1.2.Наслідки глобалізації в рамках сучасних міжнародних відносин

Реальним проявом персоніфікації міжнародних відносин можна вважати зростання впливу суб’єктивних інтерпретацій глобалізації на її об’єктивний зміст, у першу чергу шляхом впливу на зміст стратегій поведінки у світі, що глобалізується. Це стосується як впливу вчених і політиків, так і впливу сприйняття глобалізації звичайними людьми. “Глобалізація, як процес і структура об’єктивно-даного порядку, не мислима поза носієм уявлень про неї, безвідносно всієї сукупності знань про глобалізацію як наукового, так і позанаукового характеру”, – заявляє М. Чешков, відзначаючи при цьому, що “глобалізація є такою, якою її відображає і робить глобалістика” [4, с. 52].

Очевидно, що без відповідних якісних трансформацій свідомості не може відбутися кількісних і якісних змін у обсязі і характері соціальних відносин, що визначають сутність інтеграційного процесу. У цьому сенсі уявляється продуктивним встановлення залежності між парадигмальною трансформацією планетарної свідомості і розвитком мондіалізації як глобального інтеграційного процесу, у структурі якого проявляються специфічні моделі інтеграції.

Уявляється, що результатом такої трансформації свідомості стало виникнення наднаціональних і транснаціональних механізмів управління на планетарному рівні. З одного боку, вони висвітлилися в ідеях глобального управління і Світового Уряду як альтернативи влади держави-нації, а з іншого боку – у глобальному корпоративному менеджменті, що припускає розвиток глобальних корпоративних комунікацій “знизу”.

На суперечливість тенденцій, поєднуваних загальним терміном «глобалізація», неодноразово звертали увагу вчені. Так, Г. Трофименко говорить про два поняття глобалізації: «Одне – це природний процес інтеграції світу в більш консолідоване загальносвітове співтовариство, що відбувається в силу розвитку систем зв’язку, транспорту, банківської системи, транскордонних операцій. Це нормальний природний процес, пов’язаний зі світовим технічним прогресом. Другий процес – спроба підпорядкувати американському диктатові всі незалежні держави, прибрати до рук ключові галузі промисловості, політики, фінансів відповідних країн. Це «американізація», встановлення американської гегемонії. Але вони її прикривають терміном «глобалізація» [16, с. 110].

Результатом сучасних процесів глобалізації стала поява перших суб’єктів світової економіки і політики (ТНК, держав, міжурядових організацій), поєднання інтересів, здібностей і можливостей, що жадають від них і дозволяють їм діяти глобально в одній чи кількох сферах життєдіяльності на повсякденній основі (“суб’єктів світових відносин”).

Будучи за своєю природою тотально всеохопним феноменом, глобалізація не завжди видимо, але особливо бурхливо розгортається у ментально-культурній сфері.

Особливістю нинішнього етапу культурної глобалізації є те, на що звертає увагу Ю. Павленко, а саме процеси взаємопроникнення елементів релігійно-світоглядних традицій Сходу та Заходу: «Так, у Західному світі все популярнішою стає концепція перевтілення, поширюється відчуття органічної єдності особи і довкілля за рахунок їх причетності до глибинних першооснов трансцендентного буття. Паралельно з тим Схід тою чи іншою мірою сприймає персоналістичні цінності, найвиразніше висвітлені у християнській духовній традиції» [36, с. 211].

Деякі вчені очікують появи глобальної суперкультури вже в найближчі 10 – 15 років, вважаючи, що в її основі лежатиме синтез класичної європейської, масової американської, латиноамериканської, мусульманської, індійської культур у поєднанні з новими формами (мережна культура, кіберкультура).

Глобальні зміни сприяють прискореному переміщенню речей, символів, знань, зразків поведінки від одного суспільства до іншого, що створює реальні передумови для процесу глобалізації у сфері культури, який виступає як процес, що відбувається усередині існуючих соціокультурних утворень. Процес культурної глобалізації створює високу ймовірність стереотипізації культурних зразків і перемоги вбивчої для культури уніфікації, але водночас під впливом цього процесу культурний плюралізм, що посилюється, може стати всепронизуючим майбутнім локальних суспільств, що може стимулювати пошук заснованих на локальних розходженнях моделей розвитку. Такі висновки ґрунтуються на тім, що чим більше світ перетворюється в єдине ціле, тим більше множаться культурні розходження, гетерогенність і гібридність стають природним станом культурної мапи світу.

Альтернативність шляхів глобального розвитку робить глобалізацію центральною політичною проблемою. Вона ж ставить у центр глобальних процесів людину як суб’єкта вибору.

У масштабах світового співтовариства створюються передумови для розкриття потенціалу справді вільної, творчої особистості. Та водночас у постмодерному суспільстві релятивізується сам зміст суспільного порядку, цінностей і цілей світового співтовариства, а влада, інститути й способи політичного регулювання втрачають чіткість, прозорість і визначеність. Виникає “парадокс свободи”: розширення сфери людської свободи до глобальних масштабів призводить до політизації людських відносин, але ця політизація накладає зовнішні обмеження на вільну життєдіяльність. В іншому розумінні наростання ступеня волі посилює стихійність, хаотичність світу, породжуючи внутрішній рух до його упорядкування, а отже – політизації.

