68. Особливості шведської соціал-демократичної економічної моделі.

Завдяки своїй практичній діяльності соціал-демократія досягла вагомих результатів у вирішенні таких соц. питань: скорочення робочого дня;підвищення з\п та рівня життя вцілому;Створення інституту спів власності на підприємствах;розвиток представницької демократії в суспільстві та економічної демократії на виробництві;розвиток соціальної економіки. Теоретичні джерела економічних концепцій сучасної соціал – демократії беруть свій початок в кінці ХІХст, пов’язані з ідеєю демократичного соціалізму.

Шв. Мод. Побудови демократичного суспільства , реалізована в Данії, Норвегії, Швеції. (розподільчий соціалізм). Шведська модель, у якій переважали ліберальні тенденції, ґрунтувалась на таких принципах: сильна держава регулює економіку, використовуючи для цього механізм саморегулювання, передовсім грошову сферу; перспективний напрям розвитку від економіки пропозиції до економіки попиту; соціальна сфера ґрунтується на сильній і стабільній економіці, її розвиток регулює й контролює держава. Соціально-демократичний реформізм Швеції почав практичну реалізацію своєї мети – поступової трансформації капіталістичної системи в соціалізм державно-парламентьким шляхом. Характерне домінування приватної власності. Активнв участь держ в перерозподілі доходів, створення фондів профспілок зметою придбання акцій для працівників. Основними ціллями моделі є повна зайнятість і вирівнювання доходів. Найдем ократичніша модель на сьогодні.

69. Концепції економічних реформ у Польщі.

Польща була першою серед постсоціалістичних країн, яка стала на шлях радикальних суспільно-економічних трансформацій і досягла за останні десять ро­ків набагато вагоміших успіхів порівняно з іншими країнами.

Польська модель ринкової трансформації отримала назву «шокової терапії». Автором концепції радикального реформування постсоціалістичних економік став Л. Бальцерович.

Програма реформування економіки Польщі, що здійснювалася за планом Л. Бальцеровича, запропонованим ним за участю гарвардського економіста Джефрі Сакса, була узгоджена з рекомендаціями МВФ і передбачала реа­лізацію таких завдань:

• лібералізація основної маси цін (з січня 1990 р.);

• уніфікація валютного ринку та стабілізація курсу національ­ної грошової одиниці — злотого, запровадження його часткової конвертації та лібералізації зовнішньої торгівлі;

• антиінфляційні заходи (обмеження зростання зарплати щодо зростання цін, відмова від індексації заробітної плати, встановлення високого прогресивного податку на зростання заробітної плати);

• обмежувальна монетарна політика (скорочення грошової емісії, запровадження високих відсоткових ставок на кредити);

• досягнення бюджетної рівноваги та жорстка кредитна політика (відмова від податкових пільг, пільгових кредитів, субсидій тощо);

• відмова від централізованого планування економіки.

Саме цей комплекс фінансових заходів і отримав у Польщі назву «шокової терапії». Результатами реалізації плану Л. Бальцеровича впродовж 1990—1993 років були ліквідація гіперінфляції та зменшення то­варного дефіциту. Але з’явилися й негативні тенденції, зокрема падіння промислового та сільськогосподарського виробництва (у 1990 р. на 23 %), швидке зростання безробіття та зниження реаль­ної заробітної плати (на 30%).

Позитивним результатом реформ був швидкий перехід до ринкової економіки, негативним — дуже висока «со­ціальна ціна» за ринкові реформи, яка мала прояв у стрімкому розшаруванні населення країни, різкому зниженні доходів основ­ної маси населення.

У грудні 1991 року зростання соціального напруження в су­спільстві призвело до відставки Л. Бальцеровича. Основою економічної політики уряду лівоцентристської коа­ліції в 1993 році стала програма «Стратегія для Польщі» (План Колодко). У ній було визначено три пріоритети:=швидке економічне зростання;

=макроекономічна стабілізація;=поліпшення умов життя.

Завдяки реформам уже в першій половині 1990-х років Польща досягнула найвищої з усіх країн ЦСЄ динаміки економі­чного розвитку.

До основних при­чин польського успіху можна зарахувати комплексність реформ, що дозволила зламати структуру старої економічної системи, обов’язковість правил для всіх галузей та підприємств, послідов­ність у проведенні політики реформ. Польща вже кілька років є членом ЄС, на відміну від ряду країн колишнього СРСР, що та­кож застосовували монетаристську політику реформ.

ВАРИАНТ 2

Політика економічних реформ у Польщі була направлена на перетворення планової економіки у ринкову. За основні завдання процесу реформування приймалися такі три: перше – досягнення грошової та цінової стабільності як головного орієнтира ефективності короткострокових заходів економічної політики; друге – глибока довгострокова структурна перебудова національної економіки; третє – отримання міжнародної економічної допомоги та скорочення розмірів зовнішнього боргу, що було необхідно для полегшення ринкових трансформацій і виходу Польщі на міжнародні фінансові ринки. Досягнення поставлених завдань потребувало належної політичної волі, багато часу, значних витрат ресурсів.

Виділяють два шляхи перетворень відносин власності у постсоціалістичних країнах Східної Європи. Перший з них є характерним для центральноєвропейських та прибалтійських країн, які найбільш послідовно та наполегливо здійснювали розрив з попереднім, соціалістичним періодом свого політичного, ідеологічного й економічного розвитку. Другий шлях відображає трансформацію відносин власності для решти країн. Польський довід свідчить про те, що основним способом приватизації державних підприємств, по закону, стала їхня ліквідація. Так, ще на початку 1999 р. у Польщі майже 1200 підприємств перебували в стані ліквідації або банкрутства. Ліквідації також підлягали збиткові державні підприємства, діяльність яких не покращували оздоровчі заходи. Переваги трансформацій відносин власності у Польші: активна участь іноземних інвесторів у приватизаційних торгах у ході роздержавлення власності; здійснення оцінювання майна підприємств під контролем правоохоронних органів; здійснення нагляду за діяльністю державних підприємств, а також процесами їхнього роздержавлення з боку засновницьких органів (глав воєводських адміністрацій); застосування з перших років трансформації відносин власності механізму банкрутства; індивідуальний підхід до кожного об’єкта приватизації.