73

Тема: Сучасна Європа: глобалізація, інтеграція та збереження національних інтересів

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………...……..3

РОЗДІЛ 1. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ В СУЧАСНИХ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ

1.1. Поняття та сутність глобалізації………….…….......................................….6

1.2. Наслідки глобалізації в рамках сучасних міжнародних відносин…………………………………..…………………………………...….14

РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В ЄВРОПІ В ЕПОХУ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

2.1. Поняття та сутність міжнародної інтеграції ………………………...…....23

2.2. Основні етапи інтеграції в рамках Європейського Союзу…………....….31

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМА ЗБЕРЕЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСІВ В КРАЇНАХ ЄС В УМОВАХ ІНТЕГРАЦІЇ ТА ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

3.1. Вплив глобалізації на забезпечення державами власних національних інтересів……………………………………………………………………….….44

3.2 Дії країн ЄС направлені на підтримку власних національних інтересів в умовах глобалізації та інтеграції .........................................................................54

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….....49

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…………………………….……….70

ВСТУП

Актуальність теми дослідження пояснюється тим, що зараз Європа перетворюється на потужну конфедеративну політичну структуру, підґрунтям якої, поруч з іншими обставинами, виступає європейська цивілізаційна ідентичність, витоки якої простежуються майже на два тисячоліття вглиб історії. Впродовж останніх років країни Європи в межах ЄС переходять від переважно економічних до врівноважено-системних, багатобічних відносин, серед яких все виразнішим стає принципово новий рівень – глобалізація, воєнно-політична інтеграція, співробітництво в питаннях безпеки та боротьби з тероризмом.

Процеси, які тривають в Європі, пов’язані з посиленням міждержавної взаємодії країн-членів ЄС та країн-кандидатів в члени ЄС. З другої половини ХХ ст. практично всі регіони світу орієнтуються у своєму інтеграційному розвитку на країни ЄС, не завжди успішно намагаючись повторити шлях національних держав Європи до створення ефективного наддержавного утворення, яке зачіпає одночасно як політичну та економічну, так і воєнну сфери.

На актуальність обраної теми вказує і той факт, що описувані зміни відбуваються фактично на наших очах, а значить, ми можемо спостерігати об'єкт дослідження «в динаміці». Це робить подібні дослідження актуальними як з теоретичної, так і з практичної точки зору, оскільки розуміння того, до чого може і повинно прийти держава в своєму розвитку, важливо не тільки для наукової достовірності, а й для реалізації конкретних політичних стратегій.

Об’єктом дослідження є процеси міжнародної глобалізації та інтеграції, які тривають зараз в Євроатлантичному регіоні.

Предметом дослідження – виступають структурні складові які забезпечують реалізацію процесів глобалізації, інтеграції та проблеми збереження національних інтересів в сучасній Європі.

Мета дослідження полягає у вивченні причин, характеру та наслідків процесів глобалізації та інтеграції, а також проблем забезпечення національних інтересів в цих умовах. Досягнення цієї мети передбачає розв’язання наступних дослідницьких завдань:

- розкрити значення сучасних глобалізаційних та інтеграційних процесів;

- дослідити вплив процесу інтеграції в Європі на розвиток міжнародних відносин;

- окреслити шляхи та умови забезпечення та збереження національних інтересів Європейських держав в контексті інтеграції та глобалізації.

Методи дослідження. Методологічною основою нашого дослідження є загальнонаукові методи досліджень суспільних процесів, зокрема емпіричний та аналітичний. Вони базуються на принципах системності та історичності, що дозволяє вивчати сучасні інтеграційні процеси та явища у динаміці та у зв’язку з умовами їх розвитку.

Бібліографія. У вітчизняній науці проблемам глобалізації та інтеграції в умовах сьогодення присвячено праці таких вчених, як В. Погорілко, П. Рабінович, В. Костицький, Ю. Тодика, О. Білорус, І. Яковюк та ін. В цих працях аналізуються особливості глобалізаційних та інтеграційних процесів в контексті їх впливу на суспільство в умовах сучасності.