Зростання значення політики, політизація соціальних та економічних відносин визначається, з одного боку, обмеженістю ресурсів, що їх використовує людство, і загроза вичерпання яких створює глобальну проблему забезпечення можливостей функціонування та розвитку соціумів, і, з іншого боку, тим, що політика, будучи особливим типом творчої активності зі створення нематеріальних зв’язків, стає основою соціальної інтеграції глобального світу в умовах його постекономічної трансформації.

Політичне є сутністю такого соціального інституту, як держава, що виступає як політичне суспільство. Але політичне не обмежується винятково державою: можлива і має місце політизація недержавних інститутів, що виявляється насамперед у їхньому протиставленні себе державі як супротивника, ворога. Однак, якщо враховувати, що держава є політичним інститутом лише за рахунок вимоги до громадян про передачу державній владі безумовного права на розрізнення друга і ворога, то криза лояльності громадян до держави не може не відбитися на спроможності державної влади реалізовувати рішення стосовно проголошення дружби і ворожнечі. Відтак виникають передумови для деполітизації соціальних відносин, а отже для розчинення засад організованого порядку в глобальному світі.

Наслідки глобалізації

• Інтернаціоналізація економічного життя: вільним змішанням капіталів, товарів, взаємодією національних економік у господарській діяльності. Основними провідниками цього процесу є ТНК, міжнародні банки та інші фінансові організації.

• проблемами довкілля, які вийшли за державні кордони. В той же час вичерпання ресурсів і екосистем народило новий феномен "біженців довкілля" і зробило вірогідно можливим зіткнення між державами і народами за джерела прісної води, енергетичні та інші ресурси. Вирішення цих проблем вимагає координації зусиль світового співтовариства.

• проблемами безпеки перед загрозою ядерної війни, міжнародного тероризму і злочинності; революцією у засобах комунікацій: створенням всесвітньої сітки телебачення, Інтернету, розвитком туризму, інформаційно-культурних обмінів. Нові засоби комунікації зробили державні кордони прозорими. Наприклад, ЗМІ сформували спільний інформаційний простір і зробили надбанням світової спільноти події у будь-якому регіоні світу. Тим самим виникає можливість притягти до "суду" громадської думки будь-яку країну, що завинила, або її політичного лідера.

• протиріччя між універсалізацією (гомогенізацією) суспільного життя і прагненням народів зберегти свою самобутність. Утвердження єдиних ринкових моделей, демократичних інститутів та цінностей поширюється на культуру і стиль життя. Люди споживають одні і ті самі товари та інформацію. Наприклад, відомо, що три четвертих фільмів, які дивляться у різних країнах світу у кінотеатрах та на відеокасетах - американського виробництва. Символом гомогенізації культури став "Макдональдс", який має філії більше, ніж у ста країнах [15, с. 11]. Не всі згідні з подібною культурною експансією Заходу. Тому багато народів, в цілому прийнявши ринкову модель, намагаються зберегти свою самобутність і культурну ідентичність.

• геоекономічне розмежування світу: поглиблення розриву за техніко-економічними показниками і рівнем життя Півночі (розвинуті країни) і Півдня (країни "периферії") - Про поляризацію світового співтовариства говорять такі цифри: у середині 90-х років XX ст. 80% світового ВВП присвоювалося двадцятьма чотирма країнами, в яких проживало 14,5% населення. Якщо багато країн Заходу орієнтуються на дохід в три тисячі доларів у рік на душу населення, то в іншій частині світу цей дохід не перевищує дев'ятсот п'ятдесяти доларів. Нерівність, яка ділить світ, проявляється і у сфері освіти, наприклад, 78% населення Ефіопії, Танзанії, Бангладеш, Конго неграмотні або напівграмотні. Для деяких дослідників і політиків країн, що розвиваються, подібна маргіналізація "периферії" світової системи є безпосереднім наслідком глобалізації. З їх боку звучать протести подібної моделі міжнародних економічних зв'язків і передбачення конфлікту між "бідним" Півднем і "багатою" Північчю. Хоча з такою радикальною оцінкою глобалізації згідні далеко не всі, необхідно визнати, що подібна економічна поляризація небезпечна міжнародною нестабільністю і можливими вибухами націоналізму.

• міграція, яка має суперечливі наслідки як для "приймаючих", так і для країн, що "віддають". Західний капітал буває зацікавлений у притоці двох груп іммігрантів: високопрофесійних спеціалістів та низькокваліфікованої дешевої робочої сили. Країни, що "віддають", таким чином вирішують проблему зниження безробіття, але в той же час їх економіка і наука страждають від втрати інтелектуальної еліти. Але й "приймаючі" країни стикаються з немалими проблемами. Міграційні процеси трансформують соціальну структуру цих суспільств, створюючи нові етнічні общини, породжують нові дискусії про громадянські права етнічних меншин і про культурну ідентичність народу. В деяких країнах серйозною проблемою став ріст антиміграційних виступів, що нерідко мають під собою расове забарвлення, загострення протиріч між різними етнічними діаспорами. Це змушує уряди багатьох країн зробити більш жорстким імміграційний контроль, що суперечить логіці глобалізації, яка передбачає не тільки вільне пересування капіталів і товарів, але й робочої сили.

