Питання для самоперевірки

1. Відмінні риси фінансів морського торговельного порту.

2. Особливості формування фінансових ресурсів порту.

3. Джерела та склад фінансових ресурсів торговельного порту.

4. Особливості фінансової діяльності порту.

5. Зміст та завдання фінансового менеджменту.

6. Сутність фінансового механізму та його структура стосовно торговельного порту.

7. Характеристика фінансових методів, що застосовуються у морському порту.

8. Фінансові важелі на прикладі фінансової діяльності морського порту.

9. Характеристика грошового обороту порту.

10. Вплив розрахунково-платіжної дисципліни на фінансово-господарську діяльність порту.

11. Витрати, Грошові надходження та прибуток порту

План лекції

1 Сутність витрат морського порту.

2 Класифікація та групування витрат порту.

3 Методи обліку та калькулювання витрат порту.

4 Витрати навантажувально-розвантажувальних робіт.

5. Структура доходів порту

6. Ціноутворення у сфері портової дяльності

7. Формування прибутку порту

Сутність витрат морського порту

Витрати перевантаження вантажів відіграють важливу роль у ціноутворенні на морському транспорті. Витрати перевантажувальних операцій приєднуються до вартості продукції, що перевантажується, і є складовою частиною оптових і роздрібних цін.

Сукупні витрати порту залежно від їхнього призначення виражаються кількома показниками. Згідно з чинним законодавством та інструктивними матеріалами виокремлюють: валові витрати, кошторис виробництва; собівартість продукції.

Показник валових витрат уведено в систему економічних обчислень та обліку на підприємствах для визначення оподатковуваного прибутку згідно із законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Він є синтетичним показником і включає не тільки витрати, що формують собівартість продукції, а й інші.

Кошторис виробництва – це витрати порту, пов’язані з основною діяльністю за певний період. Незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні.

Собівартість робіт, послуг порту - це виражені в грошовій формі поточні витрати, безпосередньо пов'язані з підготовкою та виконанням робіт і послуг.

Витрати робіт, послуг порту характеризують витрати поточного періоду (року, кварталу, місяця) на ці цілі і включаються у собівартість того звітного періоду, в якому вони виникли, незалежно від дати сплати грошових коштів. Непродуктивні витрати і втрати відображаються в обліку того звітного періоду, коли вони виникли.

Калькулювання собівартості - це визначення розміру витрат у грошовій формі на виробництво одиниці певного виду робіт (послуг) за окремими видами витрат. За допомогою калькулювання визначаються собівартість одиниці робіт (послуг), всього їх обсягу, собівартість виробництва по окремих структурних підрозділів порту, по різних виробничих процесах і в цілому по підприємству.

Метою обліку витрат і визначення собівартості робіт (послуг) є своєчасне, повне та достовірне визначення фактичних портових витрат, обчислення фактичної собівартості окремих видів робіт, послуг, здійснення контролю за використанням матеріальних, трудових, грошових та інших ресурсів.

Класифікація та групування витрат порту

В морському торговельному порту рекомендується виділяти:

• основні центри витрат, безпосередньо пов'язані переробкою вантажів (перевантажувальні комплекси, термінали, окремі причали й інші);

• додаткові центри витрат, що обслуговують основні й інші центри;

• управлінські центри витрат, що займаються комерційною, фінансовою, адміністративною діяльністю (обчислювальні центри, бухгалтерія тощо).

Основні центри витрат - це структурні підрозділи портів, які визначають, аналізують витрати перевантажувальних робіт шляхом їхнього зіставлення з прогнозними значеннями або нормами та виявляють причини відхилень.

Залежно від характеру та призначення процесів, що виконуються, виробництво поділяється на основне (навантажувально-розвантажувальні роботи, інші роботи та послуги), допоміжне (виконання робіт з технічного обслуговування основних фондів, забезпечення інструментом, запасними частинами для ремонту транспортних засобів та устаткування, різними видами енергії, транспортними та іншими послугами) і обслуговуюче (невиробниче) господарство (житлово-комунальне господарство, культурно-побутові заклади, науково-дослідні, спортивні та інші структурні підрозділи, які не беруть участі у здійсненні та забезпечені НРР).

За способами віднесення на собівартість витрати поділяються на прямі та непрямі.

До прямих витрат належать витрати, які можуть бути безпосередньо включені до собівартості окремих видів робіт (послуг).

