2. Мовний етикет як чинник ефективного спілкування. Функції та основні формули мовного етикету.

Спілкування – це діяльність людини, під час якої відбувається цілеспрямований процес інформаційного обміну. Отже, під час спілкування найперше враховуються особливості мовного етикету.

Мовний етикет – це сукупність правил мовної поведінки, які репрезентуються в системі національно специфічних стійких формул і виразів у ситуаціях установлення контакту зі співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності. Ці засоби ввічливості «орієнтовані на вираження поваги до співрозмовника та дотримання власної гідності. Вони є органічною частиною культури спілкувальних взаємин, соціальної культури загалом»¹.

Дотримання мовного етикету людьми так званих лінгвоінтенсивних професій – чиновниками всіх рангів, лікарями, викладачами, юристами, журналістами, працівниками зв’язку, транспорту – має ще й виховне значення, мимоволі сприяє підвищенню як мовної, так і загальної культури суспільства. Але найбільш важливим є те, що неухильне, ретельне додержання правил мовного етикету членами колективу навчального закладу, підприємства, офісу, інституції підтримує позитивний імідж, престиж усієї установи.

Які ж чинники визначають формування мовного етикету і його використання?

1. Мовний етикет визначається обставинами, за яких відбувається спілкування. Це може бути ювілей університету, нарада, конференція, прийом відвідувачів, ділові перемовини та ін.

2. Мовний етикет залежить від соціального статусу суб’єкта і адресата спілкування, їх фаху, віку, статі, характеру, віросповідання.

3. Мовний етикет має національну специфіку. Кожний народ створив свою систему правил мовного етикету. На цю його особливість указує Радевич-Винницький: за етикетом упізнають «своїх» етнічно (національно) і/або соціально (віком, родом занять, релігією).

Мовний етикет як соціально-лінгвістичне явище виконує такі функції:

• контактопідтримувальну – встановлення, збереження чи закріплення стосунків адресата й адресанта;

• конотативну (ввічливості) – прояв чемного поводження членів колективу один з одним;

• регулювальну (регулятивну) – регулює взаємини між людьми у різних спілкувальних ситуаціях;

• імперативну, волюнтативну (впливу) – передбачає реакцію співбесідника – вербальну, невербальну чи діяльнісну;

• апелятивну – привернення уваги, здійснення впливу на співбесідника;

• емоційно-експресивну (емотивну), яка є факультативною.

Наявність цих функцій підтверджує думку, що мовний етикет – це своєрідний механізм, за допомоги якого може відбутися ефективне спілкування.

Усі названі функції мовного етикету ґрунтуються на комунікативній функції мови.

Мовленнєвий етикет – реалізація мовного етикету в конкретних актах спілкування, вибір мовних засобів вираження.

Мовленнєвий етикет – поняття ширше, ніж мовний етикет і має індивідуальний характер. Мовець вибирає із системи словесних формул найбільш потрібну, зважаючи на її цінність. Мовець – це не «говорильний апарат», який просто озвучує чи графічно фіксує закладені в його пам’ять формули мовного етикету. Він має «простір для маневру», має можливість вираження своєї індивідуальності навіть у межах цієї порівняно вузької мовної підсистеми.

Правила мовного етикету реалізуються в основному в одиницях лексичного («Добридень!», «Вибачте», «Дякую», «Прощавайте», «Добраніч» тощо), фразеологічного («Ні пуху ні пера») і частково морфологічного рівнів (вживання займенникових та дієслівних форм пошанної множини, наприклад: Ви чарівні; бабуся зраділи; тато казали).

Схематично код мовленнєвої ситуації можна зобразити так: «хто – кому – чому – про що – де – коли» говорить.

Отже, які мовні формули звертання існують в офіційному та неофіційному спілкуванні?

Протягом століть і навіть протягом лише XX ст. реєстр слів-звертань офіційного вжитку мінявся. На сьогодні повернуто в ділове спілкування звертання пане, добродію, поруч із поширеними товаришу, товаришко, товариші, і всі три звертання є придатними для ділової комунікації. Усе залежить від ситуації та індивідуальних уподобань.