• посилення взаємозалежності у світі йде паралельно з процесами регіоналізації міжнародного простору і дезинтеграції окремих територій. Процеси регіональної господарської і політичної інтеграції спостерігаються не тільки у Європі, але й у Латинській і Північній Америці (Андська угода, Північноамериканська зона вільної торгівлі - MERCOSUR), в Азії і Африці. В той же час спостерігається фрагментація деяких регіонів світу: пострадянського простору, Югославії тощо. На думку С.Хантінгтона, дезинтеграція сучасного світового простору здійснюється не стільки за економічними, скільки за цивілізаційними кордонами. Мова йде про виділення різних культурних суперрегіонів (ісламського, християнського тощо), між якими, згідно з позицією ученого, і спостерігаються головні конфлікти сучасності.

• посилення неконтрольованих процесів у міжнародній сфері, що пов'язано з фрагментацією світу, ростом релігійного фундаменталізму та націоналізму, поширенням зброї масового знищення і звичайного озброєння, формуванням центрів міжнародного тероризму й організованої злочинності. Ці процеси стали "другою стороною медалі" процесу глобалізації.

• одним з наслідків сучасних глобальних змін стало формування асиметричної багатополярності. Це свого роду перехідний етап від однополярної моделі з домінуванням США до нового перерозподілу влади і можливому формуванню нових центрів сили і стратегічних союзів, покликаних стримувати цю державу. До традиційного суперництва у трикутнику США - Західна Європа - Японія приєднується суперництво з Китаєм, Індією та Росією, які намагаються утвердити свій вплив в окремих регіонах.

Так, у вересні 2000 р. глави держав й урядів прийняли Декларацію тисячоріччя ООН, де своїм головним завданням вони оголосили “забезпечення того, щоб глобалізація стала позитивним фактором для всіх народів миру”[26, с. 26]. Це пов'язане з тим, що благами глобалізації зараз користуються досить нерівномірно й нерівномірно розподіляються її витрати. У виграші виявляються ті країни, які мають глобальну конкурентоздатність, тобто країни західного постіндустріального миру.

У Декларації тисячоріччя Організації Об'єднаних націй, говориться: “Глобалізація може знайти повністю всеохоплюючий і справедливий характер лише за посередництвом широкомасштабних і наполегливих зусиль по формуванню загального майбутнього, заснованого на нашій загальній приналежності роду людському у всьому його різноманітті”[39, с. 54].

Отже, виходячи із вище сказаного ми можемо зробити такі висновки, що глобалізація в буквальному розумінні означає «міжнародна інтеграція». Вона може бути описана як процес, яким люди в світі об'єднані в єдине суспільство. Цей процес - це комбінація економічних, технологічних, соціокультурних і політичних сил. Глобалізація, як термін, дуже часто використовується, щоб звернутися до економічної глобалізації, яка є інтеграцією народних господарств у міжнародну економіку через торгівлю, іноземні прямі інвестиції, руху капіталу, переміщення, і поширення технологій. Слово глобалізація також використовуєтьсядля того, щоб описати неоліберальну форму економічної глобалізації. Глобалізація також визначена як межнаціоналізація всього, що пов'язане з різними країнами; Інтернаціоналізація проте, як протиставлене явище, відрізняється від глобалізації, тим, що термін «глобальний» зазвичай використовується як синонім "міжнародного", проте таке використання є типово неправильним, оскільки "глобальне" має на увазі "один світ" як єдину одиницю, в той час як "міжнародний" (між націями) визнає, що існують різні народи, культури, мови, нації, кордони, економічні системи, і екосистеми.

Процес глобалізації виник у Європі, через португальське, іспанське, нідерландське, французьке, і англійське територіальний і морське розширення у всі придатні для життя континенти, і включав відкриття та колонізацію Нового Світу. Слово "глобалізація" використовується економістами з 1981 року, а проте, його широке використання почалося з більш пізньої половини 1990-их років. Основи глобалізації були закладені ще в кінці 19-го сторіччя. Після Другої світової війни процес глобалізації був перезапущений завдяки розвитку технологій, що призвело до більш низьких торгових витрат, і в свою чергу до більш широких і близьких зв'язків між країнами. Глобалізація почалася ще до 16-му сторіччі, у Португалії. «Глобальний авантюризм» цієї країни в 16-му сторіччі пов'язав континенти, економічні системи і культури як ніколи раніше.

Португальська Імперія заснувала свої порти, форти і торгові квартали як на далекому заході в Бразилії, так і на Далекому Сході - в Японії і Тиморі, і вздовж узбережжя Африки, Індії та Китаю. Вперше в історії, хвиля глобальної торгівлі, колонізації, і змішання культур досягла всіх куточків світу.