До непрямих витрат належать витрати, безпосередньо не пов’язані із виконанням робіт (послуг). До таких витрат належать загальновиробничі витрати, які включають витрати з управління та обслуговування виробничого процесу.

За складом витрати поділяються на одноелементні, тобто економічно однорідні, та комплексні, які складаються з кількох елементів.

За звітними періодами витрати поділяються на поточні, витрати майбутніх періодів та минулих періодів.

Витрати звичайної діяльності порту складаються:

• з витрат операційної діяльності;

• фінансових витрат (витрат на проценти): користування кредитами отриманими, фінансової оренди тощо;

• інших витрат звичайної діяльності, які не пов'язані безпосередньо з виробничим процесом.

Витрати операційної діяльності підприємства складаються з виробничої собівартості, адміністративних витрат та інших операційних витрат.

Витрати операційної діяльності порту відповідно до їх економічного змісту групуються за такими елементами:

- матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні заходи;

- амортизація основних фондів та нематеріальних активів;

- інші операційні витрати.

Групування витрат за статтями калькуляції передбачає такі:

• прямі матеріальні витрати;

• прямі витрати на оплату праці;

• інші прямі витрати;

• загальновиробничі витрати.

Методи обліку та калькулювання витрат порту

Основними елементами нормативного методу є облік витрат на виконання окремих видів робіт за діючими нормами, облік відхилень від норм і облік зміни норм. Основними завданнями нормативного методу є своєчасне попередження нераціонального витрачання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів підприємства, сприяння виявленню резервів зниження собівартості, оперативне управління формуванням витрат виробництва. Нормативний метод обліку витрат виробництва сприяє своєчасному виявленню і встановленню причин відхилень фактичних витрат від діючих норм основних витрат та кошторисів витрат на обслуговування виробництва й управління. Нормативний метод обліку і калькулювання витрат на виробництво передбачає:

- створення системи діючих прогресивних норм і нормативів;

- поточний облік і калькулювання нормативної собівартості;

- виявлення і облік витрат, пов'язаних з відхиленнями від діючих норм і нормативів;

- виявлення місць, причин і винуватців відхилень;

- системний облік зміни норм і нормативів;

- визначення фактичної собівартості як алгебраїчної суми нормативної її величині, відхилень від норм.

робіт, доплатами за відступи від нормальних умов праці тощо).

Для обчислення фактичної собівартості портових робіт у разі застосування нормативного методу обліку основою є нормативна калькуляція. Фактична собівартість обчислюється шляхом додавання до нормативної собівартості або віднімання від неї виявлених у звітному періоді відхилень від норм і зміни норм. Для складання нормативної, планової і звітної калькуляцій застосовується єдина номенклатура статей витрат.

Сума витрат, що припадає на калькуляційну одиницю, визначається шляхом ділення суми фактичних витрат по кожному об'єкту калькулювання на відповідний обсяг виконаних робіт.

Витрати навантажувально-розвантажувальних робіт

Витрати основних перевантажувальних робіт планують, враховують і аналізують за наступними калькуляційними статтями:

• основна і додаткова заробітна плата виробничого персоналу;

• відрахування на соціальні заходи;

• витрати на паливо й електроенергію;

• ремонт;

• витрати на придбання матеріалів, малоцінного інвентарю і швидкозношуваних предметів;

• витрати на амортизацію основних фондів і нематеріальних активів;

• адміністративно-управлінські витрати;

• загальноексплуатаційні витрати;

• інші витрати.

Витрати основних навантажувально-розвантажувальних робіт залежать від багатьох факторів, які можна умовно розбити на дві групи:

• зовнішні (зміна цін на основні ресурси виробництва – трудові ресурси, матеріали, паливо, електроенергію, переоцінка вартості виробничих фондів, тощо; зміна законодавчих актів, стан ринку портових послуг й інші);

• внутрішні.

Першу групу факторів складніше оцінити і зменшити їхній негативний вплив. Внутрішні - це ті резерви, які порт може активно використовувати.

Витрати НРР залежать від таких основних факторів:

• обсяг переробки вантажів;

• структура вантажів, що переробляються;

• рівень собівартості переробки окремих видів вантажів;

• продуктивність праці на НРР;

• чисельність працівників, зайнятих на НРР;

• типи перевантажувальних машин і устаткування, що застосовуються у технологічних процесах переробки вантажів, рівень їхнього використання;

• схеми механізації навантажувально-розвантажувальних робіт;

• використання прогресивних методів перевезення і переробки вантажів;

• упровадження прогресивних методів організації праці;

• інші фактори.

