокс – це міркування, в якому доводиться як істинність, так і хибність певного судження. Деякі парадокси були висловлені ще мислителями Давнього світу. До найвідоміших із них належать «Брехун», «Купа», «Ахіллес і черепаха» тощо. Наприклад: Я брешу. Висловлення, яке я вимовив, є хибним.

Обговорення теоретичних і практичних проблем іноді переростає в дискусію – широке публічне обговорення спірного питання, висловлення різних думок з певного питання. Логічною основою дискусії є правильно побудований процес доведення тези та її спростування (зруйнування доведення шляхом встановлення хибності, необґрунтованості висунутої тези). Суб’єктами дискусії є пропонент (той, хто відстоює певну тезу, концепцію – доповідач, дипломник, дисертант), опонент (той, хто протиставляє, заперечує чи спростовує думки пропонета), аудиторія (колектив).