Більш офіційна ж величальна функція закріпилася за звертанням пане, пані, панове. У грецькій міфології Пан «покровитель усієї природи», «народна етимологія пов’язує ім’я Пан з грецьким займенником pan – усе, pantes – усі». У свідомості наступних поколінь слово «пан» закріпилося із значенням гнобителя, а отже й слово мало негативну конотацію. Нейтральне значення перейшло з польської мови, таким воно було й у звертаннях козаків, в епістолярії на початку XX ст. Отже, потрібен час для того, щоб це слово позбавилося соціальної маркованості, стало «паперовим».

Звертання добродію (добродійко, добродії) вважається старою почесною назвою осіб, що роблять добро для народу. Вживається це звертання і в поєднанні з засобами титулування (пане добродію, пані добродійко) і з означальними прикметниками (вельмишановний добродію, вельмишановна добродійко тощо).

Слід бути уважним, вибираючи звертання в промовах, на різноманітних зібраннях. Наприклад, залежно від виду зібрання, складу аудиторії можуть бути звертання: «Глибокоповажні пані й панове, дорогі гості!», «Високошановний голово! Шановні колеги! Пані й панове!», «Преосвященні владики, чесні отці, дорогі брати і сестри!», «Блаженніший митрополите», «Високоповажний пане Надзвичайний і Повноважний Посол!» тощо.

Природно, що в неофіційній обстановці ми можемо послуговуватися значно більшим реєстром звертань на ім’я, на ім’я по батькові, скористатися словами друже, подруго, брате, сестро, голубчику, серденько тощо.

При звертанні важливо й витримувати ти – ви дистанцію. Первісно звертання на ти було виявом найбільшої прихильності. Підкреслюючи ґречність, у писемному тексті займенник Ти писали з великої літери.

Традиція звертання на Ви була запозичена українською мовою з кінця XIV ст. Шанобливе Ви мають і зараз не всі народи. Зокрема, шведи й поляки вважають його не зовсім ввічливим. Англійці хоч і користуються у розмовній мові ви, однак ти – тільки в поетичній мові й у звертанні до Бога. На Ви звертаються до малознайомого (чи незнайомого) співбесідника, до старшого за віком, посадою.

Важливим елементом комунікації є привітання: слова або жести, звернені до кого-небудь під час зустрічі на знак прихильного ставлення, доброзичливості.

Вибір вітального виразу залежить від часу його вживання. Вранці обов’язково: «Доброго ранку!», «З добрим ранком вас!», «Доброго ранку, колего!» Удень – це «Добрий день» або «Добридень!» Увечері знадобиться: «Добрий вечір!», «Вечір добрий!», «Добривечір!».

В українців поширеними є вітання «Добрий день!», «Здрастуйте!».

У розмовній мові доречними будуть: «Здоров!», «Здоров був!», «Доброго здоров’я!», «Моє шанування!», «Вітаю вас!», «Радий вітати Вас!», «Привіт», «З неділею вас» тощо.

Швидкоплинна зустріч закінчується прощанням, і ми, залежно від часу, добираємо відповідні вирази.

Найбільш нейтральним є: «До побачення!» або уточнювальний варіант: «До скорого побачення!», «До швидкого побачення!», «До приємного побачення!», «До побачення завтра!»

Прощальним висловом «До зустрічі!», що може також конкретизуватися часом і місцем майбутньої зустрічі: «До завтра!»

Іноді людям доводиться вийти кудись ненадовго (на роботу, скажімо). У таких випадках кажуть: «Я з Вами не прощаюсь!», «Я не надовго!», «Ми ще побачимось!», «Я ще побачусь сьогодні з Вами!»

Прощаючись перед сном, традиційно кажуть: «Добраніч!», «На добраніч!», «Приємного сну!», «Гарних снів!»

Вживаються в сучасній українській мові й своєрідні прощання-побажання: «Всього доброго!», «Всього Вам доброго!», «Всього найкращого!», «На все добре!», «Будьте (бувайте) здорові!»

Прощаючись, за звичаєм, подають руку, а близьких людей, рідних – цілують.