Для оцінки впливу зазначених вище факторів можна використовувати формулу факторної залежності:

, (11.1)

де - витрати НРР, грн;

- обсяг вантажопереробки, фіз. тонн;

- середня собівартість переробки 1 фіз. тонни вантажу.

Для забезпечення найбільш ефективного використання ресурсів порту, необхідно розробляти і реалізовувати систему організаційно-технічних заходів, що забезпечують зниження витрат навантажувально-розвантажувальних і інших основних робіт порту:

1. залучення нових і збереження постійних вантажопотоків за умови зниження коефіцієнта перевалки;

2. оптимальне використання засобів малої і великої механізації;

3. скорочення невиробничих простоїв матеріальних і трудових ресурсів;

4. скорочення надмірних запасів матеріалів;

5. планування і раціональне використання паливно-енергетичних ресурсів;

6. підвищення якості роботи порту й обслуговування клієнтури;

7. удосконалювання технології перевантаження вантажів;

8. оптимізація виробничої структури порту;

9. удосконалювання системи управління трудовими ресурсами;

10. удосконалювання цінової політики;

11. удосконалювання управління витратами НРР.

Система управління витратами порту

У рамках системи управлінського обліку сьогодні існує велика кількість стандартизованих систем, що можуть комплексно вирішувати проблему управління витратами в складі загальної системи управління портом.

Система повинна забезпечувати:

• своєчасне і достовірне знання того, де, коли й у яких обсягах витрачаються ресурси порту;

• реальний прогноз того, де, для чого й у яких обсягах необхідні додаткові матеріальні і фінансові ресурси;

• максимально високий рівень віддачі від використання ресурсів виробництва.

Основні переваги використання ефективної системи управлінського обліку у порту полягають у таких аспектах:

• виробництво конкурентноспроможної портової продукції за рахунок більш низьких витрат;

• наявність якісної і реальної інформації про собівартість переробки окремих видів вантажів і видів робіт;

• можливість використання гнучкого ціноутворення у тих сферах, де державне регулювання процесів формування цін не є обов’язковим;

• можливість оцінки кожного підрозділу порту з фінансової точки зору, що особливо важливо в умовах виділення центрів фінансової відповідальності.

Вимір і аналіз витрат є першим етапом системи управління витратами виробництва і включає наступні елементи для портового господарства:

1. Збір інформації про витрати на підставі прийнятої системи центрів витрат і центрів прибутку порту.

2. Виділення змінної частини усіх видів витрат, що приходиться на одиницю портової продукції (на підставі інформації про витрати протягом останніх 12 місяців).

3. Локалізація постійних витрат за видами портових робіт та номенклатурою вантажів.

4. Стандартний аналіз беззбитковості, що виражається в оцінці точки беззбитковості, запасу безпеки і прибутковості для кожного виду портових робіт.

5. Цільове планування прибутку.

Структура доходів порту

У процесі виробничо-господарської діяльності порту постійно здійснюється кругообіг коштів. вкладання коштів у портове виробництво з метою виконання робіт та надання послуг й одержання виручки характеризує кругообіг коштів порту.

Вхідні грошові потоки за їхніми джерелами можна розподілити на внутрішні, що надходять із джерел самого порту, та зовнішні, що мобілізуються на фінансовому ринку.

Доходи від основної (операційної) діяльності – виручка від виконання перевантажувальних та непортових робіт, зберігання вантажів, перевезення вантажів та пасажирів місцевим флотом, роботи автотранспорту, послуг, що надаються судно- та вантажовласникам, портових зборів.

Доходи від іншої операційної діяльності порт отримує за рахунок реалізації оборотних коштів, іноземної валюти, від операційної оренди, курсових різниць; отриманих штрафів, неустойки; від списання кредиторської заборгованості тощо.

Доходи від фінансових операцій можуть бути отримані від спільної діяльності, за рахунок одержаних дивідендів тощо.

Доходи від іншої звичайної діяльності передбачають реалізацію фінансових інвестицій, основних засобів, нематеріальних активів, інших необоротних активів, ліквідацію необоротних активів, наявність неопераційних курсових різниць, безкоштовно отриманих оборотних активів, уцінку необоротних активів і фінансових інвестицій.

Доходи від надзвичайних подій – це відшкодування збитків від надзвичайних подій, інші надзвичайні доходи.

