3) Відносини між душпастирями.

Щоб душпастирство було успішне, тоді мусять усі душпастирі, а особливо ті, які працюють у тій самій громаді чи деканаті плекати братню священичу любов, взаємоповагу та одностайність. Найкращі наміри і найревніша праця частіше шкодять, як приносять користь, коли порушують мир, та злагоду і викликають без конечної потреби роздори.

Шкодить душпастирській праці розбіжність душпастирів, коли кожен чинить самостійно без огляду на інших, або навіть один одному протирічить. Часто закрадається зависть один до одного через успіхи чи популярність у людей.

4) Відносини між гілками влади.

Успішне душпастирство можливе тільки при збереженні належного ладу між усіма гілками церковної влади. Цей лад установлений самим Ісусом Христом. Кожна душа має свого власного душпастиря, що за неї колись відповість. Парафіяльне духовенство дбає про вірних своєї парафії; про священиків дбає єпископ; про єпископів дбає патріарх; про патріарха дбає Святіший Отець, а про нього і про цілу Церкву дбає найвищий Пастир духовного стада Ісус Христос. Тільки при такому ладі і порядку перебуває кожен член Святої Церкви в тісній злуці з Христом, і кожному запевнена опіка, конечна йому до спасіння.

Кожен душпастир зобов’язаний до глибокої пошани і канонічного послуху супроти своїх церковних настоятелів. Той звязок послуху в’яже всіх членів Церкви взаємно між собою, та із головою Церкви.

5) Загальні принципи при душпастирстві.

а) Треба використати кожну нагоду, щоби заслужити собі довір’я громади, і на тому довір’ї послідовно будувати;

б) Не треба бути занадто строгим у своїх вимогах, але і тримати порядок і дисципліну у духовній кошарі;

в) Завжди розсудливо і второпно поступати при різних обставинах, звертаючи особливу увагу та маючи індивідуальний підхід до конкретної особи, зважаючи на час, місце, походження, вплив, виховання та інше;

г) При торжественних богослужіннях не говорити картаючих проповідей, а те що належить до сповідальниці, або до духовної розмови двох не виносити на загал через проповідальницю;

д) Не піддаватися на обман зовнішнього вигляду, але і не тратити надії, коли довший час не бачимо добрих наслідків чи результату своєї праці;

е) Душпастир не має забувати, що найкраще і найуспішніше діє власний приклад святого життя.

VIII. Годегетика.

1. Поняття годегетики.

Годегетика – це теорія церковного, виховного і пастирського уряду, котра подає нам наукове пізнання основ і правил для виконування цього уряду.

Годегетику ще називають церковною і душпастирською педагогікою, чи теорією спеціального душпастирства.

2. Ціль годегетики.

Ціль годегетики – підготовити і приспособити душпастиря до належної місії, до виконування свого царського уряду, який є важким і відповідальним.

3. Духовний провід.

Потрібно пам’ятати, що душпастирю є замало тільки охристити дитину, яка стає членом церкви Христової, але і спрямувати її до Бога, допомогти їй зжитися з Церквою, привикнути до неї, зростися з лозою, стовбуром якої є Христос. Для цього людині конче потрібний сильний, послідовний і батьківський духовний провід.

4. Людська схильність до гріха.

Кожна людина, яка народжується з первородним гріхом, і хоча Хрещення цей гріх змиває, має зіпсовану людську природу, яка схильна до гріха. Серед цієї постійної небезпеки людина потребує від душпастиря крім доброго духовного проводу, постійної охорони, доброго захисту і належного контролю.