Аналіз літератури свідчить, що сьогодні науковці виділили три концептуально відмінні підходи, які пропонують своє бачення глобалізації.

Перший, апологетичний – глобалізм (К. Омае, Т. Фрідман, М. Хорсман, А. Маршалл, Е. Гідденс та ін.) – полягає в тому що, глобалізація розглядається як невідворотній процес, сутністю якого є абсолютний примат світового порядку над національними державами і суспільствами.

Другий, поміркований – трансформаціоналізм (К. Уолтс, П. Герст, Г. Томпсон, У. Бек, Д. Штігліц, Д. Гелд, Е. Макгрю) – полягає в тому, що сучасні форми інтеграції та глобалізації розглядаються як такі, що не мають аналогів в історії, а держави і суспільства в усьому світі під впливом глобалізації зазнають глибоких змін, намагаючись пристосуватися до більш взаємозв’язаного, але вельми непевного світу. Таким чином, на світовій арені залишаються як головні «гравці» національні держави і уряди, певні локальні культури, але вони зазнають суттєвих змін під впливом глобалізаційних та інтеграційних процесів.

Третій, антиглобалізаційний – альтерглобалізм (С. Амін, Ф. Утар, К. Агтитон, Н. Хомський, Е. Туссен). Його представники стверджують, що глобалізація – це переважно міф, який приховує справжню суть міжнародного господарства, що дедалі більше поділяється на три головні регіональні блоки, де національні уряди залишаються вельми впливовими.

Бібліографічну базу дослідження можна розділити на кілька груп: 1) офіційні документи в тому числі статистика, юридичні документи і фактичні дані, дозволили більш широко та об'єктивно висвітлити різні міжнародні проблеми, повніше представити існуючі підходи до їх розв'язання.; 2) науковві дослідження; 3) періодична преса, 4) офіційні сайти.

Практичне значення роботи.

Представлене дослідження розкриває особливості трансформації міжнародних відносин на території сучасної Европи в умовах глобалізації, проблеми та загрози, з якими воно стикається на сучасному етапі, що дозволяє прогнозувати його подальший розвиток у XXI столітті. Ряд аспектів роботи може бути корисний у навчальному процесі, у підготовці методичних посібників, спецкурсів з теорії глобалізації та інтеграції, глобального управління, світовому політичному процесу, новітньої історії міжнародних відносин.

Структура дослідження обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, шести підрозділів висновків та списку використаних джерел та літератури.

Її загальний обсяг становить 72 сторінки, основний текст викладений на 63 сторінках.

Розділ 1. Глобалізація в сучасних міжнародних відносинах

1. Поняття та сутність глобалізації

Глобалізація виступає основною тенденцією розвитку сучасних міжнародних відносин. Саме поняття стало одним з найбільш обговорюваних та найменш вивчених об'єктів багатьох наукових дисциплін.

Міжнародні відносини є тією науковою сферою, де дослідженню проблем глобалізації приділяється найбільш серйозну увагу. "Наука про міжнародні відносини, - пише В. І. Кузнєцов, - звертає головну увагу на завершення періоду холодної війни, коли світ сприймався як біполярна структура Схід - Захід чи Північ - Південь, на прискорення транснаціоналізації та посилення взаємозалежності країн, на становлення міжнародного порядку за допомогою ООН та інших організацій"[8, с. 135]. У цілому погоджуючись з такою оцінкою, П.А. Циганков відзначає в цьому зв'язку ще три важливих обставини:

- по-перше, на відміну інших наук, де глобалізація трактується як "явище абсолютно не нове", з позицій теорії міжнародних відносинах цей висновок виглядає не настільки однозначним;

- по-друге, міжнародно-політична наука прагне увібрати в себе і узагальнити досягнення всіх інших дисциплін;

- по-третє, внаслідок існування у теорії міжнародних відносин різних традицій, парадигм і напрямків, є відсутність єдності у трактуванні глобалізації[48, с. 9].