Валовий дохід – грошовий вираз вартості знов створеного продукту. Він визначається як перевищення виручки над матеріальними витратами та амортизаційними відрахуваннями в складі собівартості реалізованої продукції. Даний показник характеризує рівень ефективності діяльності порту. У той же час він є основним джерелом утворення фінансових ресурсів порту, держбюджету і позабюджетних фондів.

У відтворювальному процесі валовий дохід розподіляється на оплату праці і чистий дохід. Чистий дохід виражає в грошовій формі вартість додаткового продукту і визначається як перевищення виручки від реалізації продукції над вартістю матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань, заробітної плати або як різниця між валовим доходом і заробітною платою.

Чистий дохід реалізується у вигляді ПДВ, відрахувань в обов'язкові фонди, а також у формі прибутку.

Ціноутворення у сфері портової дяльності

Доходи від основної операційної діяльності порту залежать від кількості, номенклатури, якості портової продукції, рівня цін і тарифів та визначається за формулою:

, (12.1)

де - обсяги відповідної портової продукції в натуральних одиницях вимірювання,

- ціна одиниці продукції, грн/один.

Відносно цін, що формуються у сфері портової діяльності, можна виділити дві основні функції: забезпечення найбільш ефективного використання всіх наявних ресурсів виробництва й визначення майбутніх інвестицій. Для виконання цих функцій необхідно враховувати внутрішні й зовнішні фактори.

З урахуванням портової діяльності до внутрішніх факторів варто відносити:

• Мету й завдання портової діяльності;

• Структуру витрат портів;

• Існуючі ціни в різних сферах портової діяльності і їхню відповідність новим умовам господарювання;

• Багатолітній досвід і прецеденти, пов'язані із установленням портових цін;

• Ступінь знання (або незнання) портового ринку й рівень кваліфікації фахівців, що приймають цінові рішення;

• Темп впровадження нових видів портової продукції.

Внутрішні фактори, безумовно, важливі, однак варто звертати пильну увагу й на зовнішні:

• Характер і жорсткість конкуренції в різних сегментах портового ринку, ступінь її впливу на ціни порту. Такий вплив може бути прямим і непрямим, існуючим або потенційним;

• Розмір, структура попиту на різні види портової продукції і його чутливість до цін;

• Існуючу й очікувану державну політику в сфері портової діяльності;

• Загальні умови, що превалюють на товарних, фондових й інших ринках;

• Міжнародну практику й перспективи її розвитку в сфері портової діяльності в цілому й ціноутворення, зокрема .

Насамперед, для використання уніфікованих методів ціноутворення, заснованих на відшкодуванні витрат, у будь-якому порту необхідно:

• Створити високоякісну інформаційну базу прийняття цінових рішень, приділяючи особливу увагу інформації про витрати;

• Забезпечити прозорість портового обліку і фінансових потоків між портом і його власниками;

• Розробити і використовувати спеціальну загальну термінологію.

Витрати виробництва транспортної продукції, і зокрема вантажно-розвантажувальних робіт, не повинні визначати ціну. Однак вони відіграють вирішальну роль у формуванні стратегії ціноутворення.

Цінові рішення неминуче прив'язані до рішень про обсяги виробництва портової продукції, а виробництво пов'язане зі здійсненням різноманітних витрат, у тому числі маркетингових й управлінських. Бажання клієнтури портів заплатити ту або іншу ціну не залежить від витрат, однак рішення про надання тих або інших послуг й у якому обсязі залежить від вартості виробництва цих послуг. Фахівці, що формують ціни на портові послуги, повинні задаватися питанням:

Ціноутворення, засноване на витратах, - історично найпоширеніший метод установлення цін у всіх галузях, у тому числі й транспортній. Дане явище пов'язане з фінансовою розсудливістю, що забезпечується відшкодуванням всіх витрат й одержанням справедливої винагороди. Однак не всі витрати варто брати до уваги при прийнятті цінових рішень. Перший крок - це визначення витрат, які дійсно впливають на розмір прибутку в процесі ухвалення цінового рішення.

Процес портового ціноутворення повинен передбачати використання точної й послідовної процедури визначення остаточної ціни на портову продукцію, особливо, відносно послуг постворенню додаткової вартості.

