9. Правотворчість: поняття, види, принципи

Правотворчість - це юридична діяльність правотворчих суб'єктів, що спрямована на створення (об'єктивацію), зміну, припинення та систематизацію нормативно-правових приписів.

ВИДИ ПРАВОТВОРЧОСТІ

За способом правотворчості: пряма (здійснюється шляхом прийняття рішень на референдумі чи на загальних зборах);

опосередкована (здійснюється шляхом прийняття рішень уповноваженим на те органом чи посадовою особою)

За суб'єктами правотворчості: правотворчість народу; органів держави; спеціально уповноважених посадових осіб держави; органів місцевого самоврядування; недержавних організацій; об'єднань громадян; фізичних осіб, які використовують найману працю

За способом формування нормативно-правових приписів: створення (встановлення); санкціонування

За способом надання юридичної сили: делегована; договірна; санкціонована; прецедентна

За значущістю:

Законотворчість; підзаконна правотворчість

ПРИНЦИПИ ПРАВОТВОРЧОСТІ

- наукової обгрунтованості створення джерел права з використанням надбань юридичної науки та інших наукових знань; демократизму (характеризує рівень участі громадян у правотворчості та врахування інтересів різних соціальних груп);

- законності (дотримання процедури правотворчості, а також компетенції правотворчого суб'єкта);

- гласності (відкритість процедури правотворчості);

- професіоналізму (компетентність, обізнаність, наявність навичок у суб'єктів правотворення);

- оперативності (своєчасність прийняття нормативно-правових приписів, унесення до них змін, скасування);

- диференціації правотворчої компетенції (розподіл повноважень між правотворчими суб'єктами);

- компаративності (використання позитивного досвіду інших держав)

10. Основні стадії правотворчості

Правотворчість, як процес, у результаті якого створюються нові нормативно-правові акти (норми права), складається з певних стадій.

Першою стадієює підготовча стадія, яка включає у себе такі етапи: 1) виявлення потреби у прийнятті, зміні чи скасуванні правової норми чи нормативно-правового акту; 2) прийняття рішення про необхідність підготовки проекту нормативно-правового акту; 3) визначення кола осіб, які повинні готувати проект, та його підготовка; 4) обговорення тексту проекту, його узгодження з зацікавленими органами та особами та остаточне доопрацювання проекту.

Друга стадія— це прийняття нормативно-правового акту (правової норми). Вона складається з наступних етапів: 1) внесення проекту нормативно-правового акту на обговорення відповідного компетентного органу (або подання на розгляд відповідної посадової особи); 2) обговорення проекту (можливо, у кількох читаннях); 3) прийняття нормативно-правового акту та його підписання.

Третя стадія— це надання нормативно-правовому актові юридичної сили, або введення його в дію. Ця стадія складається, по суті, з одного етапу —доведення змісту нормативно-правового акту або правової норми до відома тих суб'єктів, дії яких він повинен регулювати.

11. Особливості законотворчості

Законотворчість - це правотворча діяльність органів законодавчої влади або народу, яка спрямована на створення (об'єктивацію), зміну, припинення та систематизацію нормативно-правових приписів.

Законотворчість — ширше поняття: воно не вичерпується власне створенням законів, а охоплює і діяльність, пов'язану зі створенням закону, і оцінку його ефективності, і можливе подальше коригування (зміна, доповнення).

ВИДИ ЗАКОНОТВОРЧОСТІ

За способом здійснення: прийняття закону шляхом референдуму;прийняття закону шляхом здійснення законотворчої процедури

За суб'єктами: закони,прийняті народом; закони, прийняті органом законодавчої влади

СТАДІЇ ЗАКОНОТВОРЧОСТІ

1. Законодавча ініціатива Підготовка проекту джерела права:

- розробка концепції закону;

- підготовка законопроекту;

- внесення законопроекту до органу законодавчої влади

2. Обговорення законопроекту:

- підготовка до слухання (в т. ч. розгляд у профільному комітеті);

- заслуховування доповіді суб'єкта законодавчої ініціативи;

- заслуховування доповіді представника профільного комітету; виступи народних депутатів, представників фракцій;

- прийняття законопроекту чи одного з альтернативних законопроектів у першому читанні

3. Прийняття закону: прийняття під час процедури другого читання (постатейно та в цілому);

- неприйняття (відхилення);

- прийняття (під час процедури третього читання) доопрацьованого законопроекту, за який не проголосовано в цілому під час процедури другого читання;

підписання прийнятого в цілому закону керівником законодавчого органу

4. Підписання главою держави прийнятого закону