V. Добрий приклад душпастиря.

І Тим. 4.12: «Будь взірцем для вірних у слові, в житті, в любові, в дусі, у вірі, в чистоті».

Ісус Христос установив у Церкві два стани вірних: миряни і духовенство. Миряни – це учні і вівці, а священики – це вчителі і пастирі. Тому св. ап. Павло до мирян каже: «Слухайтесь ваших наставників, і коріться їм, бо вони пильнують ваші душі, за які мають звіт дати».

Св. Августин: «Немає нічого більш труднішого та небезпечнішого, ніж служба священика».

Це тому, що священик зобов’язаний добре вести не тільки внутрішнє, але й зовнішнє життя щоб інші на його прикладі вчилися.

Добрий приклад душпастиря благодійно впливає на людей. Св. Письмо описує, що мешканці Єрусалиму свято жили через побожність первосвященика Онії. Тридентський Собор цю побожність трактує так: «Святість наставників – спасіння підвладних».

Св. Григорій: «Ніхто не чинить Богові більшої прикрості, ніж священики, що подають лихий приклад, бо він настановив їх, щоб спасали інших».

Господь через пророка Єремію скаржиться на поганих пастирів кажучи: «Вівці заблукані був мій народ, їхні пастирі збивали їх з дороги».

На Архиєрейській Службі Божій диякон виголошує: «Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі».

Св. Єронім: «Поганий священик гірший за лютого звіра, бо звірина тіло роздирає, а поганий священик – душу, він є потворою в Божих очах».

Тридентський Собор велить допускати до священства тільки таких побожних і чистих, що можна очікувати від них добрі діла і спасенні повчання. Собор спочатку наголошує на доброму прикладі, а потім на повчаннях, бо добрий приклад – це невпинна проповідь.

Версальський Собор: «Священик мусить подавати добрий праклад, як скромним одягом, так усіма іншими ділами і поведінкою, бо люди більше вірять очам, а не вухам».

VI. Пастирські спокуси.

1. Поняття спокус.

Шлях священства, більше ніж будь-який інший, таїть у собі певні небезпеки, труднощі, випробування і спокуси. Нерозумно є мріяти молодому душпастирю, чи клирику про затишок, достаток, владу, почесті та спокійне сімейне, родинне, особисте чи парафіяльне життя. Священство – це насамперед жертва і подвиг, у якому підстерігають найнесподіваніші випробування.

Священик на початку свого служіння перживає особливий стан духовного піднесення. Все виглядає в привабливих і захоплюючих тонах. Пастир повинен знати, що чим більше він жертвується своєму стану, тим більше стикається з перепонами і ворожою силою. Тому той, хто призивається до пастирського служіння, з перших же днів має твердо усвідомлювати всі прикрощі і тягарі тернистого шляху цього служіння.

Спокуси у священстві відчуваються набагато сильніше ніж у житті світському, і більше втаємничені і скриті. На кожного священика чекають окрім спокус світських чи мирських, ще особливі пастирські. Їх нараховують, хто 12, хто 4, а хто 3 – число спокус Ісуса в пустині. Усе це є умовним, бо навіть Спаситель пережив багато більше спокус, чим три в пустині.

Лк. 1.13: «Закінчивши всі спокушування, диявол відійшов від Нього до часу».