Аналізуючи наукову літературу 90-х років ХХ ст., дослідник А.Д. Багатур відзначає, що під терміном "глобалізація" відбивалися в різних поєднаннях щонайменше вісім основних тенденцій і явищ:

- Об'єктивне посилення проникності міждержавних перепон (феномени "економічного громадянства" і "подолання кордонів").

- Різке зростання обсягів та інтенсивності Трансдержавне, транснаціональних перетоків капіталів. Інформації, послуг та людських ресурсів.

- Масоване поширення західних стандартів споживання, побуту, світосприйняття на всі інші частини планети.

- Посилення ролі поза -, над -, транс - і просто недержавних регуляторів світової економіки і міжнародних відносин.

- Формувати експорт і вживлення в політичну тканину різних країн світу тих чи інших варіацій моделі демократичного державного устрою.

- Формування віртуального простору електронно-комунікаційного спілкування, різко підсилює можливість для соціалізації особистості, тобто для безпосереднього залучення індивіда, де б він не знаходився, до загальносвітових інформаційним процесам.

- Виникнення і культивування в сфері глобальних інформаційних мереж образу відповідальності всіх і кожного індивіда за чужі долі, проблеми, конфлікти, стан навколишнього середовища, політичні та інші події в будь-яких, можливо, навіть невідомих людині куточках світу.

- Виникнення "ідеології глобалізації" як сукупності взаємопов'язаних постулатів, покликаних обгрунтувати одночасно благо і неминучість тенденцій, що "працюють" на об'єднання світу під керівництвом його цивілізованого центру, під яким так чи інакше малися на увазі США та їх союзники[7, с. 34].

У міжнародно-політичній науці прийнято виділяти три виміри глобалізації, про яких першим написав французький дослідник Б. Баді:

1) як постійно триваючого історичного процесу. Щодо цього виміру глобалізації можна помітити, що в історії розвитку людства дійсно спостерігається тенденція до все більшого розширення простору, на якому відбувається інтенсивна взаємодія і структурування міжнародних відносин - від окремих поселень, міст, князівств до держав, регіонах і, нарешті, після епохи великих географічних відкриттів, до світу в цілому. Давньогрецькі поліси зникли з виникненням імперії Олександра Македонського (356-323 до н.е.), а кооперація в Європі після Другої світової війни призвела до створення наднаціональних політичних інститутів, таких, як Європейський союз і Європейський парламент;

2) як універсалізації та гомогенізації світу. Розуміння глобалізації як універсалізації (посилення рис загальності) і гомогенізації (руху до однорідного будовою) світу можна датувати недавнім минулим, коли будувалися прогнози про появу глобального села і всесвітнього уряду. Глобальне село - метафора, яка використовується у журналістиці та популярній літературі, щоб висловити уявлення про те, що всі люди на Землі об'єднані єдиною долею.

Сьогодні багато авторів, особливо займаються аналізом впливу культурних факторів на політику або власне політичною практикою, все частіше звертають увагу на те, що глобалізація не обов'язково передбачає прийняття єдиних, універсальних норм і правил поведінки, як нерідко стверджували раніше. Т. де Монтбріаль відзначає в цьому зв'язку: "Коли ми говоримо про глобалізацію, то зовсім не маємо на увазі уніфікацію і стандартизацію. Адже і конструктори автомобіля не прагнуть створити універсальну світову машину, здатну задовольняти всі смаки"[50, с. 18].