Погодинна оплата стивідорних робіт (соst plus profit system) припускає оплату стивідору всіх його фактичних витрат, а також обговорений відсоток накладних витрат і прибутку. Відрядна система оплати стивідорних робіт має ряд модифікацій: єдина ставка за 1 т вантажу (lumpsum rate), система товарних ставок (соммоdіtу rate system), ставка з включенням всіх операцій (аll inclusive rate) або зведена ставка (соnsоlіdаtеd rate).

Таким чином, ціни на портові послуги служать засобом установлення певних відносин між портом і його клієнтурою, сприяють створенню ділової репутації, що впливає на перспективний розвиток. Ціни визначають рентабельність і прибутковість, фінансову стабільність порту. Ціни є сильною зброєю порту в боротьбі з конкурентами на ринку.

Акордні ставки на навантажувально-розвантажувальні роботи для експортно-імпортних вантажів, за винятком зерна, є фіксованими, а для транзитних вантажів - граничними.

Тарифи на послуги, не передбачені Збірником, затверджуються начальником порту.

Порти України за тарифними групами розподіляються:

1 тарифна група - Іллічівськ, Одеса, Южний;

2 тарифна група - Дніпро-Бузький, Миколаїв, Октябрьськ, Херсон;

3 тарифна група - Євпаторія, Скадовськ, Ялта;

4 тарифна група - Бердянськ, Керч, Маріуполь, Севастополь, Феодосія;

5 тарифна група - Білгород-Дністровський, Ізмаїл, Рені;

6 тарифна група - Усть-Дунайськ;

7 тарифна група - усі річкові порти і пристані річок басейнів Дніпра та Південного Бугу.

Вантажі розподілені за найменуваннями на 69 груп, а групи -на окремі позиції і наведені в Єдиній тарифно-статистичній номенклатурі вантажів (ЄТСНВ).

Для визначення плат і зборів за роботи та послуги портів застосовується одна з таких розрахункових одиниць: метрична тонна (кількість тонн визначається шляхом зважування, розрахунковим шляхом за умовною масою або за масою, визначеною за осадкою судна); кубічний метр. Слід зазначити, що упаковка (тара) вантажу, а також різного роду пристрої і обладнання, які використовуються при перевезеннях, входять у загальну масу вантажу.

Плата за навантажувально-розвантажувальні роботи та інші платежі, за винятком плати за зберігання, розраховуються за тарифами і ставками, чинними на день накладання на коносамент або накладну цього відправлення календарного штемпеля пункту відправлення. Плата за зберігання обчислюється за ставками, чинними в дні, за які вона підлягає стягненню.

Плата за навантажувально-розвантажувальні роботи обчислюється:

За експортні та транзитні (з відправлення) вантажі:

А) навалочні та насипні - за масу, яка вказана в коносаментах.

Б) тарно-пакувальні, штучні вантажі та обладнання - за стандартну масу або за масу, що вказана на кожному вантажному місці, а в разі відсутності такої маси - за масу, яка вказана в провізних документах та з урахуванням даних комерційних актів або актів загальної форми.

Плата за використання клієнтурою причалів і території портів при виконанні НРР з зовнішньоторговельними і транзитними вантажами стягується з вантажовласників за вантажі, що переробляються елеватором на причалах порту (зерно насипом), нафтогаванями або нафтопричалами порту (нафта та нафтопродукти наливом), а також з усіх вантажів, що переробляються на причалах портів силами та засобами клієнтури.

За зберігання експортних, імпортних і транзитних вантажів, що прибули в порт (за винятком вантажів у контейнерах), плата не стягується протягом перших чотирьох календарних діб з моменту їх надходження (неповна доба вважається повною).

Витрати із технологічного зберігання вантажів на складах портів включені до складу акордних ставок плат.

Ставки льодового збору встановлено за роботу криголамів, буксирів та інших плавзасобів, які забезпечують проходження суден каналами та акваторією порту.

Іншим джерелом надходжень портів є портові збори. Кошти, що надходять від суднових портових зборів використовуються на фінансування витрат, зв'язаних з утриманням загальнопортових гідротехнічних споруд у належному стані, та забезпечення безпеки мореплавства. В усіх портах світу стягуються корабельний, канальний, причальний, якірний, маяковий і інший збори за надання можливості безпечного заходу, перебування і виходу судна з порту.

Окрім перелічених портових зборів у порту можуть застосовуватися різні плати і збори за надані портом послуги судновласникам.

