Другий робочий період або стійкий стан

При виконанні вправ середньої і великої тривалості після періоду впрацьовування (перший робочий період) виникає стійкий стан (другий або основний робочий період). Вперше цей стан був виявлений А. Хілом ще в 1925 році, який досліджував швидкість споживання кисню спортсменами при виконанні вправ аеробного енергозабезпечення. Вчений встановив, що споживання кисню на початку роботи зростає швидко, а тоді встановлюється на певному, більш-менш сталому рівні, утримуючись аж до кінця роботи.

Під час стійкого стану стабілізується діяльність серця (величина ЧСС, систолічного і хвилинного обсягів крові) і легень (частота і глибина дихання, споживання кисню), підтримується на дещо підвищеному рівні температура тіла. При досягненні відповідного оптимуму в енергозабезпеченні м'язів рухова діяльність учня стає більш ефективною - зростає коефіцієнт корисної дії, рухи стають більш координованими, точними і швидкими. Усе це - наслідок виникнення «робочого збудження» в ЦНС і особливо в корі великих півкуль.

Адаптація вегетативних систем до м'язової діяльності і підтримання оптимального рівня їх функціонування в період стійкого стану досягається за рахунок посилення процесів обміну і надходження в кровообіг продуктів обміну та гормонів. Через механізми гуморальної регуляції ці продукти метаболізму і адаптогенні гормони інтенсифікують ряд вегетативних функцій і саму ЦНС.

Також підвищується легенева вентиляція, більш ефективно використовується кисень із вдихуваного повітря, підвищується коефіцієнт використання кисню з артеріальної крові, посилюється діяльність серця.

Існують індивідуальні особливості механізмів, які лежать в основі формування і перебігу стійкого стану. Так, у одних спортсменів забезпечення організму киснем відбувається переважно за рахунок використання кисню з альвеолярного повітря, у інших - за рахунок посилення функції серцево-судинної системи.

Розрізняють справжній і несправжній стійкий стан. Справжній стійкий стан виникає при виконанні спортсменом тривалої (більше 30 хв.) роботи з споживанням кисню не більше 2,5 л/хв. Цей стан характеризується високою узгодженістю функцій рухового апарата і вегетативних систем, рівень споживання кисню відповідає кисневому запиту. Енерговитрати організму майже повністю відновлюються в процесі виконання роботи. Незначне зростання концентрації молочної кислоти у крові не змінює кислотно-лужної рівноваги.

В усіх вправах з споживанням кисню більше 50% від МСК (тривалість від 2-3 хв. до 30 хв) і у вправах з переважно анаеробним енергозабезпеченням неможливо виділити робочий період з дійсно справжнім незмінним станом функцій. Для таких вправ основний робочий період позначається як період з «дрейфом», або як несправжній (квазістійкий) стан. «Дрейф» - це незначні коливанні (посилення або послаблення) основних функцій організму при виконанні анаеробно-аеробних вправ. Між потужністю роботи і швидкістю «дрейфу» функціональних показників існує пряма залежність: чим більша потужність вправи, тим вища швидкість «дрейфу».

Стійкий стан взагалі не виникає при виконанні анаеробної м'язової роботи тривалістю менше 2-3 хв. Це пояснюється значними енерговитратами, високим (значно більшим МСК) кисневим запитом і малою тривалістю роботи, яка закінчується раніше, ніж може повністю завершитись впрацьовування вегетативних систем організму.