5. Поділ годегетики.

Пастирський уряд в тіснішім смислі є урядом виховання. Виховання є успішним тоді, коли виховуємо спочатку індивідуально, а потім загально.

Індивідуальне душпастирство займається поодинокими вірними і воно повинно обіймати всі його життєві відносини, повинно його спомагати і охороняти, щоб кожен зокрема перебував у ласці Божій і корисно впливав на інших.

Загальне душпастирство мусить піднятися понад одиницю і займатися цілою громадою, котра складається з поодиноких осіб. Зрештою загальне і індивідуальне душпастирство паралельно зливаються, щоб взаємно себе спомагати, входити і проникати в себе.

Релігійне життя цілої громади будує і бадьорить одиницю і навпаки, з одиниці пливе моральна сила і впливає на громаду. Можливість індивідуального душпастирства є ускладнена в великих парафіях, а також при складних відносинах пастиря і особи. Його користь і конечність можна бачити через слідуючі обставини:

1. Люди різняться освітою, станом, оточенням, матеріальним положенням, станом здоров’я. Кожний має свої окремі потреби, які слід задовільнити;

2. Досвід вчить, що особисте, і безпосереднє заохочення дає кращий результат, ніж заохочення звернене до загалу;

3. Деяким членам громади участь в загальнім душпастирстві є цілком неможлива, наприклад: тяжко хворим, ув’язненим. Для таких індивідуальне душпастирство є необхідне;

4. Користь і необхідність індивідуального душпастирства показано зі Святого Письма Ісусом Христом (Никодим, самарянка, багатий юнак, Матра і Марія, Закхей).

6. Зовнішні життєві відносини душпастирства.

а) Степені віку (діти).

Душпастирство над дітьми є першою умовою високої духовності парафії. Душпастир повинен організовувати пасторальну працю так, щоб діти вже з колиски лучилися з Христом, а батьки їх до цього нахиляли. Конче потрібна належна катехизація у дитячих садках, яслах, школах, та інших навчальних закладах.

Священик має звертати увагу на здібності дітей і допомагати їм їх розвивати. Має пильнувати підготовку до першої сповіді і урочистого святого причастя. Має бути організована вівтарна дружина, дитячі хори, марійська дружина, мають служитися дитячі Служби Божі.

б) Праця з молоддю.

З часом діти дорослішають. У них виробляється і укріпляється різний характер, вони відвідують різні товариства, зустрічаються з численними спокусами грішного світу: п’янство, куріння, наркоманія, розпуста, небажана вагітність, венеричні хвороби, погані товариства, пусті забави, зла література. У цей період формування особи вкрай необхідна підтримка і духовний провід духовної особи.

в) Душпастирство над чоловіками.

Пастир повинен пам’ятати, що кожен чоловік є голова сім’ї. Він є чоловіком для дружини і батьком для дітей. Через те священик повинен наголошувати кожному чоловікові на його авторитеті, щоб він мав довіру в сім’ї, подавав добрий приклад для своїх дітей та онуків, мудро управляв своєю сім’єю і родиною, вів здорову політику, як церковну, так і світську, допомагав церковному урядові в організаційних парафіяльних питаннях, вів активну діяльність доброго і ревного парафіянина і християнина. Душпастир міг би організовувати різні парафіяльні братства для чоловіків.

г) Душпастирство над жінками.

При душпастирстві над жінками кожен священик повинен бути вкрай обережним. Окрім того, що священик є слуга Божий, він є чоловіком між жінками. Душпастир повинен жінкам наголошувати на тому, що вона є матір’ю для дітей, берегиня сімейного затишку, має бути вірною дружиною для чоловіка, добрим прикладом для сім’ї.

Парох має звернути увагу на надмірну балакучість жінок, нахил до пліток, обмов та очернень. Жінок на парафії потрібно заохочувати до активної праці, дбати про красу Храму Господнього, вишивки, прибирання, участь у церковному хорі, опіка над хворими, убогими. На парафії повинно бути організоване так зване сестринство, яке зобов’язане допомагати душпастирю в організаційних питаннях.

д) Душпастирство над людьми похилого віку.

Кожен парох повинен знати, що старечий вік має свої добрі і лихі сторони. В похилому віці позитивним є те, що в старості людина має більшу поважність, спокій, поміркованість, часто розважає над прожитим життям, над вічністю, а через те і є користь у співпраці.

Негативна сторона – це втрата енергії, сліпий послух комусь, байдужість, недовіра, песимізм, розчарування, скупість, лакімство, часто страх перед вічністю. Душпастир працюючи з людьми похилого віку повинен звертати увагу на те, що вони часом стають як діти, що ускладнює переконання чи навернення.

е) Особи вільного стану.

При душпастирстві з особами вільного стану пастир повинен звернути увагу на те, щоб цих осіб належно підготувати до одруження, якщо вони цього бажають. Серед таких людей трапляються особи, які добровільно чинять безженність, або вимушено через хворобу, або поганий характер, втрачений час молодого віку, заборону батьків, вбогість та ін. Душпастир зобов’язаний заохочувати осіб вільного стану до високоморального духовного життя у чистоті і святості.

Відповідно одруженим особам душпастир зобов’язаний наголошувати на тісних подружніх зв’язках, міцному шлюбі, запобіганню подружньої зради, вести чисте і моральне життя добре виховуючи своїх дітей, які дані їм Богом.

Душпастир повин бути готовим також до душпастирської опіки над: вчителями, урядовцями, простими селянами, робітниками і службовцями, а також над людьми різної сфери віровизнання, релігійного переконання, психічно-хворими, онко-хворими, морально слабкими, тяжкими грішниками, відступниками, вбивцями та іншими особами, які створені на Образ і Подобу Божу, а душпастир зобов’язаний привести їх до Христа.