53. Місце неоінституціоналізму в сучасній економічній теорії

Неоінституціоналізм є одним із провідних напрямів сучасного інституціоналізму, що поєднав у собі неокласику та інституціоналізм. Неоінституціоналізм своїм ядром значно ближчий до нео­класики ніж до "старого" інституціоналізму. Загальним для всіх неоінституціоналістів є: по-перше, визнання, що соціальні інститути мають значення і, по-друге, що вони піддаються аналізу за допомогою стандартних інструментів мікроекономіки.

Основними принципами неоінституціоналізму є: - методологічний інституціоналізм; - концепція економічної людини; - розуміння діяльності як обміну.

Порівняно з іншими економічними теоріями, неоінституціоналісти визнають раціональну обмеженість людей та те, що прийняття рішень пов’язане з ризиком і невизначеністю. До того ж далеко не завжди доводиться приймати найкращі рішення. Тому неоінституціоналісти порівнюють витрати прийняття рішень не з ситуацією, яку вважають зразковою у мікроекономіці (доско­нала конкуренція), а з тими реальними альтернативами, які існують на практиці.

Неоінституціоналізм, зберігаючи аналітичний каркас неокласики, долає її соціальну вихолощеність, збагачуючи її зміст широким інституційним контекстом.

З огляду на широку палітру неоінституціональних досліджень економісти виокремлюють найвагоміші з них:

економіко-правові дослідження (теорії прав власності та трансакційних витрат, теорія фірми, теорія оптимального контрак­ту, концепція права та злочинності);=економіко-політологічні дослідження (теорія суспільного вибору, теорія конституційного вибору, політична економія регу­лювання);-економіко-соціологічні дослідження (теорія людського капі­талу, теорії громадянського суспільства);-економіко-історичні дослідження (нова економічна історія). Зазначені концепції стали потужним внеском до світової еко­номічної теорії другої половини XX ст. та її аналітичного інстру­ментарію. Насамперед маються на увазі принципові відкриття в галузі понятійного апарату інституціоналізму, зокрема таких ка­тегорій, як трансакційні витрати та права власності.

54.Внесок р.Коуза в сучасну економічну теорію

Із теореми Коуза випливає декілька важливих теоретичних і практичних висновків. По-перше, вона розкриває економічний зміст прав власності. Згідно з Р. Коузом, екстерналії (розходження між приватними і соціальними витратами та вигодами) з'являються лише тоді, коли права власності розмиті. Якщо ці права визначені чітко, тоді всі екстерналії "інтерналізуються" (зовнішні витрати стають внутрішніми). Не випадково основним полем для конфліктів, пов'язаних із зовнішніми ефектами, виявляються ресурси, які з категорії необмежених переміщуються у категорію рідкісних (вода, повітря) і на які до цього прав власності зовсім не існувало.

По-друге, теорема Коуза відводить від ринку звинувачення у «провалах». Шлях до подолання екстерналій лежить через створення нових прав власності у тих галузях, де вони були нечітко визначені. Тому зовнішні ефекти та їхні негативні наслідки породжуються недосконалим законодавством, і якщо тут хтось і "провалюється", то це — держава. Теорема Коуза по суті знімає стандартні звинувачення у руйнуванні навколишнього середовища, які висуваються проти ринку і приватної власності. Із неї випливає зворотний висновок - до деградації зовнішнього середовища веде не надлишковий, а недостатній розвиток приватної власності.

По-третє, теорема Koуза виявляє ключове значення транзакційних витрат. Коли вони позитивні, розподіл прав власності перестає бути нейтральним фактором і починає впливати на ефективність і структуру виробництва.

По-четверте, теорема Коуза доводить, що посилання на зовнішні ефекти — недостатня підстава для державного втручання. У випадку низьких транзакційних витрат воно зайве, а у випадку високих — далеко не завжди економічно виправдане. Оскільки дії держави поєднані з позитивними транз-акційними витратами, то результат "лікування" може виявитися гіршим від самої "хвороби".

Ідеї Р. Коуза та його послідовників стали джерелом серйозних зрушень у сучасному економічному аналізі, породивши низку нових напрямів теоретичної думки. З іменем ученого, як зазнача­лося вище, пов'язано формування неоінституціоналізму як потуж­ної течії сучасної економічної теорії. Набули розвитку економіка права, трансакційна економіка. Успішно розвивається в межах неоінституціоналізму теорія організацій, яка розв'язує проблеми підвищення економічної ефективності за рахунок організаційно­го прогресу, поглиблюючи ідеї Р. Коуза, Г. Саймона та інших до­слідників. Унаслідок застосування теорії трансакційних витрат і теорії прав власності до історичного аналізу виникла нова еконо­мічна історія (Д. Норт, Р. Фогель, Ф. Найт). Ідеї неоінституціо­налізму дали поштовх до переосмислення низки положень мікро- економічної теорії, розробки аналітичних підходів у галузі «економічної теорії політики» та створення теорії суспільного вибору (Д. Б'юкенен, К. Ерроу, Г. Таллок та ін.).Поряд з цим, не менш глибоким та різнобічним був вплив Р. Коуза на розвиток теоретичної думки. На основі його робіт виникли такі нові розділи економічної науки, як транзанзакційна економіка та економіка права. Р. Коуз поклав початок новій інституціональній економічній теорії, підґрунтям якої став синтез низки концепцій неокласичної мікроекономіки та інституціоналізму. Його ідеї дали поштовх до переосмислення цілого ряду основ мікроекономічної теорії, що раніше здавалися непорушними, змусили засумніватися у надійності ряду її абстрактних побудов. Так, наприклад, наголошуючи на значимості неокласичного аналізу вибору та поведінки людини, Р. Коуз водночас вказував на абстрактність підходів до такого дослідження, що склалися в "економікс", як на суттєвий недолік. З'ясувалось, що для створення нової наукової парадигми, багато чого необхідно переосмислити також і в інституціональних поглядах. Р. Коуз і сам вважає, що його робота ще не доведена до кінця. Але насправді йому вдалося досягти багато чого. Окрім уже зазначеного вище, Р. Коузу вдалося пояснити структуру та еволюцію інститутів, виходячи із поняття транзакційних витрат. Саме у відсутності ринкових інститутів, що забезпечують мінімізацію транзакційних витрат, Р. Коуз вбачає головну проблему постсоціалістичних країн.