Це нереально. Приміром, продукція французької фірми Данон в Парижі розрахована на смаки парижан, в Санкт-Петербурзі - на петербуржців, а в Шанхаї - на китайців. Відмінності в смаках, в менталітеті ніколи нікуди не зникнуть. Необхідно також мати на увазі, що аж ніяк не завжди поширюються саме західні культурно - цивілізаційні зразки. У наявності і зворотний процес. Симптоматичний інтерес індустріально розвинених суспільств до східних релігій, африканської культури і т.д. У цьому сенсі навряд чи правильно говорити про глобалізацію як тільки про вестернізації світу;

3) як відкритості, "транспарентності" національних кордонів. Розуміння глобалізації як відкритості (прозорості) меж найкраще відображає суть нинішньої стадії цього феномена. Спочатку кордони суверенних держав-націй виявилися прозорими у сфері економічних взаємодій. Транснаціональні корпорації, флагмани економічної глобалізації, всерйоз зацікавилися формуванням сприятливих для їх активності зовнішніх і внутрішніх політичних умов. Л. Туроу, "переосмислюючи прийдешнє" (так називається його книга), пише в цьому зв'язку: "Товари можуть створюватися в будь-якому місці світу в залежності від того, де їх виробництво обійдеться дешевше і збуватися там, де їх вдасться продати за найвищою ціною. Виробничі ланцюжки можуть набувати глобального масштабу. Наприклад, акселерометр (мініатюрний напівпровідниковий чіп, який використовується як сенсора в автомобільних подушках безпеки) може бути розроблений в Бостоні, зібраний і випробуваний на Філіппінах, упакований на Тайвані і вмонтований в автомобіль фірми " БМВ "у Німеччині для того, щоб цей автомобіль був успішно проданий в Бразилії"[40, с. 55].

В даний час стало очевидним, що глобалізація - це багатосторонній процес, який не зводиться до суто економічних або яких-небудь інших конкретних складових.

Внаслідок прозорості кордонів легітимні державні інститути втрачають все більшу частину своїх владних повноважень. Державі складніше регулювати національну економіку, особливо мобільні фінансові потоки (яскравий приклад тому - фінансові кризи 1997-1998 рр. в Південно-Східній Азії та Росії). В умовах глобалізації держава-нація перестає виступати в якості єдиного суб'єкта, монопольно інтегруючого інтереси великих спільнот і представляє їх на міжнародній сцені. Однак списувати його як основного актора міжнародних відносин поки що передчасно, оскільки держави залишаються ключовими гравцями на цьому полі, а міждержавні відносини створюють кристалічну решітку всій усложнившейся системи всесвітніх зв'язків. Саме держави, точніше - найбільш сильні з них, формують глобальне людське співтовариство, виходячи зі своїх цілей та інтересів і домагаючись реалізації тієї чи іншої моделі світоустрою.

Оцінюючи аналіз глобалізації сучасної міжнародно-політичної наукою, можна констатувати, що її основні прояви зводяться до декількох груп факторів, сукупну взаємодію і взаємовплив складає зміст самого цього явища:

- тенденція до становлення глобальної економічної системи, що функціонує за єдиними правилами в масштабі всієї планети;

- наростання фінансових та інформаційних транскордонних потоків, не підвладних державному регулюванню і контролю;

- ерозія національно-державного суверенітету внаслідок зростаючої проникності міждержавних кордонів і ослаблення традиційних функцій держави (особливо в сфері безпеки);

- розмивання меж між внутрішніми і зовнішніми політичними, економічними, інформаційними та іншими процесами;

- поширення на весь світ західних (насамперед, американських) стандартів поведінки, способу життя, споживання, дозвілля;

- формування ідеології глобалізму, покликаної обгрунтувати неминучість вестернізується світ змін, їх позитивний характер, а також забезпечити згоду громадської думки та активну участь самих широких соціальних і політичних сил у формуванні нового світового порядку під керівництвом Заходу і при лідируючій ролі США. А.Д. Багатур пише в цьому зв'язку: "Очевидно, що глобалізація - це не тільки те, що існує насправді, але і те, що людям пропонують думати і що вони думають про події і її перспективи"[27, с. 62].

