25. Особливості неоліберальної концепції державного регулювання.

Сучасний лібералізм – потужний напрям сучасної ек-ої думки, що в цілому розвивається в межах сучасн. неокласичної традиції, захищаючи принципе економічної свободи, приватної власності, рівноважного розвитку ек. сис-ми та вільної конкуренції. Водночас його прихильники визнають необхідність регулюючого впливу держави на перебіг ринкових процесів і створення соціальної інфраструктури; виступають за оптимальне поєднання державних і ринкових регуляторів.

Відповідно до реалій ХХ ст. принципи старого лібералізму, на яких базувався неолібералізм були суттєво модифіковані, переглянуті та доповнені, насамперед щодо ролі держави. На державу покладалися функції забезпечення макроекономічної рівноваги, анти циклічного та антимонопольного регулювання, стабілізації грошово-кредитної системи, соціального захисту населення, створення умов для вільного ціноутворення, конкурентних ринків, тощо.

Роком організаційного оформлення неоліберального напряму економічної теорії вважається 1938, адже було сформульовано основні принципи неолібералізму, серед яких стосовно держави слід виділити такі: 1. Роль держави полягає у виробленні чіткого законодавства, відповідно до якого здійснюється госп. діяльність ек-х суб’єктів. 2. Найголовнішим напрямом держ політики є боротьба з монополізмом. 3. Держава має забезпечувати вільне ціноутворення в економіці і не допускати будь-якого впливу на процес формування цін.

26. Німецький ордолібералізм. «Теорія порядків» в. Ойкена.

Засновником і лідером ордо лібералізму в Німеччині став професор фарйбурзького ун-ту Вальтер Ойкен – редактор щорічника «Ordo», тобто «порядок». Відповідно до назви журналу, за німецьким неоліб закріпилася назва ордолібералізму. Методологічна основа – концепція господарського порядку (описує методи і принципи, згідно з якими розробляються, координуються і реалізуються плани окремих економічних одиниць в умовах економіки, заснованої на розподіліл праці). У визначальній праці «Основи національної економіки» 1940, Ойкен висунув положення про інсув двох ідеальних типів госп сис-м – «вільного ринкового», «центрально керованого». Проте, жоден з них не може існувати в чистому вигляді. У дійсності інує деякий синтез, поєднання обох типів господарства. Ек-м ідеалом вченого було вільне ринкове господарство (свобода людської особистості, підприємництва, торгівлі, вільна конкуренція. На державу покладалася роль арбітра).

Згідно з Вальтером Ойкеном:

Економічний порядок є “встановленим” порядком, він являє собою творче досягнення правової держави. Вирішальна роль для створення такого “порядку” відводилася необхідності забезпечення вільної конкуренції. Економічний порядок – це норми і правила, які регулюють організаційну будову економіки та тих процесів, що відбуваються в ній, а також сукупність інститутів, які відповідають за управління і надання економіці відповідної організаційної форми. Модель соціально-ринкової економіки В.Ойкена:

В центрі – КОНКУРЕНТНІ ЦІНИ. Навколо конкурентних цін: пріоритет стабільної купівельної спроможності грошей; відкриті ринки; права на приватну власність; свобода укладення договорів чи контрактів; неухильне виконання добровільно взятих на себе зобов’язань; стабільність економічної політики. Для того, щоб державна економічна політика не руйнувала механізму вільної конкуренції, вона повинна відповідати певним засадничим та регулятивним принципам, до яких В.Ойкен відносив такі: Засадничі принципи:– пріоритет стабільної купівельної спроможності грошей;– відкриті ринки;– права на приватну власність;

– свобода укладання договорів / контрактів;– виконання добровільно взятих на себе зобов’язань;– стабільність економічної політики;Регулятивні принципи:– пріоритет державної політики, яка протидіє викривленню ринкових процесів (протидіє анормальній зміні пропозиції товарів і послуг на ринку);– контроль за діями монополій;– ліквідація негативних наслідків функціонування ринку;– політика перерозподілу доходів.