61.Еволюційна економічна теорія: теоретичні джерела та сучасний стан розвитку

Еволюційна економіка або інституціонально-еволюційна теорія – новий напрям економічної науки, що сформувався після публікації праці американських учених Р.Р.Нельсона та С.ДЖ.Вінтера «Еволюційна теорія економічних змін». За своїми підходами до вивчення економічних питань та проблематикою досліджень еволюційна економіка близька до сучасного інституціоналізму й суттєво протистоїть неокласичним поглядам та домінуючій у неокласичній традиції – mainstream. Широко використовуючи еволюційний підхід, вона спирається також на методологію еволюційної біології, зокрема на принципи змінюваності та природного відбору Ч.Дарвіна. До важливих методологічних положень евол теорії належать також тези, широко використовувані представниками сучасного інституціоналізму, зокрема :

=Економічні суб’єкти не володіють усією повнотою інформації=Наслідки взаємодії між суб’єктами господарювання можуть бути як позитивними так і негативними=Процеси змін та іновацій у межах економічнох системи є об’єктивно незумовлені та незворотні.Еволюційна економічна теорія розглядає економіку як динамічну систему, яка зростає і розвивається, вдосконалюється. Динамічність еволюційної теорії реалізується й у тому, що вона має історичний характер. Вона виходить із того, що сучасний її стан є наслідком попереднього розвитку і разом з тим він визначає тенденції подальшого розвитку соціально-економічної системи. Інакше кажучи, попередній розвиток визначає сучасний стан як його наслідок, а сучасний стан є причиною, яка зумовлює майбутнє цієї системи.

Еволюційна теорія будується на єдності теорії і практики, на врахуванні всіх факторів і умов, які реально впливають чи визначають протікання економічних процесів. Це вигідно відрізняє цю теорію від тих, які спираються на абстрактні моделі та формальні зміни, що неминуче відриває теорію від реалій життя.

62.Теоретико-методологічні витоки й сутність радикальної політичної економії.

Радикальну політичну економію можна віднести до числа феноменів в еволюції сучасної економічної думки розвинених країн, оскільки її поява суперечить на перший погляд звичною логікою економічних навчань. У ній відбиваються ускладнення проблем сучасної епохи, нові явища в розвитку продуктивних сил і суспільства, соціальні і економічні протиріччя.

Радикальна політична економія.один з нових напрямів бурж. політичної економії, що виник у 2-й половині 60-х рр. 20 ст. як результат дальшого поглиблення її кризи. Поширилася практично в усіх гол. капіталістичних країнах, відображаючи поглиблення загальної кризи капіталізму, розчарування в бурж. реформізмі й лібералізмі. Представники: Г. Шерман, Е. Хант, Д. Гордон (США), Д. Робінсон (Великобританія) та ін. "Р. п. е." — конгломерат різних опозиційних течій, яких об'єднує відмова від найбільш дискредитованих положень "економіко і т. з. чистої теорії, що виключають аналіз соціальних проблем. Як заявляють її автори, "Р. п. е." виступає і проти монополістичного капіталізму, і проти марксизму з позицій "гуманістичної критики", суть якої полягає в еклектичному поєднанні окремих положень марксизму з бурж. екон. теоріями. Вони визнають внесок К. Маркса і Ф. Енгельса в екон. науку, хоч і не доходять висновку про необхідність соціалістичної революції і встановлення диктатури пролетаріату, а навпаки, під виглядом переосмислення марксизму намагаються вихолостити його революц. зміст. Серед радикалів поширена тенденція до реформізму, на основі якого робляться висновки про можливість "поліпшення" капіталізму шляхом посилення держ. втручання в економіку та проведення цілого ряду ін. реформ. Незважаючи на всю непослідовність "Р. п. е.", вона демонструє наростаючу відмову від відверто вульгарно-апологетичних концепцій і визнає їхнє банкротство.