У теорії міжнародних відносин підходи до розуміння глобалізації різняться в залежності від теоретичних шкіл. Послідовники реалполітичної парадигми розуміють її в дусі "зіткнення цивілізацій" (С. Хантінгтон), як результат перемоги Заходу в "холодній війні" проти СРСР і закономірний процес поширення гегемонії США на весь світ (Г. Кіссінджер), як геополітичне перебудову світу, включаючи перегляд політики спілок (Ф. Сашвальд).

Неоліберали розглядають глобалізацію як "кінець історії" (Ф. Фукуяма) - остаточну перемогу в поширенні на весь світ західних цінностей (ринкової економіки, плюралістичної демократії, індивідуальних прав і свобод людини); як все більш широке поширення у взаємодії держав норм міжнародного права ( М. Закері).

Неомарксисти вважають, що термін "глобалізація" означає не що інше, як цілеспрямовану стратегію монополістичного капіталу і американського імперіалізму, що має на меті остаточне закріплення економічної нерівності у світі та експлуатації периферійних і півперіферійних регіонів найбільшими монополіями центру (Р. Кокс). С. Амін розглядає глобалізацію як поняття, що заміняє термін "імперіалізм", змістом якого є політика світового капіталізму, спрямована на підпорядкування світу потребам свого власного розвитку.

У сучасних умовах принципи, на яких засновані міжнародні відносини, отримали новий розвиток, вони значно оновилися і збагатилися. Так, С. Хантінгтон розглядає як джерела сучасних конфліктів зіткнення цивілізацій. Концепція "золотого мільярда", згідно з якою блага цивілізації можуть дістатися тільки обмеженому числу переможців в гонці, обумовленої прогресом у силу обмеженості світових ресурсів, прогнозує загострення міждержавних конфліктів через ресурсів і територій. Вона при цьому робить акцент на необхідності створення благополучними і процвітаючими державами штучних перешкод у відносинах з менш щасливими суб'єктами міжнародного життя. Поряд з подібними конфронтаційними прогнозами ряд політиків і теоретиків пропонують "безполярного" трактування світу, заснованого на загальної гармонії і співробітництво держав, висувають моделі типу "загальноєвропейського дому", які передбачають створення системи колективної безпеки держав і народів, що існують у взаємопов'язаному, без'ядерний і взаємозалежному світі. Істотні зрушення відбуваються і в трактуванні самих політичних принципів, які стали застосовуватися не тільки при вивченні міжнародні відносин, але і для аналізу внутрішньополітичних процесів.

На основі існуючих розробок і прогнозів ряд зарубіжних авторів виділяють базові сценарії глобалізації, які на стадії глобальної невизначеності можуть реалізовуватися одночасно в різних зонах планети. Перший з таких сценаріїв може бути визначений як глобалізація = вестернізація, що передбачає асиміляцію євроатлантичної цивілізацією що залишилися не модернізованими територій. Становлення глобальної цивілізації з уніфікованою культурою і домінуванням ліберальних цінностей; з глобальними фінансово-економічними інститутами, таких як МВФ, СОТ, ВБ і т.д., покликаними регулювати відносини між корпоративними гравцями, серед яких знаходяться і національні держави, і міждержавні утворення, і інші регіональні союзи, - кінцева мета такого сценарію. Його фундаментом виступає концепція "кінця історії" як показника всесвітньої перемоги ліберальних ідей[31, с. 203]. Концептуальне оформлення цей сценарій отримав у вигляді доктрини, відомої під назвою Вашингтонського консенсусу 1992 року. У середині 90-х років ХХ століття цей документ був скориговано, і отримав назву Поствашінгтонского консенсусу, являючи собою певну модифікацію неоліберальної соціально-економічної і політичної платформи.