Своє шанування, доброзичливість, ґречність людина може виявити й у формулах прохання, якими є: будь ласка, будьте ласкаві, будьте люб’язні, прошу Вас, чи не могли б Ви, чи можу я попрохати Вас, маю до Вас прохання, чи можу звернутися до Вас із проханням, дозвольте Вас попросити, якщо Ваша ласка, ласкаво просимо, якщо Вам не важко, не відмовте у проханні; можливо, Ви мені допоможете, – які доречними будуть як в офіційному, так і в побутовому спілкуванні.

У скарбниці мовного етикету українців чимало формул для того, щоб попросити вибачення за кривду, образу, недобрий вчинок, скоєний мимохідь. Щоправда, такі вислови вживаються в напівофіційному та неофіційному спілкуванні. Найчастіше в тій чи іншій ситуації, коли мовець хоче викликати поблажливість, слугують слова: вибач[те], вибачай [те], пробач [те], даруйте, прошу вибачення, я дуже жалкую, мені дуже шкода, прийміть мої вибачення, винуватий (а), приношу свої вибачення, перепрошую, не гнівайтесь на мене; я не можу не вибачитись перед Вами; якщо можеш, вибач мені, не сердься на мене; вибач[те], будь ласка, дозвольте просити вибачення, я не можу не просити у Вас пробачення.

Якщо прикра ситуація виникла на рівні дипломатичною спілкування, то, як ви вже знаєте, конфлікт залагоджується у формі листа – ноти.

У житті кожної людини нерідко виникають ситуації, за яких є потреба познайомитися. Процедура знайомства змінювалася з плином часу, за винятком хіба що ділового спілкування. Однак деякі правила, незалежно від ситуації, залишилися незмінними дотепер. За етикетною нормою:

- молодшого завжди відрекомендовують старшому;

- чоловіка завжди представляють жінці, навіть якщо вона не досягла повноліття (ролі змінюються тільки тоді, коли чоловік – Президент);

- підлеглого завжди відрекомендовують керівникові.

Ритуал знайомства слід здійснювати спокійно, стримано, дивитися у вічі людині, посміхнутися.

Здебільшого знайомство відбувається за допомогою третьої особи – посередника. Таке знайомство називається рекомендування.

Кілька правил при рекомендуванні:

1) старшій (вищій) посадовій особі представляють особу, яка обіймає нижчу посаду («Пане міністре, дозвольте вам представити пана Степаненка, радника нашого посольства»);

2) чоловіка представляють жінці («Пані Мацько, дозвольте вам представити пана Сергієнка»);

3) колегу представляють клієнту, відвідувачу («Пане Крижанівський, я радий нагоді представити вам пана Лисенкова; пан Лисенков – заступник директора. Пан Крижанівський цікавиться нашими новими розробками»);

4) представляючи людей один одному, при можливості слід додавати невелику та коректну інформацію про кожного («Пані Сидоренко, дозвольте вам представити пана Кудима, доцента нашого інституту. Пан Кудима щойно повернувся з конференції в Ужгороді, де виступив з концепцією розвитку вільних економічних зон. Пані Сидоренко – провідний спеціаліст у сфері міжнародних економічних відносин»).

Слід уникати при рекомендуванні фраз типу: «Я багато чув про вас».

Якщо ви забули або не змогли зрозуміти ім’я людини, яку вам представляють, не соромтесь попросити людину ще раз назвати своє ім’я. Якщо хтось неправильно вимовляє ваше ім’я, ввічливо виправте людину.

Рекомендуючи когось із запрошених на зустріч, вечір, кажуть: «Сьогодні у нас у гостях... Гадаю він (вона) не потребує рекомендацій, бо вам усім відоме...»

На офіційних багатолюдних заходах новоприбулу особу не відрекомендовують кожному з присутніх окремо, її слід відрекомендувати 1-2 або вона може розмовляти з тими, що стоять поруч, без попереднього формального знайомства.

Талант кожного мовця полягає в умінні вибрати із традиційного мовного етикету доречну формулу залежно від ситуації, в якій перебуває людина, врахувавши специфіку адресата, умови спілкування, регіональні особливості.

Для етикету не менш важливим є також характер міміки та жестів, що мають національну специфіку.