12

Лекція 8. Культура усного професійного спілкування

План

1. Спілкування як інструмент професійної діяльності.

2. Мовний етикет як чинник ефективного спілкування. Функції та основні формули мовного етикету.

3. Роль невербальних засобів у професійному спілкуванні.

4. Публічний виступ як важливий засіб комунікації. Види публічних виступів. Мистецтво аргументації під час публічних виступів.

5. Функції та види бесід. Співбесіда з роботодавцем. Найбільш підступні запитання.

Література

1. Шевчук С.В., Клименко І.В. Українська мова за професійним спрямуванням: Підручник. – К.: Алерта, 2010. – С. 180 – 196, 214-227, 231-233, 238-256.

2. Радевич-Винницький Я Етикет і культура спілкування - К Знання, 2006

3. Томан І. Мистецтво говорити : пер. з чес. – К.: Політвтдав, 1989.

4. Хміль Ф.І. Ділове спілкування: навч. посіб. – К.: Академвидав, 2004. – С. 11-154

1. Спілкування як інструмент професійної діяльності

Спілкування – це складний процес установлення та розвитку контактів між людьми, взаємодії особистостей, в основі якого лежить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування.

Спілкування зазвичай спрямоване на досягнення певного результату, вирішення конкретної проблеми або реалізацію професійної цілі. Воно є необхідною умовою будь-якої діяльності.

Фахівці з проблем спілкування виділяють професійне (ділове спілкування), що відбувається в умовах конкретної діяльності і є її засобом. Воно містить особливості цієї діяльності і є її важливою частиною.

Спілкування часто ототожнюють з комунікацією. Одначе ці поняття не синоніми. Комунікація – це цілеспрямований інформаційний обмін різноманітних процесах спілкування. Поняття комунікації ширше від поняття спілкування, вона опосередковує всі види соціальної діяльності, акумулює суспільний досвід, є чинником етнічної ідентифікації.

Спілкування виконує низку функцій:

• контактну (створення атмосфери обопільної готовності спілкування);

• інформаційну (обмін інформацією, запитаннями, відповідями);

• спонукальну (заохочення адресата до певних дій);

• координаційну (узгодження дій комунікаторів);

• пізнавальну (сприйняття і розуміння змісту повідомлень);

• емотивну (обмін емоціями);

• регулятивну (залежно від мети спілкування комунікатори дотримуються певної стратегії і тактики).

Професійне спілкування виконує ще й такі функції:

• інструментальну (отримання й передача інформації, необхідної для певної дії, прийняття рішення);

• інтегративну (засіб об’єднання ділових партнерів для спільного комунікативного процесу);

• функцію самовираження (демонстрація інтелекту і потенціалу);

• трансляційну (передача конкретних способів діяльності);

• функцію соціального контролю (регламентація поведінки, ділової взаємодії);

• функцію соціологізації (навички культури ділового спілкування).

Види спілкування

1. За участю/неучастю мовних засобів: вербальне (словесне), невербальне (міміка, жести, постава) і комбіноване.

2. За формою подання мовних засобів: усне, письмове, друковане.

3. За темою: політичне, наукове, побутове, релігійне, філософське, навчально-педагогічне, виховне, побутове.

4. За метою: ділове і розважальне.

5. За кількістю учасників: внутрішнє (один), міжособистісне (двоє), групове (троє–п’ятеро) , публічне (20 і більше осіб), масове (спрямоване на великі маси людей через ЗМІ).

6. За характером: опосередковане і безпосереднє; монологічне, діалогічне і полілогічне.

7. За ступенем офіційності: офіційне (рольове: начальник – підлеглий, викладач – студент, колега – колега) і приватне (друзі, приятелі, знайомі).

8. За тривалістю: постійне (у колективі, сім’ї), періодичне (кількаразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), довготривале (з друзями).

9. За свободою вибору партнера: ініціативне (мають змогу вибирати, уникати спілкування з неприємними людьми) і вимушене (незалежно від бажань, наприклад, з керівником).

10. За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване, соціально зорієнтоване (статусні, рольові стосунки: лікар – пацієнт)

11. За дотриманням норм: нормативне (дотримання мовних норм), ненормативне; етикетне, не етикетне.

12. За результативністю: необхідне (без таких контактів діяльність неможлива), бажане (контакти сприяють успішному вирішенню проблем), нейтральне (контакти не заважають, але й не сприяють розв’язанню проблем), небажане (контакти заважають досягненню спільної взаємодії).

За організаційним чинником професійної взаємодії виділяють такі форми професійного спілкування: індивідуальні і групові бесіди, телефонні розмови, наради, конференції, збори, дискусії, полеміки.