Глобалізація і є граничною формою продукування пасивності людини у всесвітньому масштабі. От у чому полягає основний її негативний зміст. Вона зазіхає на сутність людини - бути відповідальним творцем свого життя. Ті обрії розвитку, які процеси сучасності (синтезовані глобалізацією) залишають людині, примітивні. Людина, чим далі, тим більше уніфікується, втрачає особистісну специфіку, віддає себе, виступає супротивником глибоко битійного різноманіття, що є умовою знаходження людиною своєї сутності. Глобалізація, таким чином, відповідальна за ці негативні процеси.

Можна й далі описувати основні характеристики глобалізації, що розуміє як сучасна форма світового ладу, як актуальний етап в історії світової цивілізації. Зрозуміло, що домінуючою тональністю такого дослідження буде насторожене відношення до глобалізації. Всі, крім її активних ініціаторів, перебувають у такому відношенні. Попри все те не можна не відзначити, що глобалізація, особливо при поверхневому її розумінні, несе в собі дуже багато, якщо не позитивних наслідків, те, принаймні, позитивних можливостей, основна з яких - можливість максимально вигідного для тієї або іншої країни інтегрування у світове співтовариство. Наскільки така інтеграція реально можлива - питання надзвичайно хворобливий для більшості країн, його воліють не обговорювати, але сама можливість змушує приєднуватися до прихильників глобалізації, що підсилює її, а конкуренція за “тепле місце” у глобальних процесах дає глобалізації енергію до росту й поглиблення.

Не можна не враховувати й тієї обставини, що глобалізація, гранично ущільнюючи контакти між країнами і регіонами, допускає гармонійне співіснування народів, оскільки стабільність і передбачуваність світового порядку прямо залежать від стійкого розвитку кожного окремого суспільства.

Глобалізація, виносячи потреби й інтереси людини за національні кордони, пускає в хід тенденцію персоніфікації міжнародних відносин, пов’язану зі становленням додаткових джерел зовнішньополітичної ініціативи – приватних корпорацій в особі їхніх керівників і самої Людини як кінцевого споживача створюваних глобальною економікою і культурою товарів, послуг, культурних цінностей і способу життя. Їхні інтереси можуть не збігатися з офіційно сформульованими національними інтересами. В. Михеєв говорить, зокрема, про виникнення феномена “Людини Інтернаціональної”, що пов’язує задоволення своїх потреб не тільки з “своєю” державою, але і зі світовою спільнотою в цілому [24, с. 35]. Тим самим Людина виходить за функціональні рамки громадянина своєї країни і перетворюється на самостійний суб’єкт міжнародних відносин. Поява людських потреб, що об’єктивно перебувають на регіональному чи світовому рівні бачення, зростання їхньої кількості, є важливими передумовами глобалізації.

Поєднання процесів автономізації й інтеграції є характерною рисою нинішнього етапу глобалізації, що виражається, зокрема, у “парадоксі Несбітта”: “Чим вищий рівень глобалізації економіки, тим сильніші її дрібні учасники”. Це особливо переконливо проявляється в інформаційно-технологічній сфері, де ухвалення конкретних рішень переходить з рівня національних інститутів на рівень конкретного індивіда-власника.

За словами О. Білоруса, “найбільша загроза в тім, що глобальна Людина стане універсальним знаряддям у руках глобалізаторів нової інтелектуальної ери. Про людський вимір і людський вигляд, про гуманізацію такої глобалізації не може бути й мови. Люди світу повинні бути пильними” [12, с. 78]. Зокрема, О. Білорус справедливо зауважує, що “глобальний світовий будинок “без стін” може виявитися нездатним забезпечити основні права людини для всіх людей світу. Саме в цьому головна проблема нової ери глобалізації” [12, с. 95]. Для того, щоб запобігти такому розвиткові подій, необхідно поставити в центр уваги не “Людину Інтернаціональну”, а реальну людину з її релігійною, національною, соціальною ідентичністю, людину як носія реальних соціальних і соціоприродних зв’язків та відносин з обов’язками і правами, що випливають з них.