Щодо формування цінової політики в галузі перевезення вантажів та пасажирів місцевим флотом, роботи автотранспорту, непортових та деяких інших робіт порт має використовувати сучасні методи ціноутворення. Для цього необхідно реалізувати комплекс наступних заходів:

1. Створення і використання комплексної системи інформаційного забезпечення економічно обґрунтованих управлінських рішень в галузі ціноутворення.

2. Визначення мети ціноутворення в залежності від мети діяльності порту та відповідного структурного підрозділу.

3. Проведення комплексного аналізу чутливості споживачів відповідної продукції.

4. Обов'язковим є здійснення моніторингу цін конкурентів як національних, так і іноземних.

5. Аніліз витрат виробництва.

6. Здійснення обґрунтованого вибору методу ціноутворення. Серед найбільш корисних методів ціноутворення можна виділити ті, котрі допомагають визначати економічну вартість їхніх послуг. Економічна вартість продукції – це ціна найкращої альтернативи для клієнтів (орієнтована вартість) плюс вартість того, чим відрізняється дана пропозиція від альтернативи (диференціальна вартість). Повна економічна вартість – це максимальна ціна, яку заплатив би інформований про ринок продукції клієнт, що шукає найкращу вартість.

7. Формування системи коригування цін. Процес ціноутворення не закінчується встановленням остаточної ціни, тому що виникає необхідність у наступному управлінні шляхом зміни в залежності від різних факторів.

8. Організація контролю за реалізацією цінової політики з урахуванням цінових ризиків.

Формування прибутку порту

Прибуток - досить складне й багатогранне економічне явище, що характеризує різні сторони діяльності підприємства. Досягнення позитивного, збалансованого з потребами фінансового результату забезпечується цілеспрямованим управлінням процесом формування прибутку на основі комплексного урахування всіх зовнішніх та внутрішніх чинників, що впливають на виробництво та реалізацію портових робіт, послуг.

Фінансові результати інтегровано відображають кількісні та якісні чинники діяльності порту. Оскільки прибуток є інтегрованим показником, то на нього впливають усі фактори діяльності порту. Залежно від рівня дії вони поділяються на макро- і мікроекономічні.

До макроекономічних факторів належать ті, що характеризують ситуацію на портовому ринку, тобто збалансованість попиту і пропозиції. Діяльність порту починається з маркетингових досліджень з метою визначення його місця на ринку, прогнозування відповідних змін.

Мікроекономічні фактори відображають діяльність самого порту. Вони поділяються на дві групи: техніко-економічні та комплексні.

На прибуток порту впливають такі фактори:

• обсяг портового виробництва;

• ціна за портову продукцію;

• собівартість одиниці портової продукції.

Таким чином можна виділити три узагальнюючі фактори: обсяговий, ціновий і собівартісний. Обсяг виробництва і ціна діють прямо пропорційно, собівартість - обернено пропорційно. Ці фактори впливають на фінансові результати як кожен окремо, так і сукупно. Їхня сукупна дія відображається в інтегрованих факторах структури та номенклатури портової продукції.

Обсяговий, ціновий та собівартісний фактори за характером дії є узагальнюючими. На них, в свою чергу, впливає безліч первинних факторів. Цей вплив має системний характер.

За економічним змістом прибуток порту містить дві складові — прибуток від виробничої діяльності і прибуток (збиток) від фінансових операцій. Переважну частину становить прибуток від основної виробничої діяльності, та, зокрема вантажно-розвантажувальних робіт.

Обсяг портового виробництва залежить від трьох груп факторів, які ха­рактеризують складові елементи виробничого процесу, а саме: використання основних фондів, трудових і матеріальних ресур­сів. За кожним напрямком виокремлюються два види факторів - екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивними факторами є фондо- і матеріалозабезпеченість, чисельність працюючих, інтенсивними - фондо- і матеріаловіддача, продуктивність праці.

Вплив трудових чинників визначається забезпеченістю кадрами та продуктивністю праці. Кадрова забезпеченість характеризується чисельністю персоналу, яка залежить від його руху (прийняття, звільнення), та структурою працюючих (робітники, службовці, обслуговуючий персонал та ін.). Продуктивність праці залежить від рівня кваліфікації, виробітку на одного працівника та використання робочого часу.

Матеріалозабезпеченість визначається налагодженістю постачання матеріальних ресурсів, наявністю достатніх для їх придбання оборотних коштів та можливістю залучення кредитів банку в разі необхідності. Матеріаловіддача визначається раціональним використанням матеріальних ресурсів.