2. Основні ознаки правдивого покликання.

Розглянемо три основні ознаки правдивого поклику до священства.

1. Добрий намір.

Добрий намір – це перша ознака правдивого покликання. Це означає, що Бог кличе, коли хтось не має злого наміру, але прагне стати священиком, щоб служити Богові і спасати людські душі.

Св. Анзельм: «Зневажає Божу славу той, хто прагне священства, щоб здобути собі славу, тому й не отримає благословення, навпаки, прокляття спаде на нього».

2. Знання та здібності.

Знання та здібності – це друга ознака правдивого покликання. Священики мають берегти науку, із уст його люди очікують повчання.

Сидоній Аполонарій:«Лікарі, що мало знають, убивають немало людей».

Іван Карнутський: «Не допускайте до священства нікого, хто не відзначається правдивим життям і знаннями».

Той, хто не чує замилування до релігійних питань, до молитви, до богослужінь, богословських студій, а радше віддається світським заняттям, знаходить уподобання у світських утіхах, не здатен на жертву заради ближнього чи Христа, той не має покликання до пастирського уряду, і хто знає чи віднайде у собі правдиве покликання.

Навпаки, хто високо цінить священичий стан, хто відчуває внутрішній потяг і не уявляє себе інакше в житті, як бути вірним слугою Христа, хто шукає у священстві прослави Бога, а не себе, тоді в такий спосіб годі заперечити правдиве покликання до душпастирства.

Щодо здібностей пастирського уряду, то воно лежить у постійнім намаганні набути ті прикмети без котрих неможливе є ведення пастирського уряду, а саме: освіта, знання, побожність і второпність.

Освіта і знання потрібні вчительському уряду;

побожність і ревність – священичому;

второпність – пастирському уряду.

Про те, що душпастир має бути грамотний, пише Ап. Яків.

Як. 1.5: «Коли кому з вас недостає мудрости, нехай просить від Бога, що дає всім обильно».

Щоб зберегти побожність священик має вживати такі середники:

а) приватна щоденна молитва, та молитва церковного правила;

б) духовне читання;

в) щоденний іспит совісті;

г) часта сповідь і виправлення упадків і хиб;

д) щоденне св. Причастя;

е) духовні реколекції;

є) дотримування щоденного священичого розпорядкку.

Третьою правдивою прикметою доброго пастирського уряду є пастирська второпність. Під пастирською второпністю розуміємо: хист чи харизму вишукувати завжди і всюди потрібні способи до успішного душпастирства, і ті способи примінювати у відповіднім місці чи ситуації.

Прикметами пастирської второпності є:

а) чисте намірення;

б) застосування морально-етичних дозволених середників;

в) застосування обставин, часу, місця, причин, осіб, тощо...;

г) застанова, розважання, душевний спокій.

3. Чеснотливе життя.

Чеснотливе життя – це життя у чеснотах, у святості і у самопожертві.

Св. Тома Аквінський: «Рукоположення вимагає попередньої святості, через це не можна покладати тягар священства на які небуть стіни. Ці стіни мусять бути висушені попередньою святістю, яка прогнала б з них вологість вад».

Священику потрібно більшої святості аніж монаху в монастирі, бо священик служить самому Христові у надзвичайно високих священодійствах.

Св. Тереза з Авіли: «Вулиці пекла вимощені головами священиків».

Звідси розуміємо, що священики не перебували у святості, і померли без ласки божої.

Св. Іван Золотоустий: «Ніщо так не гнівить Бога, як недостойне священство»;

• «Не думаю, що поміж священиками було багато таких, що спасаються, а навпаки, більше тих, що погибають, тому, що ця справа вимагає великих душ».

Східне Канонічне Право зазначає, що: «Священик, який бажає бути парохом, мусить відзначатися добрим життям, наукою, душпастирською ревністю, кмітливістю й іншими чеснотами і рисами, яких вимагає як загальне, так і партикулярне право, щоб міг добре керувати парафією».